По суті, після цього розпускати ВР можна буде за будь-яких обставин, керуючись лише власним поняттям тлумачення тих чи інших конституційних норм.
Якщо ж «копати» ще глибше, то нинішня ситуація цілком вписується у канву руйнування легітимності законодавчого органу. Зрештою, з часом може виникнути й така ситуація: парламент дев’ятого скликання буде обрано, він певний час працюватиме і тут КС винесе свій вердикт про неконституційність президентського указу стосовно розпуску ВР восьмого скликання. Звісно, це не додасть новообраному парламенту легітимності в очах суспільства.
У нинішніх украй складних політичних умовах подібні ігрища несуть неабияку загрозу. Втім, схоже, що сьогодні про це дуже мало хто бодай просто замислюється.
Зараз більшість українських політиків замислюються лише над тим, що указ про розпуск Верховної Ради на кілька місяців наблизив день парламентських виборів і суттєво скоротив час виборчої кампанії.
Відтак голосування може відбутися не восени, а влітку. І якщо для простого громадянина виграні Президентом кілька місяців особливої ролі не грають, то для багатьох політиків ця, здавалося б, несуттєва різниця є вирішальною.
Політичний проект Зеленського «Слуга народу», про який менш ніж за два місяці до ймовірних виборів практично нічого невідомо, на сьогодні має рейтинг близько 40%. Це означає, що за певних обставин саме ця на сьогодні віртуальна партія зможе одноосібно сформувати в парламенті більшість. Абсурдність подібного розвитку подій — тема окрема і поки що ліпше залишити її за дужками.
Натомість пропонуємо поглянути на інші, значно досвідченіші політичні проекти, котрі ризикують після 21 липня опинитися в ролі політичних статистів. Адже у більшості з них на підготовку до виборів часу практично не залишилося. Попри це чимало політиків упевнено роблять гарну міну при сумнівній грі, демонструючи позірну готовність до парламентського походу.
Скажімо, явно не проти дострокових виборів група Бойка — Медведчука, яка після розколу «Опозиційного блоку» на два табори змогла виграти в групи Ахметова — Новинського боротьбу за його електорат. Власної більшості вони, звісно, не матимуть, однак додати до свого нинішнього представництва можуть.
Що ж до інших політсил, то в них приводів для оптимізму може бути ще менше. Підтримка «Європейської солідарності» (так тепер називається Блок Петра Порошенка) та «Батьківщини» буде явно нижчою від показника, який лідери цих сил отримали на президентських виборах.
Партія колишнього Президента навряд чи отримає 25%: на сьогодні соціологічні опитування дають їй близько 10%. До осені цей показник міг би в теорії і зрости, і впасти. Але за півтора місяця, що лишаються до 21 липня, — рейтинг навряд чи зазнає суттєвих змін.
Власне, представники «Європейської солідарності» — одні з небагатьох, хто, принаймні, публічно заявляє про суперечливість президентського указу. Чого не скажеш про «Батьківщину». Її незмінна лідерка Юлія Тимошенко уже кілька разів висловлювала повну солідарність з цими діями Володимира Зеленського. На її думку, у Президента були всі підстави для парламентського розпуску, оскільки «коаліції у Верховній Раді не існує вже три роки».
Однак така поведінка Тимошенко навряд чи далекоглядна. Їй-бо вигідніше було йти на парламентські вибори саме у визначений час — наприкінці жовтня. Тимошенко традиційно сильна в опозиційній риториці, тому її рейтинги трималися на високому рівні, доки вона критикувала Петра Порошенка та його оточення.
Але президентські вибори стали для лідерки «Батьківщини» початком чорної смуги. По-перше, вона не змогла потрапити до другого туру, бо опозиційний електорат перейшов від неї до Зеленського. А по-друге, перемога останнього буквально обеззброїла «Батьківщину».
Критикувати нового Президента поки що можна хіба що за подальшу нечіткість у ключових питаннях державотворення. Найімовірніше, до осені таких приводів побільшало б і Тимошенко змогла би проявити себе на своєму традиційному полі. Але сьогодні її можливості вкрай обмежені.
Електорат, який хотів скинути колишню владу, свого вже домігся. Відтак пару було випущено, і тепер, коли пристрасті потроху вщухають, взагалі незрозуміло, на чому Тимошенко будуватиме свою агітаційну кампанію.
Безумовно, ключове електоральне ядро у лідерки «Батьківщини» залишається і його голосів буде достатньо для того, щоб подолати прохідний бар’єр. Але шансів отримати двозначну цифру й повторити хоча б успіх у першому турі президентських перегонів буде дуже складно. Уже другі парламентські вибори поспіль ситуація напередодні голосування складається для «Батьківщини» далеко не найкращим чином.
На межі п’ятивідсоткового прохідного бар’єра балансують партії «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка та «Сила і честь» Ігоря Смешка. Поки що незрозуміло, чи зможуть вони повторити результати своїх лідерів у першому турі президентських перегонів.
У «Громадянської позиції» справи, вочевидь, дещо кращі, перші імена у її списку більш-менш зрозумілі. Окрім самого Гриценка, це такі впізнавані політики, як Микола Томенко, Дмитро Добродомов, Єгор Фірсов, Микола Катеринчук...
