— Якщо говорити про нашу лікувальну базу, то на сьогодні маємо п’ять військово-медичних клінічних центрів, — говорить Ігор Петрович. — Вони розташовані у Києві, Харкові, Вінниці, Одесі, Львові, а також є Ірпінський центр професійної патології особового складу ЗС України. Окрім них, є ще 15 військових госпіталів і 5 санаторіїв, які всі разом спроможні прийняти близько 7 тисяч пацієнтів.
— Але всі вони, висловлюючись військовою термінологією, розташовані в тилу і для того, щоб пораненого армійця доставити туди, потрібно багато часу. А інколи кожна хвилина дорога...
— У 2014 році ми розпочали реформувати нашу медичну службу, наближаючи її до стандартів НАТО. Зокрема, цього року завершили запровадження 4-рівневої допомоги пораненому.
Перший рівень полягає у наданні допомоги прямо на полі бою, коли пораненому надають її його ж товариші.
Другий рівень — людину доставляють санітарним транспортом до передових хірургічних груп, які є на базі 10 цивільних лікарень — від одного до 10 км від району бойових дій, а також мобільних госпіталів, розгорнутих за 20–30 км.
Третій рівень передбачає надання допомоги силами Харківського військово-медичного центру і Дніпровського госпіталю. За необхідності надають допомогу і медзаклади МОЗ, розташовані у цих містах.
Після цього тяжкопоранених, які потребують довготривалого лікування, відправляють до Національного військово-медичного клінічного центру, що у Києві. У лікуванні військовиків беруть участь і спеціалізовані медзаклади Національної академії медичних наук.
Завдяки такій системі надання допомоги, іншим нововведенням нам удалося знизити серед поранених бійців смертність з 4% у 2014-му до сьогоднішніх 0,97% на всіх етапах евакуації. З числа тих, хто дістав ушкодження, у тому числі важкі, більшість повертається у стрій.
— Серед майже 3 тисяч загиблих на сході українських вояків медики є?
— Рятуючи життя своїх побратимів, свої молоді голови склали 66 медиків Збройних Сил, а 192 дістали поранення...
— Ще минулого року на базі одного з мобільних госпіталів почали створювати підрозділ з медичної евакуації. Розкажіть, будь ласка, більш детально про його реалізацію.
— Ще не так давно більшість санітарного транспорту в районі АТО-ООС становили машини, яким по 30–40 років. Сьогодні ж майже половину автотранспорту медичних рот, мобільних госпіталів становлять сучасні «Богдани» і американські «Хаммери»: до кінця року повинні отримати ще понад 180 санітарних автомобілів.
Нині ми створюємо евакуаційний підрозділ, який складатиметься з кількох десятків санітарних автомобілів і їх екіпажів. Екіпаж — три військовики: старший бойовий медик, бойовий медик і водій-санітар.
Їхнє завдання — евакуація поранених із батальйонних медпунктів до мобільних госпіталів чи передових хірургічних груп.
За стандартами, що діють в арміях Північноатлантичного альянсу, поранений повинен протягом двох годин потрапити до рук лікаря. Так ось, завдяки налагодженій системі евакуації наші хлопці, які дістають ушкодження, опиняються — у більшості випадків — у передовій хірургічній групі чи у мобільному госпіталі протягом години, а то й 20–30 хвилин!
— Та невже?..
— Якщо сумніваєтесь у моїй щирості, то поспілкуйтесь із пораненими, які лікуються у столиці....
— А за яких умов вони потрапляють до Національного військово-медичного клінічного центру, що у Києві?
— Тут лікуються ті, хто потребує високоспеціалізованої медичної допомоги, надскладних оперативних втручань: тут працюють фахівці екстракласу, які — за великим рахунком — витягли з того світу сотні поранених. При цьому за потреби до надання допомоги пораненим залучають і фахівців спеціалізованих медзакладів НАМН.
— На початку війни було багато нарікань на відсутність у наших військовослужбовців аптечок, не кажучи вже про забезпечення армійських підрозділів медичними препаратами. За час, що минув, ситуація змінилася?
— Тоді бракувало навіть бронежилетів, захисних шоломів. На сьогоднішній день кожен солдат, офіцер має індивідуальну аптечку, укомплектовану всім необхідним для надання першої допомоги.
Скажу більше: всі бригади, задіяні в ООС, забезпечені аптечками на 110%, ми створили резерв у кількості 30 тисяч аптечок. Вони можуть знадобитися при розгортанні додаткових частин, підрозділів територіальної оборони. Зважаючи на це, аптечки, отримані у 2014-му, замінюються більш сучасними. Ну а ті будуть доукомплектовані і зберігатимуться на складах.
