Часто у політиці домінує популізм, який перешкоджає виробленню раціональних рішень.
За останні роки в найбільш розвинутих країнах суттєво змінилась економічна політика. Вона перейшла від фіскального стимулювання до збалансованих державних фінансів, кількісного послаблення, зменшення кредитних ставок. Але уряди продовжують пошук інструментів і джерел фінансування економіки.
Провідною залишається економіка США, її показники є найкращими, нагадує експерт. Значною мірою цьому сприяла стимулююча монетарна політика, яка реалізується в США. Монетарна експансія дозволяє підтримувати низькі відсоткові кредитні ставки й сприяє розвитку економіки, не призводячи до інфляції.
Низька інфляція і вартість капіталу покращують умови для ведення бізнесу, підвищують готовність економічних агентів до інвестицій, до започаткування нових бізнесів. Це є додатковим стимулом для зміцнення приватного сектора і створення робочих місць, нових виробництв.
Досить складні рішення доводиться приймати країнам, які розвиваються і намагаються проводити виважену економічну політику. Перед ними постає дилема — наслідувати розвинуті країни і дії найбільших центробанків (Федеральної резервної системи США, Банку Англії, Японії) чи започаткувати свої незалежні заходи, орієнтовані на національні макроекономічні тенденції економічної стабілізації.
Однозначної відповіді немає. Але виділяється низка спільних рис для сучасних макроекономічних політик успішних країн, зазначає Василь Юрчишин. Зокрема, це зменшення монетарних обмежень: держави повинні більше орієнтуватися на ринкові заходи, а не на адміністративні, в тому числі обмежувати введення фіксованого чи плаваючого курсу валюти. Зараз тенденція відмови від фіксованого курсу стала загальновизнаною.
Попри кризу країни намагаються утримати пристойний рівень своїх золотовалютних резервів, аби забезпечити макроекономічну стабілізацію. Важливим є й покращення фіскальної дисципліни і ресурсоємності банківської системи. Країни, які активніше впроваджують монетарне розширення та грошову експансію, досягають більшого успіху, аніж ті, які проводять обмежуючу монетарну політику, наголошує експерт.
Зазвичай такі обмеження супроводжуються низькими темпами економічного зростання, і це не дозволяє генерувати належний ресурс для зростання економіки.
Парадокси монетарної політики
Нині монетарна політика Нацбанку залежить від МВФ. У результаті відбувається демонетизація економіки, згортається міжбанківський валютний ринок та міжбанківський кредитний ринок, руйнується механізм грошово-кредитного мультиплікатора, констатує завідувач кафедри банківської справи фінансово-економічного факультету Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Станіслав Аржевітін.
В Україні діє три монетарних режими. Проект четвертого розроблено науково-експертним середовищем і підтримано Комітетом із питань фінансової політики і банківської діяльності та викладено у Стратегії розвитку банківської системи.
З лютого 2014 року Нацбанк оголосив про перехід до гнучкого офіційного курсу гривні та припинив його підтримку через проведення валютних інтервенцій і здійснював широкомасштабне монетарне таргетування. А в 2015 році НБУ оголосив перехід від монетарного таргетування до інфляційного таргетування (ІТ), тобто до так званого забезпечення цінової стабільності.
Цьогоріч НБУ офіційно закріпив режим ІТ у меморандумі з МВФ. До речі, МВФ продовжує зараховувати Україну до режиму «таргетування монетарних агрегатів із перехідним валютним курсом», іншими словами, до режиму «стабілізаційного курсу».
Де-факто Нацбанк, перейшовши до режиму інфляційного таргетування, запровадив плаваючий валютний курс та спробував перейти до активної процентної політики. Про це йдеться у Дорожній карті з ІТ, яка прийнята правлінням НБУ у березні 2016-го. Насправді для задоволення бюджетних потреб Мінфіну Нацбанк намагається утримати курс у домовленій зоні доцільності, а це фактично неформальна мета зі стабілізації валютного курсу гривні, констатує Станіслав Аржевітін.
