Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Травень 27, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 06 Червень 2014 03:00

Незалежна Україна-2014: випробування на міцність

Rate this item
(1 Vote)

Аб­со­лют­но без­глуз­де й не­вмо­ти­во­ва­но жор­сто­ке по­бит­тя сту­ден­тів на май­да­ні Не­за­леж­но­сті в ніч про­ти 30 лис­то­па­да ми­ну­ло­го ро­ку; че­рез кіль­ка днів ли­це­мір­не за­пев­нен­ня Вік­то­ром Яну­ко­ви­чем сво­їх по­пе­ред­ни­ків на пре­зи­дент­ській по­са­ді, що си­ла про­ти де­мон­стра­нтів біль­ше не за­сто­со­ву­ва­ти­меть­ся, і но­ва спро­ба роз­го­ну Май­да­ну на­ступ­ної но­чі; три­ва­ле про­ти­сто­ян­ня в цен­трі Ки­єва з па­ла­ючи­ми ав­то­мо­біль­ни­ми по­криш­ка­ми та кок­тей­ля­ми Мо­ло­то­ва, які не­ві­до­мо хто ки­дав; роз­стріл «Не­бес­ної сот­ні» так і не ви­яв­ле­ни­ми й не від­да­ни­ми під суд не­ві­до­ми­ми снай­пе­ра­ми; вте­ча пре­зи­ден­та В. Яну­ко­ви­ча спо­чат­ку з Ме­жи­гіря, а по­тім і з Ук­раї­ни; анек­сія Ро­сією Кри­му; кри­ва­вий за­ко­лот се­па­ра­тис­тів на Схо­ді Ук­раї­ни, ор­га­ні­зо­ва­ний ро­сій­ськи­ми спец­служ­ба­ми; бло­ку­ван­ня ви­бо­рів пре­зи­ден­та Ук­раї­ни в низ­ці райо­нів Дон­ба­су...

Ще вісім-дев’ять місяців тому в це неможливо було повірити. Однак усі ці фантасмагоричні події сталися. І ще, на жаль, не припинилися. Україна переживає найтяжчі випробування за всі 23 роки своєї незалежності. Від того, як вона їх здолає, залежатиме, чи буде вона суверенною державою. А це, у свою чергу, залежить від стану масової свідомості, від того, як звичайні громадяни оцінюють те, що відбувається в країні, кого звинувачують у негараздах, яким із можливих шляхів розв’язання проблем надають перевагу.

Саме це визначає, яку із запропонованих політиками моделей найближчого майбутнього вони підтримають своєю активною участю. Або проігнорують за сумнозвісним принципом «моя хата скраю».


У СНД є лише один науковий заклад, який займається комплексним дослідженням цих проблем у людському вимірі, — Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. У ньому щойно закінчено опрацювання результатів масового опитування громадян, яке він провів спільно з Асоціацією політичних психологів України на замовлення редакції газети «Демократична Україна». З найцікавішими результатами дослідження ми вас ознайомимо, подаючи їх у форматі «запитання— відповідь», найбільш зручному, як нам видається, для сприйняття.
При цьому вважаємо за потрібне зробити попереднє зауваження. Громадяни дають доволі різкі оцінки вітчизняним політикам. Що ж, коли не все гаразд, це закономірно. Треба ці оцінки враховувати, хоча навряд чи слід сприймати їх, як істину в останній інстанції, пам’ятаючи вислів Наполеона: «У перемоги багато батьків, поразка, як правило, сирота». Така у політиків доля: гіркоту поразок випивати на самоті, славу перемог ділити з натовпом соратників, з яких багато хто часто не причетний до успіху.


ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИЦТВА КРАЇНИ
l Хто насамперед несе відповідальність за ту ситуацію, яка нині склалася в Україні?
Це запитання ставилося також близько двох місяців тому — у березні. За час, що минув відтоді, оцінка діяльності старого керівництва країни на чолі з В. Януковичем практично не змінилася — приблизно 54% респондентів вважають, що саме воно відповідальне за нинішній стан справ у країні. Але дещо зросла за цей період кількість тих, хто покладає відповідальність на нове керівництво на чолі з О. Турчиновим та А. Яценюком — з 39,1 до 43,2%, а також тих, хто звинувачує Російську Федерацію, — з 35,3 до 40,4%.
А от оцінка внеску місцевої влади в загальнодержавні негаразди помітно змінилася: у березні на неї покладав відповідальність лише приблизно кожен сотий опитаний (1,3%), у травні їхня кількість наблизилася до кожного дванадцятого (8,4%). Причому найбільш негативно місцеву владу оцінюють у Східному регіоні (10%) — там, де люди побачили, кому підігрують її місцеві очільники (для порівняння: у Західному — 5,4%).
Уже стала традиційною полярність оцінок деяких подій на Заході та Сході країни. На старе керівництво країни на чолі з В. Януковичем покладають відповідальність у Західному регіоні 67,1% респондентів, у Східному — 37,5%. Щодо нового керівництва на чолі з О. Турчиновим та А. Яценюком оцінки дзеркально полярні: у Західному — 24,6%, у Східному — 66,8%.
l А на кому лежить головна відповідальність саме за ескалацію конфлікту у Східному та Південному регіонах?
Те, як громадяни «проранжирували» тих, хто несе головну відповідальність за події на Сході та Півдні країни, загалом свідчить саме за себе: російські диверсанти та їхні прибічники — 40,5%; центральна влада — 38,9; кримінальні угруповання — 32,3; місцеві еліти — 21,7; праворадикальні рухи — 19,8; міліція — 15,1; самі мешканці міст та селищ — 9,0; усі разом — 13,3% (сума перевищує 100%, оскільки респонденти мали можливість обирати кілька варіантів відповіді).
Хотілося б звернути увагу лише на такі моменти. Оцінка відповідальності центральної влади практично зрівнялася з оцінкою відповідальності російських диверсантів та їхніх прибічників — майже по 40%. Тобто зовнішній деструктивний вплив респонденти вважають рівнозначним внутрішнім помилкам. Кримінальні угруповання посіли третє місце (32,3%), отже, в очах населення це дуже впливова сила. Негативний внесок праворадикальних рухів урівноважився внеском місцевих еліт — відповідно 19,8 та 21,7%.
При цьому, знову ж таки, спостерігається значна полярність оцінок у різних регіонах. Зокрема, на російських диверсантів та їхніх прибічників покладають відповідальність у Західному регіоні 64,7% опитаних, у Східному — 15,4; на центральну владу — відповідно 23,9 і 54,8%; на праворадикальні рухи — відповідно 13 і 32,6%.
l  Чи були, на вашу думку, рішення нової влади на чолі з в. о. Президента Олександром Турчиновим адекватні розвитку ситуації в Україні?
Те, що понад половина опитаних (53%) вважає дії нової влади на чолі з в. о. Президента неадекватними розвитку ситуації в Україні, а кількість тих, хто оцінює їх як адекватні, удвічі менша (26,9%), безумовно, наслідок безпорадності, виявленої нашою владою під час кримської кризи та захоплення півострова російськими військами.
Таке співвідношення оцінок характерне для всіх вікових категорій.
Найбільше тих, хто вважає дії команди О. Турчинова неадекватними, на Сході (74,7%). Практично навпіл розділилися оцінки на Заході («так» — 38,5, «ні» — 42) та в Центрі («так» — 34,1, «ні» — 37,8%).
Певний інтерес становить розподіл оцінок серед прихильників різних кандидатів у президенти. Перевага позитивних оцінок над негативними має місце лише в тих, хто підтримував на виборах Юлію Тимошенко (45,1 і 27,9% відповідно), що цілком логічно пояснюється належністю останньої до тієї ж політичної сили, представники якої посідають ключові позиції в керівництві держави. У прихильників усіх інших кандидатів у президенти, навпаки, негативні оцінки домінують над позитивними.
Особливо виразно це демонструють симпатики С. Тігіпка та М. Добкіна — вихідця з Партії регіонів та члена цієї організації. Отже, на оцінці дій влади, безперечно, позначаються не лише об’єктивні реалії, а й політичні уподобання опитаних.
l Як Ви вважаєте, дії нової української влади скоріше об’єднують чи розколюють Україну?
Враховуючи те, як респонденти відповіли на попереднє запитання, отримані відповіді загалом закономірні: «скоріше об’єднують» — 27,6%; «скоріше розколюють» — 49,6; «важко відповісти» — 22,8%. Утім, варто звернути увагу на баланс негативних та позитивних оцінок у різних регіонах. У Західному відповідь «скоріше об’єднують» дали 43,4%, «скоріше розколюють» — 28,7%. У Центральному кількість тих і тих відповідей практично однакова (приблизно третина). На Сході кількість негативних оцінок (73,2%) понад учетверо перевищує кількість позитивних (17,8%). Таке ж співвідношення і на Півдні (13,8 та 63,1% відповідно). Однак про цілковиту об’єктивність тут говорити не доводиться. Як і під час відповіді на попереднє запитання, найбільше негативних оцінок новій українській владі дали прихильники С. Тігіпка та М. Добкіна.

