— 7 лютого 1943 року одна з бойових сотень УПА атакувала місто Володимирець і звільнила з місцевої буцегарні всіх ув’язнених, — говорить кандидат історичних наук, працівник Інституту історії Національної академії наук В. Горак. — У ніч з 10-го на 11 березня 1943 року інша сотня УПА атакувала Орисев, знищивши у ході цієї операції 60 німців.
28 березня 1943 року відбувся багатогодинний і запеклий бій між одним із загонів УПА і великим каральним загоном німців, який налічував близько 1500 солдатів і офіцерів. Чотири атаки карателів на позиції націонал-партизанів успіху не мали. Німці змушені були відступити, втративши при цьому 58 осіб убитими...
10 квітня 1943 року загони повстанців одночасно атакували Ковель, Дубно, Крем’янець, Луцьк та інші міста, теж позвільнявши з німецьких в’язниць сотні людей. 2 травня 1943 року повстанцям удалося знищити генерала СС Віктора Лютце, який був довіреною особою Адольфа Гітлера. Тоді ж, у травні, вони знищили в одному з боїв 200 німецьких карателів, помстившись за знищення села Стежок.
У серпні 1943 року 1 курінь і 2 сотні УПА захопили місто Камінь-Каширський, взявши як трофеї 5 кулеметів, 100 пістолетів, 20 тис. патронів, 16 автомашин, 7 мотоциклів, 4 радіоприймачі і 11 коней. На початку жовтня 1943 року недалеко від села Устиновка партизани УПА знищили 83 німецьких жандармів, захопивши при цьому 8 кулеметів, багато патронів і гранат..
Відомо, що до початку літа 1943 року бійці УПА контролювали великі території Волинсько-Подільського району з населенням 4212 тисяч осіб. До того ж улітку — восени 1943 року географія дій УПА значно розширилася, охопивши Вінницьку, Житомирську, Київську області, а також Галичину.
Чимало фактів свідчать, що німецьке командування боролося з вояками УПА не менш завзято, аніж із радянськими партизанами. Так, улітку 1943-го керівником антипартизанської каральної акції був призначений обер-групенфюрер Бах-Залевський, у розпорядженні якого було 10 тис. карателів, а також техніка — 50 танків і 27 літаків.
Під час запеклих боїв німці втратили убитими і пораненими близько 3 тис. солдатів і офіцерів, а партизани УПА — 1237 осіб. Восени 1943 року німці втратили в боротьбі проти націоналістичних загонів 1500 осіб, а самі партизани — більш як 400 вояків. Можна без перебільшення сказати, що каральні походи німців закінчилися практично безрезультатно. УПА, як і раніше, була досить солідною військовою силою, яка й далі контролювала значні території України.

«Ни­щи­ти як ска­же­них псів...»
12 січня 1944 року, коли Червона армія визволяла українські міста і села, Президія Верховної Ради Української РСР оприлюднила звернення до громадян України, в якому, зокрема, говорилося: «Дорогі товариші робітники, селяни, інтелігенти! Ваш ворог не тільки німецькі розбійники. Ваш ворог — зграя українсько-німецьких націоналістів... Українсько-німецькі націоналісти, зрадники народу і гітлерівські прихвосні, допомагають німцям грабувати український народ... Не вірте їм! Спитайте, що зробили вони для спільної справи звільнення українського народу з-під гітлерівського ярма? Чи вбили вони хоч одного німця, чи пустили під укіс хоч один німецький ешелон? Не давайте їм обманювати себе!
Знищуйте цих шахраїв — агентів німецьких загарбників! Українсько-німецькі націоналісти... є спільниками Гітлера... Будучи агентами гітлеризму, українські націоналісти хочуть перетворити Україну на колонію німецького імперіалізму, а український народ — на рабів німецьких баронів і поміщиків»
І робила все можливе для їхньої дискредитації і фізичного знищення. Зокрема, створювалися спецзагони, агентурно-бойові групи, які підпорядковувалися НКВС. Вони діяли майже аж до 1953 року. За інформацією СБУ, влітку 1945 року у західних областях України під виглядом повстанців діяли 156 спецгруп НКВС, які налічували 1783 осіб. З травня 1944-го по квітень 1945-го лише одна спецгрупа «Орел» у складі 35 осіб, створена управлінням НКВС по Рівненській області з колишніх радянських партизанів, провела близько двох сотень операцій, знищивши 526 повстанців та затримавши 140.
Сьогодні не є таємницею і той факт, що вище керівництво України націлювало на боротьбу з повстанцями і партизанів. Зокрема, у серпні 1944-го Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило рішення передати партизанську дивізію імені Сидора Ковпака до НКВС УРСР. У повному складі і зі всією зброєю «для проходження подальшої служби, використавши її в першу чергу для якнайшвидшої ліквідації націоналістичних банд». Тож довелося партизанам воювати з такими ж українцями, як і вони самі.
У травні 1945 року тодішній перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов під час виступу на нараді секретарів обкомів, начальників управлінь НКВС західних областей УРСР заявив:
— Я вважаю правильним створення спецгруп із колишніх бандитів. Треба їм дати одне конкретне завдання, і коли його виконають, можна сказати, що вони свою провину спокутували.
Керівники Української РСР зверталися із закликом до вояків УПА складати зброю, обіцяючи при цьому, що «хто вийде з лісу і не має на руках людської крові, матиме змогу чесно жити і працювати». Деякі повстанці, повіривши в щирість сказаного, здавалися. Після цього їх теж використовували проти вчорашніх побратимів. Проте чимало колишніх вояків УПА, виконавши завдання чекістів, ставали їм непотрібними і опинялися на Колимі...
У 1946 р. відбулася найбільша операція радянської влади проти українських повстанців — «Велика блокада». Протягом лютого-квітня у кожне село ввели гарнізон військ НКВС. Війська блокували не тільки входи-виходи із сіл, а й інші важливі для повстанців дороги. Всього для боротьби з УПА було використано 585 тис. багнетів.
У воєнній окрузі УПА «Говерла» (Івано-Франківська область), для прикладу, діяло 2655 повстанців. Проти цієї кількості НКВС зосередив 132-тисячне військо. Втрати УПА внаслідок операції становили 5 тис. бійців. Тодішні втрати були важкі ще й тим, що загинуло надто багато командирів і провідників. Попри вкрай критичні умови за 1946 р. зафіксовано 1619 повстанських акцій. За даними сучасних істориків, втрати радянської сторони за цей рік сягали 15 тис. вбитими та пораненими.

