У приміщенні Трапезної церкви (XVIII ст.) на території Національного заповідника «Софія Київська» відкрито постійно діючу виставку «Храм. Град. Держава. Перші муровані християнські храми Києва», повідомляє
i-pro.kiev.ua. Експозиція презентує культуру тієї історичної доби, яка збіглася з початком християнської ери на теренах Русі-України.
Упродовж Х–ХІІ ст. у давньому Києві формувався і зміцнювався інститут столиці, який супроводжувався інтенсивним будівництвом: формувалася планувальна структура міста, зводилися муровані храми і князівські палаци. Утвердження особливого статусу стольного града Києва як найсвятішого міста середньовічної Русі-України пов’язано з візантійською соціальною моделлю, де були поєднані церковний і державний церемоніал. Давньоруський християнський храм був центром духовного життя, осередком розвитку освіти і мистецтв. Перші муровані християнські храми Києва будували і оздоблювали мозаїками та фресками за зразком візантійських.

Рідкісні рукописи Артура Конан Дойля, Едгара Аллана По й чорне пальто актора Бенедикта Камбербетча із серіалу ВВС про Шерлока Холмса стануть експонатами виставки, яку готує Музей Лондона, повідомляє unn.ua. Експозицію «Шерлок Холмс: людина, яка ніколи не жила та ніколи не помре» присвячено великому сищику.
За словами глави відділу історичних колекцій Музею Лондона і головного куратора виставки Алекса Вернера, експозиція покликана вирішити кілька завдань. Поперше, вивчити літературні джерела, що зробили вплив на образ Шерлока. Тут одним із ключових дійових осіб буде Едгар Аллан По — автор детективних новел і творець героя, який своїми дедуктивними здібностями багато в чому визначив Холмса.
Подруге, поєднати реальність і вигадку та показати Лондон таким, яким він був за часів Холмса, — могутнім центром імперії. І нарешті, продемонструвати трансформацію сприйняття образу Шерлока від найперших театральних робіт і кіноваріантів творів Артура Конан Дойля до новітнього серіалу ВВС.

В Одесі відбувся вечір професійного боксу промоутерської компанії братів Кличків К2 Promotions. У центральному поєдинку спортивного свята кримський українець Олександр Усик здолав аргентинця Сезара Давида Кренса на прізвисько «Росіянин». Аргентинець за своїми параметрами виявився схожим з українським олімпійським чемпіоном — він такий же високий і лише на півтора кілограма важчий, ніж Усик.
«Розвідка боєм» тривала недовго. Вже наприкінці третього раунду Усик завдав серії ударів супернику, відправивши його в нокдаун. Після цього перевага повністю належала українцеві, і за 40 секунд до кінця четвертого раунду секунданти Кренса викинули на ринг білий рушник.
За неповний рік серед професіоналів у першій важкій вазі Усик здобув четверту перемогу. Після цього чемпіон повернувся до Сімферополя, де демонстративно не погоджується з російською окупацією Криму — ходить вулицями в українській олімпійській формі, їздить у патріотично розфарбованій машині.

У пер­ший день лі­та Со­юз єв­ро­пей­ських фут­боль­них асо­ці­ацій (УЄФА) ого­ло­сив спи­сок усіх учас­ни­ків Лі­ги чем­піо­нів і Лі­ги Єв­ро­пи на се­зон-2014/15. Від Ук­раї­ни, як ми вже звик­ли, ви­сту­па­ти­муть шість ко­манд дві у Лі­зі чем­піо­нів та ще чо­ти­ри у Лі­зі Єв­ро­пи.

Лі­га чем­піо­нів
Окрім того, як і зазвичай упродовж останніх років, чемпіон України, яким є донецький «Шахтар», розпочне свої виступи у найпрестижнішому клубному турнірі Європи відразу з групового етапу. Також уже з упевненістю можна сказати, що «гірники» будуть «сіятися» з другого кошика. Жеребкування цієї стадії заплановане на 28 серпня. Це буде аж наприкінці літа, тому нас більше цікавить шлях інших українських команд, які свої виступи почнуть набагато раніше.
Особливу увагу буде прикуто до дніпропетровського «Дніпра», який уперше за часів незалежної України зумів здобути путівку до Ліги чемпіонів. Однак клуб не є новачком у цьому турнірі, адже дніпряни двічі доходили до чвертьфіналів Кубка чемпіонів за часів Радянського Союзу (у 1985 та 1990 роках).