 

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ
l  Якими мотивами керується Володимир Путін, втручаючись у події на Сході України?
Населення України в цілому не має ілюзій щодо цілей, які ставить президент Росії В. Путін щодо нашої країни: варіанти відповідей «перетворення Донбасу, як і Криму, на ще один суб’єкт Російської Федерації» та «продовження політики на відновлення Російської імперії (в кордонах, які вона мала за царя Миколи ІІ напередодні Першої світової війни)» сумарно набрали 67%.
Найбільше тих, хто має ілюзію, що метою Путіна є захист прав та інтересів російськомовного населення Східної України, зокрема щодо статусу російської мови, у Східному регіоні — 31,1%. У сусідньому Південному їх суттєво менше — 20,9%.
Тих, хто бачить Володимира Путіна спадкоємцем експансіоністської політики російського царату, найбільше на Заході (41,2%) та в Центрі (36,3%) України.
l Як Ви вважаєте, чи повинні Євросоюз та США допомагати Україні більш активно?
Численні візити на Майдан різноманітних західних високопосадовців, зокрема роздача заступником держсекретаря США Вікторією Нуланд біляшів, запевнення «в повній підтримці України» породили в нашому суспільстві завищені очікування щодо західної допомоги.
Більшість пересічних громадян, вочевидь, не враховують, що допомагають США та Євросоюз Україні тією мірою, якою це відповідає їхнім геополітичним інтересам, зокрема в боротьбі з Росією за зони впливу. І більше, ніж це потрібно їм самим, вони робити не будуть. Тому українцям треба нарощувати власні зусилля для розв’язання проблем, що стоять перед країною. Натомість майже 60% опитаних сподіваються на активнішу допомогу Україні з боку ЄС та США.
Показово, що найбільше такі настрої поширені в Західному регіоні (90,2%). Схоже, на такому результаті позначилися два фактори. Серед жителів цього регіону найбільше тих, хто виїздить на заробітки на Захід. Це, безумовно, підігріває бажання жити так, як живе населення розвинених країн. І цей запит зустрівся з численними гучними, але не конкретними обіцянками допомоги, які лунали від західних гостей. Люди повірили, привезли й поширили цю віру серед земляків. І не випадково частка протестувальників із Західної України була на Майдані найчисельнішою.
На Сході ж та Півдні значно більша питома вага російськомовних громадян, які традиційно орієнтуються на Росію. Це позначається на виборі джерел інформації. Як виявилося під час аналогічного березневого опитування, менш як 2% жителів Західного регіону дивилися і слухали передачі російських телебачення і радіо, тоді як у Східному та Південному регіонах — майже удвадцятеро більше: відповідно 38,4 і 39,1%. До цього лишається додати, що Росія веде агресивну не лише антиукраїнську, а й антизахідну інформаційну політику.