Минулого року ця домовленість була визначена на рівні 24 грн за долар, а нинішнього року — 27–28 грн. При оголошеному плаваючому валютному курсі фактично запроваджуються жорсткі валютні обмеження та поновлюється практика продажу НБУ іноземної валюти, що є одним із трьох різновидів фіксованого валютного курсу за класифікацією МВФ.
У Дорожній карті ІТ стверджується, що найближчим часом режим інфляційного таргетування буде формалізовано новоствореною радою НБУ. Далі Нацбанк буде наполегливо добиватись у МВФ зміни умов програми співпраці, тобто виключення показника інфляції як одного з параметрів стабілізаційної програми
Контроль критеріїв
Фактично на практиці Нацбанк реалізовує режим, який відповідає критерію «таргетування монетарних агрегатів із керованим валютним курсом». Адже МВФ контролює в Україні цільові агрегати — чисті внутрішні активи, грошову базу, чисті міжнародні резерви.
Міжнародний валютний фонд у рамках поточної стабілізаційної програми продовжує контролювати щоквартальні кількісні критерії ефективності за чистими міжнародними резервами (ЧМР) та чистими внутрішніми активами (ЧВА), які в сумі складають монетарну базу. Це здійснюється за формулою: чисті внутрішні активи Нацбанку = грошова база мінус чисті міжнародні резерви.
Як вважає МВФ, саме дотримання цих завдань Нацбанком дозволить стабілізувати валютний курс та контролювати відповідний рівень інфляції. Формула по суті правильна, каже Станіслав Аржевітін. Грошова база має дорівнювати чистим внутрішнім активам + чистим міжнародним резервам. З одного боку, зменшення обсягу чистих валютних резервів тягне за собою необхідність адекватного скорочення обсягу базових грошей.
Прив’язка обсягів грошової бази до наявних чистих міжнародних резервів у країні, яка заробляє валюту на експортній сировині (зерно, метали, залізна руда, найпростіша хімія), ціни на яку падають уже п’ятий рік, може найближчим часом стати не лише проблемою монетарної політики, а й проблемою національної економічної безпеки, констатує експерт.
Якщо за розрахунками МВФ із валових міжнародних резервів «замінусувати» пов’язані з резервами стрімко зростаючі валютні зобов’язання України перед нерезидентами та резидентами, а також зобов’язання перед МВФ, а з іншого боку, з чистих валових активів зняти суму виділених коштів МВФ, а також перевищення програмного боргу за цінними паперами уряду, то отримаємо монетарну базу на найближчі три-чотири роки в найкращому випадку в межах 350–500 млрд грн.
За структурою це 80% — готівка і лише 20% — банківські резерви (тобто каса та коррахунки). Якщо додати до цього депозитні сертифікати в портфелі НБУ, які дорівнюють третині грошової бази, мінфінівські облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), які прирівнюються майже до грошової бази Нацбанку, то виходить, що ресурсу для кредитування реального сектора економіки немає.
Негативні фактори
Пропозиція грошей — це не лише грошова база Нацбанку, а ще й примножений комерційними банками грошово-кредитний мультиплікатор (МЗ). Але при «очищенні» банківської системи вже закрито 100 банків — потенційних ланцюжків цього мультиплікатора і втрачено майже половину ресурсної бази, посіяно недовіру українців до монетарної політики та банківської системи щонайменше на п’ять найближчих років.
За визначенням Нацбанку, грошова база — це сукупність зобов’язань НБУ в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів та кредитування економіки. Але грошової бази у 300–500 млрд грн для зростання економіки в умовах стагфляції недостатньо. Інфляційне таргетування не передбачає суттєвого збільшення рівня монетизації економіки відповідно до українських потреб зростання.
У результаті такої монетарної політики за декілька останніх років склалася сумна статистика з монетизації економіки. Позаторік при плані збільшення грошової бази на 28% вона збільшилася тільки на 8,5%. Минулого року планували +27%, збільшили на 0,8%. У першому півріччі 2015 року монетарна база зросла тільки на 1,8%, а фактичний рівень монетизації у минулому році порівняно з 2014 роком упав майже на 10% (з 58,8 до 49,3%).