«Солдати УПА — вороги всього людства...»
Про Українську повстанську армію останнім часом сказано і написано дуже багато. Заради справедливості слід сказати, що у світі до неї ставляться нейтрально. А то й цілком позитивно. Але є країна, де згадка про УПА викликає у її влади нелюдську лють і ненависть. Це, як ви вже, напевно, здогадалися, Росія. Там, як відомо, і досі живуть у полоні історичних міфів та стереотипів. Принаймні її керманичі.
Наприклад, кілька років тому міністр закордонних справ Лавров заявив, що «жодна порядна людина не подасть руки бандиту з УПА». А Жириновський пішов ще далі, пообіцявши для колишніх повстанців «міжнародний трибунал, подібний до Нюрнберзького». При цьому обидва звинуватили УПА у тісній співпраці з гітлерівською Німеччиною, зокрема в існуванні батальйонів «Нахтігаль», «Роланд» та дивізії СС «Галичина», які складалися з українців.
Так, ці підрозділи дійсно були створені. Але не слід забувати й про те, що «Нахтігаль» і «Роланд» припинили своє існування ще у 1941 році. Головна причина — яскраво виражені патріотичні настрої солдатів і офіцерів. Ще один промовистий факт: чимало тих, хто служив у «Нахтігалі», «Роланді» і «СС-Галичині», згодом поповнили бойові ряди УПА. Приміром, саме з «Нахтігаля» перейшов в УПА Роман Шухевич, який згодом став головнокомандувачем УПА.
Так, у червні 1944 року УПА і вермахт були за два кроки до того, щоб укласти військову угоду про спільну боротьбу проти радянських військ. Однак, по-перше, було б несправедливо трактувати цей факт так, що керівництво УПА хотіло стати на бік окупантів. Справа була в іншому: у бажанні її керівників уникнути одночасної війни на два фронти — як проти німецьких, так і проти радянських військ. По-друге, згадану угоду так і не було укладено...
Таким чином, про якусь поголовну співпрацю українських націоналістів, особливо УПА, говорити не доводиться. Натомість не слід забувати й про те, що, здійснюючи по Україні походи і знищуючи німців, перешкоджаючи вивезенню продовольства, Українська повстанська армія допомагала Радянській армії у боротьбі з фашистською Німеччиною.
У листопаді 1941 року оперативні військові частини СС, створені гітлерівцями для ліквідації населення, отримали наказ командування. У ньому йшлося про те, що «Рух Бандери» готує антинімецьке повстання на окупованих територіях. Мета — створення незалежної української держави». Тож підрозділам цих головорізів наказувалося «всіх виявлених бандерівців розстрілювати, перед цим ретельно допитавши».
Нагадаю, що відразу після проголошення Акта відновлення української держави, 30 червня 1941 року, Степан Бандера опинився під домашнім арештом, а згодом і у концтаборі Заксенгаузен. Але про ці факти у сьогоднішній Росії, яка так «бореться з нацизмом», воліють не згадувати.

За­мість епі­ло­гу
— Хто б і що не говорив про УПА, вона залишила помітний слід у нашій історії, — переконаний Юрій Шухевич — син головнокомандувача УПА Романа Шухевича. — Я не виключаю, що її жертвами могли стати і цивільні люди, які не мали прямого стосунку до репресивних радянських чи партійних органів. Проте не треба забувати, за яких складних умов діяли повстанці, які провокації влаштовували проти них, щоб викликати серед населення ненависть до них...
Навесні 1955 року, за офіційними даними, у націоналістичному підпіллі залишалося 525 колишніх вояків ОУН і УПА. Останні з них були знищені 14 квітня 1960 року поблизу хутора Лози на Тернопільщині: це були повстанці П. Пасічний і О. Центарський, які вступили у смертельний бій з чекістами.
Але з їхньою смертю боротьба за остаточне звільнення України від комуністів не припинилася. Її продовжили інші люди, зокрема В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, брати Горині, Василь Стус, Олекса Тихий, Валерій Марченко, Алла Горська та десятки, сотні інших патріотів України. Багато хто з них не дожив до того дня, коли на карті світу постала Українська держава.
Сергій ЗЯТЬЄВ