МОБІЛІЗАЦІЯ СИЛ НА БОРОТЬБУ З АГРЕСІЄЮ
l Якими словами Ви б охарактеризували своє особисте ставлення сьогодні до Росії?
Звернімося до відповідної таблиці. Вона наочно засвідчує, як змінювалося ставлення громадян України до Росії протягом останніх років. Розпочавши з невмотивованого підвищення цін на газ, президент В. Путін та його команда добилися, що вже із січня 2010 р. по жовтень 2012 р. кількість респондентів, які оцінювали північного сусіда як союзника, зменшилася вдвічі, як друга — у півтора разу.
Проте на досягнутому В. Путін не зупинився. І наслідки не забарилися — після анексії Криму та організації сепаратистського заколоту на Сході України сприйняття Росії як ворога за цей же період збільшилася вп’ятеро. До того ж нині майже половина респондентів сприймають Російську Федерацію як агресора.
Традиційно найбільш полярні оцінки спостерігаються на протилежних кінцях України. Приміром, ворогом вважають РФ на Заході 41,7% опитаних, на Сході — 6,1, другом — відповідно 2,6 і 27,7%.
l  Чи підтримуєте Ви рішення в. о. Президента України Олександра Турчинова про поновлення призову на строкову військову службу?
Опитування засвідчило, що в родинах, у яких є чоловіки призовного віку, поновлення призову на строкову службу підтримує навіть більше опитаних (54,3%), ніж у родинах, де призовників немає (49,7%). Це ще одне підтвердження старої істини, що прості люди більш патріотичні, ніж представники так званої еліти — по телебаченню було кілька сюжетів про те, що можновладці та багатії не поспішають посилати своїх синів на Схід для боротьби з бандами сепаратистів.
Цілком очікуваним є те, що це рішення отримало найбільшу підтримку респондентів у Західному регіоні (73,4%), найменшу — Східному (27%). В усіх вікових когортах поновлення призову на строкову військову службу підтримує, як мінімум, половина опитаних, не підтримує — приблизно третина. Отже, український народ загалом психологічно готовий до відсічі агресору.