За перше півріччя цього року порівняно з аналогічним періодом 2015 року падіння відбулося ще на 2,1%. Це при тому, що в цих цифрах є переоцінка валютної складової, яка прикрашає статистику, а також діє фактор статистичного ефекту.
Досвід різних країн, нагадує Станіслав Аржевітін, показує, що «довгі» гроші (інвестиційний ресурс) з’являються в обігу на грошовому ринку лише за досить високого рівня монетизації — понад 70–80% і за умов стабільності у всіх сферах життя суспільства.
Монетарний режим економічного зростання
Більшість експертів вважають, що сучасний монетарний режим Нацбанку є еклектичним, тобто змішаним, поєднанням різноманітних, різнорідних і несумісних параметрів та цілей монетарної політики. Це яскраво продемонстровано у Стратегії розвитку банківської системи до 2020 року.
У Дорожній карті інфляційного таргетування стверджується, що найближчим часом режим ІТ буде формалізовано новоствореною радою Нацбанку, а далі центробанк буде добиватись у МВФ зміни умов програми співпраці, тобто включення показника інфляції як одного з параметрів стабілізаційної програми. НБУ домігся таки цього рішення МВФ, показник інфляції включено до Меморандуму 2 вересня цього року.
Але чи в змозі Україна виконати додаткове обтяження, коли не може виконувати існуючі за попередніми програмами зобов’язання? І яку ціну за це заплатять українці? За класифікацією МВФ режиму інфляційного таргетування дотримуються 36 країн — його членів або 18% їх загальної кількості. Минулого року серед країн — членів МВФ 45,5% застосовували курсову прив’язку, 13% таргетували монетарні агрегати, 22,5% дотримувалися змішаних монетарних режимів
Деякі країни, котрі проголосили прихильність до режиму інфляційного таргетування (Чехія, Вірменія, Домініканська Республіка), переслідують інфляційну ціль одночасно з ціллю з валютного курсу, фіксуючи його рівень або стелю укріплення. Банк Англії використовує режим інфляційного таргетування у прив’язці відсоткової ставки не лише до показника інфляції, а й до рівня безробіття.
Вітчизняні експерти не розуміють, що є причиною появи такої модифікації режиму інфляційного таргетування в Україні? Чи то «легалізація» накопиченого зовнішнього боргу Нацбанку, приховане таргетування монетарних агрегатів, намагання досягти керованого валютного курсу, чи усе разом? Оголошено ціль не лише з інфляції (однознаковий рівень інфляції), а й з нарощування міжнародних резервів (особливо остання є незвичною для режиму інфляційного таргетування).
Наукова школа КНЕУ вважає, що законодавче звуження функцій Нацбанку з 2010 року (звісно, з подачі самого НБУ) до цінової стабільності як ключового завдання створило правову підставу для запровадження в монетарну політику режиму інфляційного таргетування. Скориставшись цими постулатами, Нацбанк в умовах кризи запровадив елементи режиму інфляційного таргетування, чим спричинив поглиблення кризових явищ в економіці, ускладнив виведення її з рецесії.
Ця причинно-наслідкова залежність підтверджується аналізом взаємозв’язку монетарних та економічних індикаторів за 2000–2015 роки. У ситуації, що склалася в Україні після кризи 2008 року, науковці КНЕУ вважають, що доцільно запровадити режим мультитаргетування, який забезпечив би відповідальність Нацбанку за стабільність грошей у широкому сенсі включно з розвитком економіки, оздоровленням банківської системи, валютного й кредитного ринків.
Невдале обрання валютної політики через плаваючий валютний курс для нашої малої, відкритої, сировинної економіки поставило країну у повну залежність від зовнішніх шоків. Сьогодні монетарна політика поставлена у повну залежність від іноземних запозичень: валютна криза спричинила банківську.
Публічно оголошено Нацбанком про відмову від традиційної політики курсової підтримки гривні, тобто валютна динаміка національної валюти перестає бути серед пріоритетів монетарної політики, а наголос робиться на приборканні інфляції. Таке рішення продовжує спричиняти нову хвилю відмов населення від гривні на користь долара, подальше розкручування інфляції, створення спекулятивного валютного ринку.
Елла НОВАК
