Несподівана воля
Зрозуміло, що у звільненні Надії Савченко не обійшлось ані без підкилимних «договорняків», ані без зумисне визначеного символізму. Чого вартий бодай той факт, що додому льотчиця повернулася в день другої річниці обрання Петра Порошенка Президентом держави. Якщо ж до цього додати обіцянки самого гаранта про те, що Савченко повернеться в Україну до кінця травня, виходить вельми цікавий збіг обставин.
Можна також не сумніватися, що з часом неодмінно зростатиме й кількість осіб, котрі переконуватимуть суспільство у своїй причетності до звільнення льотчиці. Особливо якщо Савченко зуміє тривалий час утримувати власну популярність на високому рівні... Хоча повторюсь: сьогодні й це не настільки важливо. Головне — Україна отримала ще одну важливу перемогу.
Перемогу цю навряд чи можна вважати стратегічною, а тим паче — остаточною. Але вони здобуваються саме тактичними успіхами, котрих нині нашій державі та її громадянам відверто бракує. А звільнення Надії Савченко цілком можна вважати таким собі поверненням надії на глобальний успіх, принаймні в осяжному майбутньому.
Звичайно, святкуючи цю конкретну перемогу, ні на мить не можна забувати про підступність і цинічність кремлівського господаря, завдяки чийому «помилуванню» повернення Савченко стало можливим.
До речі, стосовно помилування. Згідно з повідомленнями воно було здійснене на прохання (!) родичів загиблих російських журналістів, в убивстві яких звинуватили українську льотчицю. Можна лише уявити картину «вмовляння» цих родичів відповідними російськими службами.
Для порівняння — Президент Петро Порошенко також підписав указ про помилування двох російських грушників Олександрова та Єрофеєва, справедливо засуджених в Україні. Але родичі їхніх реальних, а не вигаданих жертв із подібними клопотаннями до Порошенка не зверталися і звертатися не могли в принципі.
Підступність російської тоталітарної машини — не тільки в цьому. Немає жодних сумнівів, що Путін намагатиметься використати звільнення Савченко на свою користь у нинішній непростій геополітичній грі. Адже повернення в Росію уже згадуваних Олександрова та Єрофеєва — це не козир. Таке враження, що про цю подію українські ЗМІ сказали навіть більше, ніж російські...
Справжнім козирем може стати розіграш якогось значно глобальнішого задуму. Тут впадає у вічі те, що першим про час і місце домовленостей про звільнення Надії повідомив президент Франції Франсуа Олланд. Саме він розповів, що це сталося під час телефонної розмови лідерів країн «нормандської четвірки» 23 травня.
Така телефонна розмова анонсувалася ще кілька днів тому. Більше того, їй передувала бесіда українського Президента Петра Порошенка з лідерами Німеччини та Франції, де серед іншого обговорювалася можливість звільнення українських полонених.
Тоді (зумисне чи ні?) конкретних прізвищ не називалося. Навпаки, там більше йшлося про тих українців, котрі перебували на окупованих територіях, а не безпосередньо в Росії. Саме тому звільнення Надії Савченко й стало аж настільки несподіваним.
Перший крок у «великій грі»?
Варто зауважити, що як у вітчизняних, так і у світових ЗМІ вже не вперше піднімається тема можливого «розміну» звільнення українських військовополонених на набуття чинності закону про амністію для по суті військових злочинців з окупованих територій і можливість проведення там виборів.
Цілком імовірно, що підготовка відповідного законопроекту в надрах Адміністрації Президента та кулуарах Верховної Ради відбувається. Принаймні, поінформовані джерела вказують на проведення такої роботи, а диму без вогню, як відомо, не буває.
Чи відбудеться найближчим часом педалювання теми проведення на окупованих територіях Донбасу якогось волевиявлення, ми дізнаємося вже найближчим часом. Але навіть за умов намагання провести вибори не варто передчасно рвати на собі волосся і звинувачувати всіх і вся у зраді.
Річ у тім, що іншою важливою темою кількох останніх переговорів світового політикуму стала тема обговорення мандата й чисельності майбутньої поліцейської місії на Донбасі. Так, очікується, що це питання стоятиме в порядку денному на саміті країн «великої сімки» в Японії.
Як відомо, Росія поки що не дала згоди на розміщення збройного контингенту під егідою ОБСЄ на окупованих територіях. Але, принаймні, тамтешні чиновники висловлювали готовність обговорювати це питання.
Суперечки про чисельність майбутнього поліцейського контингенту тривають. Причому не настільки в засекреченому режимі, як імовірна підготовка до виборів на окупованих територіях. Мінімальна можлива чисельність називається в кількості півтори тисячі осіб.
Проти цього категорично виступає офіційний Київ, вважаючи її занадто малою. Максимально можлива — до 11 тисяч, і тут уже заперечення лунають з боку Москви. Передбачається, що потенційна місія у разі її введення на окуповані території буде оснащена легким озброєнням і забезпечена броньованою технікою. Про танки, зрозуміло, не йдеться, але наявність БТР цілком обґрунтована.