Кожен із них має свого виборця і гуртом цілком можна розраховувати на потрапляння до парламенту. Але стосовно участі у потенційному формуванні коаліції — зовсім не факт.
Що ж до партії колишнього очільника СБУ Ігоря Смешка, то на сьогодні це — своєрідний аналог «Слуги народу». Ця політична сила якщо й не віртуальна, то про неї не надто багато відомо в широких політичних колах. Сказати точніше, які результати політсила покаже на парламентських виборах, можна буде тільки після того, як буде оприлюднено хоча б іще кілька прізвищ зі списку.
Вельми непогані шанси на проходження до Верховної Ради у нової партії «Голос» лідера гурту «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука. Його довгоочікуваний похід, а точніше — повернення у політику (Вакарчук нетривалий час був народним депутатом шостого скликання від «Нашої України — Народної самооборони») обговорювали кілька років.
За цей час рейтинги Вакарчука встигли знизитися з 10%, які йому давали на початку минулого року, практично до нуля. Однак після того, як музикант нарешті визначився й оголосив, що йде в парламент зі своєю політичною силою, рівень його підтримки знову почав рух угору.
На сьогодні він ще не дотягує до п’яти відсотків, але майже напевно доросте до цієї позначки. Адже Святослав Вакарчук упізнаваний і популярний, при цьому практично не має антирейтингу, що так чи інакше переслідує більшість вітчизняних політичних діячів сучасності.
Якщо фронтмен «Океану Ельзи» активно працюватиме на виборах, їздитиме країною, презентуватиме команду і спілкуватиметься з громадянами, рейтинг «Голосу» може показати позитивну динаміку. При цьому він стовідсотково здобуде частину електорату в інших партій із націонал-демократичного табору.
Поки що експерти прогнозують найбільший відтік до Вакарчука від «Європейської солідарності» Петра Порошенка. Крім того, не виключено, що до «Голосу» перейде частина електорату Зеленського, передусім із західних областей. Для них україномовний і патріотичний Вакарчук може стати кращим «новим обличчям».
Зберігається інтрига й на умовному проросійському фланзі, де досі лідирували два уламки «Опозиційного блоку». Це — «Опозиційна платформа «За життя» Юрія Бойка та Віктора Медведчука і, власне, «Опозиційний блок» Вадима Новинського, Олександра Вілкула та Ріната Ахметова.
Президентські вибори засвідчили, що початковий розрахунок другого з перелічених «крил» на те, що під час розколу партії їм удасться, щонайменше, порівну розділити й електорат, не виправдався.
Виборці колишньої Партії регіонів переважно пішли за Бойком і Медведчуком, а ось у Вілкула й Новинського справи не дуже хороші. Станом на сьогодні їхня партія, за даними соціологічних опитувань, п’ятивідсотковий бар’єр не долає.
На цьому тлі у політичних кулуарах ширяться розмови про те, що «Опозиційний блок» знову веде переговори з людьми Медведчука та Бойка про об’єднання. Чи матимуть вони успіх, наразі невідомо. Ці два угруповання розділяють дуже серйозні суперечності, а їхні лідери встигли наговорити на адресу один одного занадто багато зайвого, особливо напередодні президентської кампанії.
Та хай там як, а єдності на проросійському фланзі, схоже, не буде. Адже про своє бажання йти до Верховної Ради окремою колоною вже оголосили такі одіозні колишні регіонали, як Геннадій Кернес і Геннадій Труханов. Вони, нагадаємо, посідають далеко не останні в державі крісла міських голів Харкова та Одеси.
У парламент вони мають намір іти під прапорами партії «Відродження», неофіційним лідером якої є ще один відомий екс-регіонал Віталій Хомутинник. До цієї політсили також виявили бажання приєднатися різні регіональні політики, які в минулому розвивали партію «Наш край».
Звісно, станом на сьогодні рейтинг у «Відродження» замалий, але потужний виборчий список, а також адміністративний ресурс, яким володіють Труханов та Кернес, цілком можуть додати політсилі голосів і допомогти подолати прохідний бар’єр.
У будь-якому разі незалежно від результатів виборів новій партії, напевно, вдасться «віджати» кілька відсотків підтримки в інших проросійських сил, тому її формування є відверто поганою новиною для Ахметова, Новинського, Бойка та Медведчука.
Найцікавішою деталлю тут є те, що одразу два лідери «Відродження» — Хомутинник і Кернес — є діловими партнерами Ігоря Коломойського. Таким чином, олігарх зможе отримати в парламенті ще одного союзника. Якщо ж «Відродження» не пройде до ВР, Коломойський усе одно отримає невеликий бонус у вигляді ослаблення опоблоківців і недружнього йому донецького олігарха Ріната Ахметова.
Усе це означає, що вітчизняний політикум усе глибше занурюється у вир інтриг, участь у яких зумовлена аж ніяк не законодавчими нормами, а виключно політичною доцільністю. Звісно, таке відбувається не вперше. Однак нині процеси, схоже, починають набувати ознак незворотності. На превеликий жаль.

Ярослав ГАЛАТА