Упер­ше про СНІД за­го­во­ри­ли у 1981 ро­ці, і ось уже більш як 33 ро­ки ця аб­ре­ві­ату­ра не схо­дить зі шпальт га­зет і жур­на­лів у сві­ті. СНІД це од­на з най­більш тра­гіч­них проб­лем, яка пос­та­ла пе­ред люд­ством на­при­кін­ці ХХ сто­літ­тя. І спра­ва не ли­ше в то­му, що ни­ні Все­світ­ньою ор­га­ні­за­цією охо­ро­ни здо­ровя офі­цій­но за­ре­єс­тро­ва­но по­над 40 млн ВІЛ-ін­фі­ко­ва­них і 16 млн по­мер­лих. І на­віть не в то­му, що ми вже звик­ли до то­го, що 1 груд­ня Між­на­род­ний день бо­роть­би зі СНІ­Дом. А в то­му, що ми, як і ра­ні­ше, хо­че­мо ду­ма­ти, що все це не має без­по­се­ред­ньо­го сто­сун­ку пер­со­наль­но до нас.
Що та­ке СНІД? Про це ми по­про­си­ли роз­по­віс­ти лі­ка­ря-ін­фек­ціо­ніс­та, кан­ди­да­та ме­дич­них на­ук Ма­ри­ну Со­ко­ло­ву.

— СНІД — це синдром набутого імунодефіциту. Набутий тому, що цей стан виникає внаслідок зараження, а не передається спадково генетичним шляхом. Імунний, бо уражує імунну (захисну) систему організму, яка бореться з хворобами. Дефіцит — бо імунна система перестає працювати, як належно: настає її «недостатність». Синдром — бо у хворих виникає безліч різних симптомів та опортуністичних захворювань.

У Льво­ві бу­ли опри­люд­не­ні ре­зуль­та­ти ан­ти­ко­руп­цій­но­го мо­ні­то­рин­гу і гро­мад­ської екс­пер­ти­зи що­до ре­алі­за­ції об­лас­них про­грам і про­по­зи­ції із за­про­ва­джен­ня ан­ти­ко­руп­цій­них ме­ха­ніз­мів у цій сфе­рі.

Корупційні ризики при освоєнні бюджетних коштів
Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Студентське братство» разом з інформаційно-аналітичним центром «Логос» провели громадську експертизу Львівської обласної держадміністрації і антикорупційний моніторинг. Метою проведення цього було удосконалення діяльності Львівської ОДА у сфері забезпечення вимог законодавства щодо регіональних цільових програм, втілення антикорупційних стандартів, проведення публічного громадського обговорення звітів та проектів нормативно-правових актів при реалізації видатків в освітньо-культурній сфері, зокрема пов’язаних із виконанням Програми розвитку української мови, української культури та історичної свідомості громадян України на території Львівської області на 2012–2014 роки.

ОЛЕКСАНДР СТОЛЯРОВ:

Ре­жи­сер, сце­на­рист, пись­мен­ник, те­ле­ві­зій­ник (був ху­дож­ни­ком-по­ста­но­вни­ком на УТ-1; худ­ру­ком на те­ле­ка­на­лі «ТЕТ») Олек­сандр Сто­ля­ров доб­ре зна­ний в Ук­раї­ні і сві­ті як кі­не­ма­то­гра­фіст. Тож до­сить див­ним здав­ся йо­го вчи­нок зі ство­рен­ня ди­тя­чо­го Те­ат­ру Ан­дер­се­на (в ньо­му він ста­вить тво­ри тіль­ки каз­ка­ря Г. К. Ан­дер­се­на за влас­ни­ми ін­сце­нів­ка­ми). Ще див­ні­шим бу­ло те, що цей те­атр за три ро­ки не­спри­ят­ли­вих умов іс­ну­ван­ня пе­ре­тво­рив­ся з брид­ко­го ка­че­ня­ти на пре­крас­но­го ле­бе­дя.
Утім, кі­но для Олек­сан­дра Ми­ко­ла­йо­ви­ча за­ли­шає­ть­ся пріо­ри­те­том. Він і да­лі ми­мо­хіть зби­рає най­прес­тиж­ні­ші на­го­ро­ди, се­ред яких ТЕ­ФІ і НІ­КА.

— Пане Олександре, про Вас говорять і пишуть як про «кінорежисера, увінчаного міжнародними нагородами, який створив дитячий театр». Поговорімо про цього режисера. Про спектр діяльності, акценти...
— Я займаюся кінематографом з 1983 року, тобто 31 рік. Зроблено більше тридцяти фільмів. Чимало з них справді відзначено призами міжнародних, українських і російських фестивалів. Нині мені доводиться працювати «десь у світі», часто для російського каналу «Культура».

