До речі, зимівля 20-ї експедиції була для 58-річного Віктора Дмитровича вже п’ятою в його біографії: до цього зимував на «Академіку Вернадському» у 7-й, 9-й, 15-й і 17-й експедиціях. За фахом він — геофізик-сейсмолог. В антарктичних експедиціях Віктор Лук’ященко займався сейсмоакустичним моніторингом, здійснюваним за допомогою високочутливої апаратури, котра дозволяє точно фіксувати коливання у земній корі, що відбуваються на дуже великих відстанях, — як природного характеру (землетруси), так і техногенні (наприклад, вибухи того чи іншого походження).
Також уп’яте зимував в Антарктиді 43-річний харків’янин Богдан Гаврилюк із Радіоастрономічного інституту Національної академії наук України. Він здійснював на станції геокосмічні дослідження, зокрема — радіозондування іоносфери, яка оточує нашу планету.
Четвертою стала антарктична зимівля, що завершилася, для геофізика-киянина — співробітника НАНЦ 30-річного Юрія Отруби, котрий опікувався на Галіндезі геомагнітними дослідженнями.
Регулярні гідрометеорологічні спостереження, результати яких по декілька разів на добу передають з Антарктиди не лише у Київ, а й у Всесвітній центр даних, здійснювали на станції двоє метеорологів — 30-річний одесит Олександр Зулас із Гідрометцентру Чорного і Азовського морів (цей науковець уже втретє зимував на «Академіку Вернадському») та 27-річний киянин Сергій Разумний із Центральної геофізичної обсерваторії (для нього ця зимівля була першою).
Наземну і морську фауну і флору того регіону досліджували двоє вчених-біологів — 42-річний науковий співробітник відділу природи Житомирського обласного краєзнавчого музею Микола Весельський (він удруге зимував в Антарктиді) і професор Павло Хоєцький із Національного лісотехнічного університету, що у Львові (під час першої у своєму житті антарктичної зимівлі відзначив 50-річний ювілей).
Уже п’ять антарктичних зимівель є на рахунку 43-річного харків’янина Павла Силіна: у трьох із них (у 4-й, 7-й і 15-й експедиціях) він — співробітник Радіоастрономічного інституту НАНУ — здійснював геофізичні дослідження, а ще у двох (в 17-й і 20-й експедиціях) виконував функції системного адміністратора — оператора засобів зв’язку.
Лікарем на станції у зимівлі 20-ї експедиції був 55-річний Микола Малютенко, який уперше потрапив до Антарктиди. Він — досвідчений медик, має в активі без малого три десятиліття лікарської практики. Микола Михайлович родом із Луганська, але з огляду на відомі події в тому регіоні Донбасу був змушений переїхати до Харкова. Там працював лікарем-анестезіологом і реаніматологом у Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, де лікував і наших воїнів, що діяли у зоні АТО на Сході України.
На антарктичній станції Малютенко, окрім своїх лікарських обов’язків, здійснював і медико-фізіологічні дослідження (їх об’єктами були самі полярники), спрямовані на з’ясування особливостей функціонування систем людського організму в тамтешніх складних природних умовах.
Смачним, ситним, поживним і різноманітним харчуванням забезпечував полярників 30-річний кухар із Полтави Василь Омельянович, для якого зимівля у 20-й експедиції стала вже третьою.
Уперше потрапив до Антарктиди 28-річний киянин Антон Омельченко, який протягом зимівлі працював на станції механіком і електриком, дбаючи про справність різноманітного технічного обладнання. До речі, Антон Олександрович Омельченко є правнуком того легендарного Антона Лукича Омельченка з Полтавської губернії, який у 1910 році потрапив до Владивостока й там був найнятий для участі в очолюваній Робертом Скоттом британській антарктичній експедиції 1911–1912 років, де в її береговому загоні виконував обов’язки конюха, опікуючись завезеними туди кіньми.
Про енергетичне серце станції — її дизелі — у зимівлі 20-ї експедиції дбав 42-річний інженер-дизеліст із Харківщини Юрій Лішенко, який удруге зимував на «Академіку Вернадському». Він, як і за чотири роки до цього у 16-й експедиції, надійно забезпечував безперебійне функціонування свого господарства.
Перетворюємо літнє паливо на зимове...
Головний інженер НАНЦ Ігор Мороз і начальник станції Віктор Лук’ященко розповіли, що те дизпаливо, яке з аргентинського порту Ушуая у танках (ємностях) судна «Ушуая» доставляється на острів Галіндез, є літнім, оскільки зимове в Аргентині взагалі не виробляється й не продається.
Проте вихід із такої ситуації українські полярники все ж знайшли: вони безпосередньо на станції перетворюють літнє дизпаливо на зимове. Для цього на маршруті його подачі трубами з великого бака до дизельної було включено додаткову ємність, в якій до палива додають відповідні спеціальні присадки, завдяки чому воно у зимові холоди не густішає й, незважаючи на морози, зберігає робочі кондиції.
...Окрім 12 зимівників, які несли річну вахту, на станції протягом трьох місяців працювали і декілька науковців-сезонників, доставлених на острів Галіндез попутним судном (тим-таки «Ушуая», яке у січні виконувало в тамтешніх морях один з антарктичних круїзів із туристами).
