«Рівняння» з кількома невідомими
Отже, під час свого рекордно короткого виступу у Верховній Раді Олексій Гончарук заявив: «Я звернувся до Президента України. Передав йому заяву про свою відставку, вона написана відповідно до Конституції України на ім’я Голови Верховної Ради, і в Президента є право внести її до парламенту в будь-який момент».
Насправді процедура виглядає інакше. Конституція (у пункті 12-му 85-ї статті) передбачає, що прем’єра та уряд звільняє парламент. Президент у цій процедурі не задіяний. За законом Гончарук мав просто надіслати заяву про відставку до Верховної Ради, а депутати мали або проголосувати за неї, або ні.
Але замість цього прем’єр надіслав заяву Президентові, і той може або надіслати її до парламенту, або залишити у себе. Поки що Зеленський вирішив надати Гончаруку шанс працювати далі. Однак це зовсім не означає, що Глава держави остаточно забув про написаний керівником уряду документ.
Доки заява Гончарука не опиниться в парламенті, вона справді не матиме жодних юридичних наслідків. Натомість матиме політичні — Олексій Гончарук демонстративно ввірив свою долю Володимиру Зеленському. Парламент публічно таке рішення Гончарука не оскаржив. Як, принаймні до цього часу, і Президент.
А все це разом є ще одним свідченням того, що хоч юридично Україна — парламентсько-президентська держава, на практиці поки що виходить навпаки. І вже не вперше, до речі...
За словами Олексія Гончарука, заява про відставку — це його відповідь на «інформаційні атаки, які останнім часом здійснювалися на уряд». Виступаючи в парламенті, голова уряду нічого не сказав про те, чи й справді він хоче піти зі своєї посади. Натомість підкреслив, що прийшов у владу виключно завдяки Володимиру Зеленському.
Чесно кажучи, було навіть трохи дивно чути подібні «реверанси» від молодої людини, котрій, здавалось би, мають бути чужими принципи, притаманні часам пізнього Леоніда Кучми чи Віктора Януковича.
Щоправда, Олексій Гончарук усе ж таки спробував перевести свої хвалебні «оди» в бік командної гри. Мовляв, він просто поважає Володимира Зеленського, тож таким чином хоче продемонструвати, що він із Президентом — одна команда. «Для нас принципово мати довіру всередині команди на сто відсотків», — додав Гончарук.
Але й тут вимальовується вельми цікава перспектива. Принаймні, такий озвучений Прем’єр-міністром рівень довіри тепер матиме практичне вираження у можливості Зеленського звільнити голову уряду. Для цього Президенту достатньо просто направити його заяву до Верховної Ради. Будь-коли, можливо, навіть у найнеочікуваніший для Олексія Гончарука момент...
Уряд під атакою
Власне, про те, що чинний уряд не надто довго затримається на політичному Олімпі, експерти заговорили відразу після стаденного умовного політичного імунітету. Щоправда, більшість прогнозів зводилася до того, що з настанням нового року у відставку буде відправлено кілька міністрів, тоді як сам Гончарук залишиться.
Однак ситуація різко змінилася після того, як за два дні до заяви прем’єра про відставку — 15 січня — з’явилися фрагменти аудіозаписів, на яких начебто зафіксована нарада голови уряду з міністрами та керівництвом Національного банку й Офісу Президента щодо стану економіки.
На записах хтось із голосом, схожим на голос Олексія Гончарука, каже: «У Володимира Зеленського дуже примітивне розуміння економічних процесів». І додає, що й сам є «профаном» в економіці, бо має освіту юриста.
Схоже, що всесильність соціальних мереж, завдяки яким чинний Глава держави так упевнено переміг на торішніх президентських виборах, цього разу продемонстрували президентській команді свій «темний бік». За розвитку сучасних технологій навіть умовні порівняння з плівками майора Миколи Мельниченка видаються несерйозними. Що й довели всі подальші події.
Так, записи одразу ж (!) обговорили на засіданні президентської парламентської фракції, яка, нагадаємо, має беззаперечну більшість у Верховній Раді. Саме тут народні депутати Олександр Дубинський та Максим Бужанський публічно заявили, що Прем’єр-міністр має піти у відставку.
Керівники фракції Давид Арахамія та Олександр Корнієнко цілком резонно вирішили запитати поради у решти «слуг»: чи підтримують вони думку колег. Однак зі 170 депутатів, що були присутні на засіданні, ідею Дубинського та Бужанського підтримали не більше 20 обранців.
«Під руку» Президента
Здавалося, інцидент вичерпано і подальші обговорення справжності записів перейдуть лише в площину громадського обговорення. Однак схоже, що цього команда Президента й злякалася найбільше. Адже в потенційній соцмереживній переписці вона б аж ніяк не виглядала виграшно.
Спершу після публікації «плівок» Олексій Гончарук і зовсім виглядав, як упійманий на гарячому чиновник. Він відреагував на появу «компромату» (хоча в чому, власне, він був не правий у разі справжності оприлюдненої розмови?!) вельми емоційно і саме у соціальних мережах: «Проти команди Президента й уряду працюють багато людей, яким хотілося, щоб нам нічого не вдалося. Звертаюся до тих, хто бореться проти нас: вам нас не злякати!»
Так чи інакше, але цього патетичного допису виявилось явно замало і вже наступного дня Прем’єр-міністр передав Президентові заяву про власну відставку. Поки підлеглі Олексія Гончарука (також, як і шеф, звісно — у соціальних мережах) підтримували свого безпосереднього керівника та хвалили того, котрий, висловлюючись термінологією Гончарука, «привів їх у владу», сам Володимир Зеленський дав доручення силовикам за два тижні з’ясувати: хто ж саме прослуховував голову уряду.