Щодо медичних препаратів, то всі медзаклади в районі бойових дій теж стовідсотково забезпечені. Як і військово-медичні центри.
— Про передачу нашому війську американських «Джавелінів», військових кораблів багато сказано і написано. А чи отримували ми від наших партнерів медичне устаткування, ліки?
— Ліків нам вистачає. Що стосується обладнання, то його ми отримували і отримуємо. Наприклад, торік отримали 2 сучасних рентгенівських апарати, а вже у поточному році обладнання для передових хірургічних груп, майже 60 тисяч індивідуальних аптечок, які отримають десантно-штурмові війська.
Буквально кілька тижнів тому, під час візиту до України делегації НАТО, один із наших мезакладів отримав реабілітаційне обладнання: медичну бігову доріжку, тренажер для розробки м’язів, пристрої для покращення функціонування розвитку рук і пальців, плечевого і колінного суглобів, щиколотки. А також тести для оцінки моторики рук, симулятор рівноваги, мобільний ліфт з електроприводом тощо.
Військово-спортивній базі, що на Львівщині і де військовики проходять реабілітацію, передано спеціально обладнаний мікроавтобус. Японці передали нам наркозно-дихальний апарат та надсучасний апарат штучної вентиляції легенів, вартість яких становить кілька мільйонів гривень.
Передбачається, що у недалекому майбутньому отримаємо від США 60 санітарних «Хаммерів», сучасні намети з необхідним обладнанням. Подібних фактів можна навести безліч: лікувально-діагностичної апаратури, іншого сучасного медустаткування від зарубіжних країн ми отримали на десятки мільйонів гривень.
— На Чернігівщині функціонує навчальний центр тактичної медицини. Яких фахівців там готують?
— У його створенні брали участь канадці й американці. Готують там медиків, якими укомплектовуються підрозділи, починаючи від взводу, екіпажі евакуаційних автомобілів тощо.
Термін навчання — від кількох діб до чотирьох місяців — залежно від курсової програми. Протягом цього часу курсанти під наглядом інструкторів, у тому числі з числа представників країн НАТО, отримують необхідний обсяг знань та практичних навичок, що дозволять якісно надавати першу допомогу пораненим як під час виконання бойових завдань, так і під час повсякденного несення служби.
Кожна людина повинна уміти надати собі першу допомогу: від цього часто залежить її життя. Тим більше це стосується військовослужбовців, особливо тих, що перебувають у районі бойових дій. Тому тут протягом 3–4 днів отримують практичні навички звичайні військовослужбовці.
Вони вчаться зупиняти кровотечу, робити штучну вентиляцію легенів. Словом, діяти за принципом «Допоможи собі і своєму товаришу». Минулого року такий прискорений курс навчання у ньому пройшло близько 3,5 тисячі осіб, у тому числі понад 900 офіцерів.
— У лікуванні пацієнтів першу скрипку грає лікар. Але багато залежить і від тієї медапаратури, що є у його розпорядженні, зокрема діагностичної.
— Сьогодні ми активно оновлюємо парк медичного обладнання. Лише торік було витрачено близько 10 мільйонів гривень для забезпечення медичних підрозділів, що перебувають у районі бойових дій, електрокардіографами, дифібріляторами, іншим обладнанням, украй потрібним.
Загалом цього року на придбання сучасної медапаратури витрачено 100 мільйонів гривень, а наступного року плануємо 200 мільйонів.
— Цивільні медзаклади перебувають у далеко не кращому стані: потрапивши до них, людина вимушена все необхідне для лікування купувати власним коштом. А що скажете про військові медзаклади?
— Кожен військовик, незважаючи на звання та посаду, повністю забезпечується необхідними лікарськими засобами, отримує необхідне обстеження: ми не економимо на здоров’ї тих, хто захищає Україну.
Наведу такий приклад. Кілька років тому на лікуванні перебував 36-річний військовослужбовець Роман Р. Він, потрапивши до рук бойовиків, зазнав страшних катувань. Потім, коли в результаті обміну полонених опинився на волі, переніс 8 операцій, після чого потрапив до нас.
Шанси на те, що чоловік виживе, були досить примарними. Але ми не махнули на нього рукою: 4 місяці робили все можливе, щоб діти не осиротіли, витратили на лікування майже мільйон гривень. І це був непоодинокий випадок.
— Дозвольте, пане генерале, привітати Вас і всіх військових медиків з вашим професійним святом — Днем медичного працівника. І побажати міцного здоров’я, усіляких життєвих гараздів і щоби у вас було якомога менше роботи.
— Дякую.

Інтерв’ю провів
Сергій ЗЯТЬЄВ