Представники вітчизняної влади домагаються, щоб мандат місії був максимально широким, і сподіваються, що вона стане наймасштабнішою в історії. В такому разі ОБСЄ може звернутися до Організації Об’єднаних Націй із проханням надати матеріальну, технічну, консультативну та логістичну допомогу в розгортанні місії. Принаймні, вітчизняне Міністерство закордонних справ таку можливість нині опрацьовує.
Отже, цілком можливо, що тепер, після звільнення Надії Савченко, дискусії стосовно як можливості виборів на окупованих територіях, так і розгортання поліцейської місії посиляться. Налаштовує на оптимізм те, що принципова умова нашої держави наразі зводиться до того, що без забезпечення безпеки неможливі навіть розмови про вибори. А безпека, у свою чергу, неможлива без поліцейської місії.
До речі, на її розгортання, за твердженнями експертів, знадобиться не менше ніж півроку. А станом на сьогодні ще ж навіть відповідного рішення не ухвалено... Втім, це зовсім не означає, що саме в цей момент воно не визріває десь у надрах світової політичної системи. І як знати, чи не долучиться тепер до ухвалення такого рішення наша щойно звільнена українська бранка?
Ярослав ГАЛАТА
Хронологія подій
2014 рік
17 червня 2014 року: Надія Савченко була взята у полон проросійськими бойовиками в зоні АТО, які її допитали та незаконно відвезли на територію Росії.
8 липня стало відомо, що українська льотчиця перебуває у воронезькому СІЗО. Наступного дня суд Воронежа заарештував її на два місяці. При цьому у російському Слідчому комітеті заявили, що Савченко перетнула кордон їхньої держави як біженка.
11 липня Марк Фейгін, Ілля Новіков та Микола Полозов запропонували свої адвокатські послуги Надії.
25 липня суд продовжив утримання українки під вартою до 30 серпня, а трохи згодом — ще на два місяці. При цьому російські судді відмовили у звільненні Савченко під заставу в розмірі 500 тисяч рублів.
17 серпня адвокати заявили, що на них тиснуть та хочуть усунути від ведення справи.
15 вересня суд відмовився звільнити Надію під заставу в розмірі одного мільйона рублів.
24 вересня Савченко була етапована до московського СІЗО6. Через два дні розгляд справи Надії Савченко був перенесений на 13 жовтня Басманним судом Москви.
13 жовтня Савченко була відправлена до Інституту імені Сербського задля проходження психіатричної експертизи.
27 жовтня російський суд укотре продовжив термін тримання під вартою Савченко. Арешт був продовжений до 13 лютого 2015 року.
30 жовтня психіатрична експертиза винесла свій вердикт: Надія була визнана осудною.
7 листопада почалося судове засідання, на якому Савченко не надали перекладача.
11 листопада суд Москви відмовив адвокатам Савченко у проведенні судового засідання у відкритому режимі та визнанні психіатричної експертизи незаконною.
18 грудня Володимир Путін заявив, що відпустить Надію Савченко у разі визнання судом її невинності. Однак Басманний суд Москви залишив її під арештом.
2015 рік
26 січня в ПАРЄ схвалено рішення, згідно з яким українська льотчиця матиме міжнародний імунітет, що зобов’язує Росію її звільнити. Того ж дня російська сторона запропонувала ПАРЄ звільнення Савченко в обмін на зняття санкцій.
29 січня Савченко перевели в «Матросскую тишину».
10 лютого арешт Надії Савченко був продовжений до 13 травня.
30 березня в МЗС РФ відмовилися визнавати міжнародний імунітет Савченко, наданий ПАРЄ.
24 квітня Росія склала остаточне звинувачення, згідно з яким Надія Савченко нібито є пособницею вбивства двох журналістів. Окрім цього, вона нібито незаконно перетнула кордон РФ.
5 травня арешт української полонянки суд продовжив до 30 червня.
21 травня Слідчий комітет Росії заявив про офіційне завершення розслідування кримінальної справи щодо Савченко.
10 червня термін утримання під вартою Надії був продовжений до 30 вересня.
7 липня Слідчий комітет Росії перекваліфікував свої звинувачення. Відтепер українська льотчиця була нібито вбивцею двох журналістів.
13 липня її справу передали Донецькому міському суду Ростовської області.
17 липня полонянку етапували до Ростова.
15 вересня суд продовжив на 6 місяців арешт Надії.
16 грудня російські судді відмовилися долучити до справи документи від ГПУ. Водночас суд заявив, що арешт української бранки триватиме до 16 квітня.
2016 рік
28 січня судді відмовили адвокатам Савченко у 14 клопотаннях.
10 лютого суд відмовився викликати свідків.
2 березня сторона звинувачення попросила позбавити українську льотчицю волі на 23 роки та оштрафувати її на 100 тисяч рублів.
22 березня російський суд попри численні прохання світової спільноти засудив Надію Савченко до 22 років ув’язнення в колонії загального режиму та штрафу в розмірі 30 тисяч рублів. Під час оголошення вироку суддя назвав Савченко бандерівкою.
5 квітня вирок російського суду набув чинності.
5 травня українська полонянка підписала документи на екстрадицію.
8 травня вона сплатила Росії штраф у розмірі 30 тисяч рублів. Гроші через адвокатів їй передали українські дипломати.
25 травня 2016 року Надія Савченко була обміняна на російських грушників Єрофеєва та Александрова. Того ж дня вона нарешті повернулася в Україну.