Зокрема, доцент кафедри зоології та екології тварин Харківського національного університету імені Каразіна Андрій Утєвський вивчав морську фауну в навколишніх акваторіях під водою, спускаючись на різні глибини у гідрокостюмі та з аквалангом.
— Результати цих підводних біологічних досліджень 2016 року, — говорить Утєвський, — як і аналогічні за тематикою дані, зібрані нами у кількох попередніх експедиціях, мають закласти наукову основу для українських пропозицій щодо організації навколо архіпелагу Аргентинських островів одного з морських охоронюваних районів — своєрідної заповідної зони, тваринний і рослинний світ якої буде оберігатися за відповідними міжнародними правилами.
Біологічні сезонні дослідження на тамтешніх островах вів киянин Іван Парнікоза з Інституту молекулярної біології і генетики НАНУ.
А співробітник Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона Національної академії наук України Юрій Посипайко не лише візуально, а й за допомогою спеціальної контрольної апаратури ретельно обстежував стінки й зварні шви металевого паливного бака на станції і пересвідчився, що причин для протікання палива немає й навколишньому середовищу ніщо не загрожує, а отже, з екологією там усе у повному порядку.
...Зараз науковці із зимувального складу 20-ї експедиції і сезонних загонів, що повернулися з Антарктиди, аналізують і узагальнюють результати досліджень і готують докладні звіти про свою працю на станції «Академік Вернадський».
Антарктичні відзнаки
З нагоди 20-річного ювілею українських досліджень в Антарктиці було встановлено відзнаки «Учасник антарктичної експедиції». Одна — це відомчий знак від Національного антарктичного наукового центру, а інша — то нагрудний знак від Ради ветеранів українських антарктичних експедицій.
Редакція «ДУ» отримала у подарунок від Національного антарктичного наукового центру — з огляду на регулярне й усебічне висвітлення антарктичної тематики на сторінках «Демократичної України» — два чималеньких (по п’ятсот сторінок кожний) томи Аntarctic press clips, в яких відтворено зібрані прес-службою НАНЦ 543 публікації різних років у різних засобах масової інформації (в тому числі й чимало — з нашого тижневика).
— Сподіваємося, що ця добірка стане колективним внеском авторів публікацій у майбутній бібліографічний опис вітчизняного поступу до полярних скарбів. Адже це — наша спільна історія, — зазначає упорядник двотомника — прес-аташе НАНЦ, учасник трьох антарктичних експедицій, дійсний член Українського географічного товариства, заслужений журналіст України Володимир Бочкарьов.
А ще зауважимо, що в період підготовки до відзначення 20-річчя діяльності України в Антарктиці вийшла у світ цікава за змістом й добре проілюстрована книга спогадів і роздумів «Антарктичний вектор», написана директором НАНЦ Валерієм Литвиновим, який протягом 17 років — з літа 1999-го й донині — впевнено і успішно очолює Національний антарктичний науковий центр. Примірник цієї книги її автор презентував кореспондентові «Демократичної України» із щирим дарчим написом на титульному аркуші.
А що ж у перспективі?
На урочистостях у Києві, присвячених поверненню в Україну ювілейної 20-ї антарктичної експедиції, були оголошені адресовані учасникам 20-ї антарктичної експедиції вітання від Президента України Петра Порошенка, від Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана й від Голови Верховної Ради Андрія Парубія.
Публічно продекларована таким чином увага до українських дослідників Антарктики від різних гілок державної влади, ясна річ, приємна. Але ж хотілося б і втілення цих вітань у конкретні справи з низки нагальних питань.
Потребує істотного поліпшення фінансування антарктичної діяльності (й не лише стосовно розмірів асигнувань, а й щодо своєчасності за термінами надання їх).
Досі у невизначеному стані перебуває питання затвердження у Верховній Раді законодавчої бази для обґрунтування досліджень України в Антарктиці (вже кілька років погоджений із зацікавленими міністерствами і відомствами законопроект щодо цього все ще лежить без руху в парламенті).
Слід також поліпшити матеріально-технічне забезпечення антарктичних експедицій. Зокрема, як розповів головний інженер НАНЦ Ігор Мороз, на станції «Академік Вернадський» в одному зі складських приміщень зберігається завезена на острів Галіндез тарілка супутникової антени, призначена для того, щоб українські полярники врешті-решт отримали можливість як для перегляду передач супутникового телебачення, так і для використання послуг швидкісного широкополосного Інтернету.
Поки що ж встановити цю тарілку й підключити пов’язане з нею обладнання та ввести його в експлуатацію не дозволяє нестача потрібного для цього фінансування (адже провайдеру супутникового телебачення та Інтернету треба сплачувати певні кошти, а їх немає).
Про багаторічну відсутність в українських дослідників Антарктики власного судна льодового класу вже неодноразово згадувалося у пресі, в тому числі й у «Демократичній Україні». І всі ці сумні приклади, на жаль, непоодинокі: перелік проблем можна значно продовжити. Тож потрібна державна воля для їх вирішення...
Вадим Фельдман