При­род­но, що біль­шість ук­ра­їн­ських те­ат­рів до­лу­чи­ла­ся до від­зна­чен­ня юві­лею Та­ра­са Шев­чен­ка. Ко­жен те­ат­раль­ний ко­лек­тив від­кри­ває ук­ра­їн­сько­го ге­нія по-но­во­му, ще раз за­свід­чу­ючи, на­скіль­ки ба­га­то­гран­ною і різ­но­пла­но­вою бу­ла йо­го осо­бис­тість.
Свій по­гляд на твор­чість Коб­за­ря ви­сло­ви­ли і в На­ціо­наль­но­му ака­де­міч­но­му дра­ма­тич­но­му те­ат­рі іме­ні Іва­на Фран­ка. Йо­го ху­дож­ній ке­рів­ник, на­род­ний ар­тист Ук­раї­ни Ста­ні­слав Мой­се­єв здійс­нив по­ста­но­вку ви­ста­ви «Та­ка її до­ля» за ба­ла­дою Шев­чен­ка «У тієї Ка­те­ри­ни...»

Як відомо, багато своїх творів Тарас присвятив трагічній жіночій долі. Нещасливе, сплюндроване, зраджене кохання жінки, яка стає жертвою своїх почуттів, — ось основні мотиви значної частини його поезій. Але в баладі «У тієї Катерини...», сюжет якої був запозичений поетом із народної пісні, все по-іншому.
Це — історія пристрасної Катерини (народна артистка України Поліна Лозова), на красу якої, як на мед, злітаються кращі з кращих козаків, не знаючи, що її врода та привабливість є нищівними. Бо вигадала вона одну-єдину умову: віддасть себе тому, хто визволить із турецького полону її брата.

Біль­шість від­по­вість од­но­знач­но ні. Про­те не по­спі­шай­те з вис­нов­ка­ми, а спо­чат­ку по­ди­ві­ть­ся ко­ме­дію Іва Жа­мі­ака «По­тріб­ні бре­ху­ни», по­ста­но­вку якої в Ки­їв­сько­му ака­де­міч­но­му мо­ло­до­му те­ат­рі не­що­дав­но здійс­нив мо­ло­дий, але вже до­сить ві­до­мий ки­їв­ській те­ат­раль­ній пуб­лі­ці ре­жи­сер Стас Жир­ков.

Якщо раніше режисера в основному цікавила сучасна російська драматургія, яку Стас намагався адаптувати до українських реалій сьогодення, то цього разу він звернувся до творчості одного з кращих драматургів ХХ століття. Саме за п’єсу «Мсьє Амількар платить», яка лягла в основу нової постановки, Ів Жаміак у 1947 році був визнаний кращим комедіографом Франції. Французька дотепність поєднується в цій п’єсі з жалісливістю. Якщо у першій дії ви напевне будете сміятися, то в другій — розчулитесь, а, можливо, навіть пустите сльозу.

Аб­со­лют­но без­глуз­де й не­вмо­ти­во­ва­но жор­сто­ке по­бит­тя сту­ден­тів на май­да­ні Не­за­леж­но­сті в ніч про­ти 30 лис­то­па­да ми­ну­ло­го ро­ку; че­рез кіль­ка днів ли­це­мір­не за­пев­нен­ня Вік­то­ром Яну­ко­ви­чем сво­їх по­пе­ред­ни­ків на пре­зи­дент­ській по­са­ді, що си­ла про­ти де­мон­стра­нтів біль­ше не за­сто­со­ву­ва­ти­меть­ся, і но­ва спро­ба роз­го­ну Май­да­ну на­ступ­ної но­чі; три­ва­ле про­ти­сто­ян­ня в цен­трі Ки­єва з па­ла­ючи­ми ав­то­мо­біль­ни­ми по­криш­ка­ми та кок­тей­ля­ми Мо­ло­то­ва, які не­ві­до­мо хто ки­дав; роз­стріл «Не­бес­ної сот­ні» так і не ви­яв­ле­ни­ми й не від­да­ни­ми під суд не­ві­до­ми­ми снай­пе­ра­ми; вте­ча пре­зи­ден­та В. Яну­ко­ви­ча спо­чат­ку з Ме­жи­гіря, а по­тім і з Ук­раї­ни; анек­сія Ро­сією Кри­му; кри­ва­вий за­ко­лот се­па­ра­тис­тів на Схо­ді Ук­раї­ни, ор­га­ні­зо­ва­ний ро­сій­ськи­ми спец­служ­ба­ми; бло­ку­ван­ня ви­бо­рів пре­зи­ден­та Ук­раї­ни в низ­ці райо­нів Дон­ба­су...

Ще вісім-дев’ять місяців тому в це неможливо було повірити. Однак усі ці фантасмагоричні події сталися. І ще, на жаль, не припинилися. Україна переживає найтяжчі випробування за всі 23 роки своєї незалежності. Від того, як вона їх здолає, залежатиме, чи буде вона суверенною державою. А це, у свою чергу, залежить від стану масової свідомості, від того, як звичайні громадяни оцінюють те, що відбувається в країні, кого звинувачують у негараздах, яким із можливих шляхів розв’язання проблем надають перевагу.