Цей термін ще не сплив, однак, судячи з подальшого розвитку подій, щось не надто віриться, що наступного тижня ми станемо свідками якихось реально викривальних заяв від силовиків...
До речі, в уряді не виключають, що за публікацією скандальних записів стоїть не хто інший, як одіозний олігарх, колишній співвласник «Приватбанку» Ігор Коломойський. Подібні припущення не позбавлені здорового глузду, адже відомо, що він вельми зацікавлений в отриманні компенсації за націоналізацію згаданого банку, яку вважає незаконною.
Натомість уряд Олексія Гончарука уже кілька разів публічно давав зрозуміти, що поділяє позицію Міжнародного валютного фонду про неможливість перегляду націоналізації. Однак поки що публічно урядовці, звісно, не готові звинувачувати Коломойського в будь-чому, не кажучи вже про розголос неприйнятних для них записів розмов.
Вочевидь, годі й казати, що сам Ігор Коломойський категорично заперечив будь-який стосунок до публікації «плівок».
Показово також, що попри цілий тиждень, що минув із моменту розгортання скандалу, вітчизняні урядовці не розповідають: чи радився з ними Олексій Гончарук перед тим, як писати заяву. Лейтмотив переважної більшості коментарів щодо цього зводиться, як і в самого Гончарука, до того, що уряд — одна команда.
«Це більше політичне рішення самого Олексія Гончарука — подати заяву про свою відставку саме до Володимира Зеленського. Олексій Гончарук, як і інші члени уряду, є командою, — заявила представниця уряду у Верховній Раді Олена Шуляк. — Для того, щоб зняти всі питання, які стосуються довіри й поваги до Президента, у зв’язку з цією інформаційною атакою з відомими «плівками», політично Прем’єр-міністр ухвалив таке сильне командне рішення».
Втім, подібна похвала і оціночні судження щодо «сили командного рішення» були нівельовані впевненістю пані Шуляк у тому, що Володимир Зеленський не прийме відставки Прем’єр-міністра.
Ще тоді закралася підозра, що «відставка» — не більш ніж PR-хід, спрямований чи то загладити «провину» за недоречно висловлені характеристики на «плівках», чи то змінити TOП-тему останніх двох тижнів, пов’язану зі збиттям українського літака в Ірані...
Хоч би там як, а заява про відставку Олексія Гончарука поповнила «колекцію» аналогічних заяв від членів команди Президента. Зокрема, від керівництва Офісу Президента включно з його головою Андрієм Богданом. Свого часу він теж написав таку заяву. Навіть опублікував її, однак залишився на посаді та й досі почувається вельми комфортно.
Невдовзі після того інциденту, котрий, звісно, тьмяніє перед нинішнім, але так само демонструє «принциповість» чинної влади, сам Володимир Зеленський намагався пояснити неоковирні політичні кроки своїх однодумців таким чином: «Ми — всі ключові люди, які зі мною прийшли, — домовилися із самого початку, що напишемо заяви на звільнення. Якщо суспільство чи Президент відчуватимуть, що та чи інша людина не може впоратися з поставленими Україною завданнями, то в будь-який момент ця людина, не тримаючись за крісло, піде у відставку».
Що ж, на практиці виявилося, що написання заяви не означає самої відставки. Принаймні, Андрій Богдан і досі очолює Офіс Президента, а Олексій Гончарук продовжує непогано почуватися в першому урядовому кріслі.
* * *
Тут доречно пригадати ще один показовий інцидент. На початку вересня минулого року, за тиждень після формування уряду Олексія Гончарука, Володимир Зеленський зібрав чиновників та силовиків на велику нараду. Тоді Президент ставив завдання та встановлював дедлайни. Зокрема урядовцям.
Більшість дедлайнів спливли з початком нового року. Відтак недавня заява прем’єра — непоганий привід для Президента, скажемо так, проінспектувати: чи виконали урядовці його завдання.
Власне, це підтверджують і слова самого Зеленського, сказані при публічному прощенні прем’єра увечері 17 січня: «Я отримав від Вас заяву про звільнення у зв’язку з останніми конфліктними ситуаціями чи скандалами, як завгодно... Ви знаєте, яке у мене до Вас особисте ставлення і до Вашого молодого уряду... Я вирішив надати Вам шанс і шанс Вашому уряду».
Водночас Зеленський висловив ряд вимог до Кабміну. Зокрема, на його думку, треба оптимізувати роботу уряду, можливо, звільнити міністрів, які не досягли реальних результатів, а також налагодити діалог із парламентом. Отже, вже на початку наступної сесії слід очікувати чергового «турборежиму»?
Ну і вже зовсім на завершення незайвим буде навести думку міжнародних партнерів нашої держави. Вони здебільшого поки вельми стримано реагують на останні події на українському політичному Олімпі.
Зокрема, глава Представництва Європейського Союзу в Україні Матті Маасікас заявив: «У якому б напрямку не пішли політичні зміни, наша співпраця з українським урядом продовжиться. Внутрішня політика — це внутрішня політика. І для демократії вона важить багато. Такі речі стаються постійно, і це — лише підтверджує живучість української демократії».
Що ж... Схоже, в ЄС в істинно деократичне майбутнє нашої держави вірять навіть більше, ніж дехто з «доморощених» політиків. І за це європейцям — особливий респект...
Ярослав ГАЛАТА
