Українського режисера Влада Троїцького удостоїли престижної нагороди від Міністерства культури Франції — ордена Мистецтв і літератури.

Нагороду він прийняв із рук французького посла в Україні Ізабель Дюмон на відкритті фестивалю «Французька весна в Україні», повідомляє bit.ua.
«За досягнення в мистецтві та популяризацію української культури», — так звучить обґрунтування до отримання Троїцьким ордена.

Вручення щорічної Державної літературної премії ім. Олеся Гончара відбулось у рамках урочистих заходів із нагоди відзначення 100річчя від дня народження письменника. Про це повідомляє пресслужба Міністерства культури.
«За рішенням Комітету з присудження Премії імені Олеся Гончара лауреатом премії у 2018 році стала письменниця Тетяна Фольварочна (Пишнюк) за книгу «Нерозгаданий постскриптум», — ідеться в повідомленні.

У Київському національному академічному театрі оперети відбувся концерт «Музика з кінофільмів. Дубль 3». Цей чудовий концерт у виконанні солістів, артистів балету і хору театру під звуки симфонічного оркестру в поєднанні з вишуканим сценічним оформленням і філігранною акторською грою перенесли глядачів із сірих буднів в омріяний світ кіно.

Головною дійовою особою першої дії став симфонічний оркестр Національної оперети. А перші номери концерту допомогли згадати улюблені з дитинства стрічки «Діти капітана Гранта» (увертюра на музику І. Дунаєвського), «Заметіль» (мелодія «Тройка», муз. Г. Свиридова) та «Іронія долі, або З легкою парою» («Вальс», муз. М. Тарівердієва).

У Музеї гетьманства відкрили першу персональну виставку живопису Ануш і Рози Алмазян «Дует фарб».

Роза та Ануш — сестриблизнючки, художниці вірменського походження, які живуть в Україні. Вони народилися в місті Аштарак (Вірменія). З дитячих літ почали займатися малюванням. Пізніше вийшли заміж за братів Хачатрянів. Роза — за режисера Вагаршака, а Ануш — за актора Ваге. Обидві родини переїхали в Україну, яка стала другою Батьківщиною.
Творчість сестер відзначається прямотою і чистотою думок. Навіть у наш прагматичний час вони змогли у вишуканому стилі зберегти принципи вічних цінностей у мистецтві і життєвій філософії.

Німецьким нацистам належить один із найстрашніших винаходів в історії людства — газові камери для знищення бранців концтаборів.

Ось як описав це знаряддя масових убивств Микола Нішля — угорський лікар, який дивом не став жертвою цього «ноу-хау»:
«При вході видніються на кількох мовах таблиці: «Місце купелі і дезінфекції». Цей напис заспокоює всіх, і вони без тривоги входять до зали. Там над численними лавками висять пронумеровані гаки.
Написи на різних мовах інформують, щоб усі особи роздягнулися до наги, одяг повісили на гаки і запам’ятали їхні номери, щоб при поверненні назад не було непорозумінь.

11 КВІТНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ВИЗВОЛЕННЯ В’ЯЗНІВ НАЦИСТСЬКИХ КОНЦТАБОРІВ

Літо 1941-го. 445-й артполк, ведучи оборонні бої, відступає на схід. Але незабаром потрапляє у німецьке оточення, і більшість із тих, кому пощастило вижити, опиняються у полоні. Серед них і рядовий Микита Семинос.

— Після кількох тижнів перебування у так званому пересильному пункті нас перевели до концтабору, який був у Києві, неподалік сумновідомого Бабиного Яру, — розповідав Микита Соломонович. — Дні, проведені там, закарбувалися на все життя.

12 КВІТНЯ — ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ РАКЕТНО-КОСМІЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

Напередодні Дня працівників ракетно-космічної галузі України ми попросили керівника ДКА України розповісти про здобутки і проблеми галузі та поділитися планами на майбутнє.

— Павле Глібовичу, 29 лютого 1992 року було утворено Національне космічне агентство України. Які вагомі результати космічної діяльності України Ви можете навести?
— Космічна діяльність є однією з небагатьох сфер, де Україна виступає гідним партнером розвинутих країн світу та є дієвим засобом забезпечення загальнодержавних інтересів, — говорить Павло Глібович. — Зокрема, підвищення обороноздатності й безпеки країни, високотехнологічного розвитку промисловості.

1 квітня в Полтавському художньому музеї ім. М. Ярошенка урочисто відкрили традиційну щорічну Міжнародну виставку-конкурс карикатур «Карлюка-2018». Свято карикатуристів та шанувальників гумору в місті на Ворсклі традиційно відкривають у День сміху та чергової річниці від дня народження видатного земляка полтавців М. В. Гоголя.

Цьогорічна виставка-конкурс уже 18-а за ліком. За цей час полтавська «Карлюка» зажила слави справжнього свята карикатур, початок якому поклали заходи, присвячені святкуванню дня народження М. В. Гоголя. Власне, саме герої його невмирущих творів і заклали підвалини конкурсу карикатуристів, який уже давно вийшов за межі не лише Полтави, але й України.

Майже в усіх полтавських школах не втихали дитячі голоси на весняних канікулах, де під час відпочинку від занять активізувалася позашкільна робота у різноманітних гуртках. Дітей приваблювали не лише заняттями з опанування секретів техніки малювання, шиття, ліплення, конструювання, бісероплетіння тощо, але й учили і писанкарству.

Адже саме напередодні Великодня зазвичай підвищується інтерес і до виготовлення одного з його головних атрибутів — писанки, історія якої сягає сивої давнини.
Сьогодні писанкарство беззаперечно можна назвати справжнім видом українського народного мистецтва.

У славетній Диканьці, оспіваній великим Гоголем, цими днями неспокійно. Жителі цього широко відомого райцентру, що за 30 кілометрів від Полтави, стурбовані чутками про те, що з ініціативи обласних чиновників в селищі з’явиться спірний витвір «мистецтва», який може покласти край спокою в селищі та розсварити навіть сімейства, де ще донедавна панували мир та злагода...

Стривожилися нинішні нащадки невмирущих гоголівських героїв через наміри обласної влади без урахування їхньої думки увічнити образ Т. Г. Шевченка на стіні місцевої гімназії, яка носить ім’я М. В. Гоголя.
Власне, в селищі протестують не проти того, щоб на стіні гімназії з’явився модний нині мурал із зображенням великого Кобзаря, як того забажали чиновники з Полтавської ОДА. У Диканьці протестують проти художнього смаку тих, хто без погодження з місцевою громадою і навіть дирекцією гімназії вже намалював ескіз настінного розпису, де Т. Г. Шевченко предстає в образі... напівголого героя-супермена.