АНТИТЕРОРИСТИЧНА ОПЕРАЦІЯ ТА ЇЇ ОЦІНКА
l Чи вважаєте Ви для себе можливим застосування сили або зброї в разі виникнення масових заворушень під час проведення мітингів, демонстрацій?
Відповіді на це запитання засвідчують, що більшість українців надає перевагу несиловим методам розв’язання суспільних конфліктів — 57,8% тією чи іншою мірою проти застосування сили і зброї в разі виникнення масових заворушень. Негативне ставлення поділяють понад половина представників усіх вікових категорій (у категорії 56 років навіть суттєво більше — 68,9%).
Але є два важливі моменти. По-перше, всупереч очікуванням тих, хто проти силових методів, більше на Сході (62,1%) та Півдні (73,3), ніж на Заході (50,4) та в Центрі (53,4%). Безумовно, це наслідок того, що населення Південного Сходу вже мало змогу наочно пересвідчитися, до чого призводить силове протистояння. Однак це пояснення лежить на поверхні. Не виключено, що респонденти Півдня та Сходу, даючи негативну відповідь, передусім мають на думці застосування сили з боку держави. При цьому не поширюючи своє негативне ставлення (або поширюючи неповністю) на силові методи боротьби, до яких вдаються «ополченці» квазіреспублік.
По-друге, в цілому по Україні мало не кожний третій громадянин тією чи іншою мірою схиляється до застосування сили і зброї («однозначно так» — 10,4%, «скоріше так» — 18,8%). Це факт, що викликає неабияку стурбованість. Бо ці 30 чи бодай 10 відсотків, реалізувавши свої уявлення про те, як має наводитися порядок у країні, можуть спричинити ланцюгову реакцію, яка врешті призведе до громадянської війни.
l Якщо Ви не маєте вогнепальної зброї, то чи придбали б її, якби у Вас була така можливість?
Можна вважати вельми обнадійливим результатом те, що навіть у цей неспокійний час у більшості громадян (66,2%) не виникає бажання «хапатися за зброю». Як підтвердження того, про що йшлося в коментарі до відповідей на попереднє запитання: відчутно менше тих, хто в разі можливості придбав би зброю, в Південному (15,8%) та Східному (18,5) регіонах, ніж у Західному (29,1) та Центральному (28,7%). Одна справа, образно кажучи, коли рушниця висить на стіні, і зовсім інша — коли вона починає стріляти, й ви бачите наслідки цієї стрілянини. Якщо в цілому по Україні не бажають мати зброї 66,2% опитаних, то в Східному та сусідньому Південному регіонах — майже по 75%.
І все ж... Серед тих, у кого сьогодні немає вогнепальної зброї, майже 24% хотіли б її мати! У що це може вилитись — неважко передбачити.
l Які слова, на вашу думку, найбільше підходять для означення тих людей, що захоплюють та утримують адміністративні будівлі?
Найчастіше респонденти обирали такі варіанти відповідей: «бандити, кримінальні елементи» (39,7%), «терористи» (36,4), «російські диверсанти» (34,6), «сепаратисти» (30,2%). Дещо рідше — «люди, обдурені російською пропагандою» (24,9) та «проросійські активісти (24,7%). Ще рідше — «невідомі озброєні люди» (17,9%), «протестувальники» (17,1), «борці з київською хунтою» (16,6), «патріоти свого міста (регіону)» (14,6), «федералісти» (12,5%). А найрідше їх називають «повстанцями» (8,5) та «ополченцями» (6,2%).
Як бачимо, путінські «зелені чоловічки» в очах населення України опинилися в гідній компанії! Навіть на Сході майже третина опитаних вважає тих, хто захоплює та утримує адміністративні будівлі, бандитами, кожен п’ятий — російськими диверсантами. Хоча треба констатувати, що в цьому ж регіоні варіант відповіді «борці з київською хунтою» набрав рекордну кількість голосів — 36,7%. Порівняймо: на Заході таку відповідь дали лише 0,8% опитаних (сума перевищує 100%, оскільки кількість варіантів відповіді не обмежувалася).
l Що Ви думаєте з приводу антитерористичної операції, яка нині проводиться у Донецькій та Луганській областях?
Понад 44% так чи інакше виступають за продовження антитерористичної операції. При цьому результативною її вважають, однак, лише 16%. Тобто АТО не здобула підтримки переважної більшості населення, що й закономірно, зважаючи на численні прорахунки та трагічні помилки при її проведенні. Тому, напевне, має слушність переможець президентських перегонів Петро Порошенко, який заявив, що спецоперація повинна тривати не кілька місяців, а кілька годин. Іншими словами, він обіцяє нову якість АТО: зміну її формату та ефективності. Тоді, можливо, й громадська думка щодо неї кардинально зміниться. Як кажуть, поживемо — побачимо.
А поки що маємо дуже тривожний сигнал — 34,4% респондентів обрали варіант відповіді, в якому АТО кваліфікується як «війна незаконної влади із власним народом». Можливе пояснення полягає в рівні довіри частини населення до чинних керівників держави. Попереднє, березневе опитування виявило: незважаючи на те, що зміна влади відбулася в Україні в максимально законний за революційних умов спосіб, постмайданне керівництво України не здобуло повної легітимності в очах більшості населення. Тоді на запитання «Чи вважаєте Ви легітимним (законним) нове керівництво України?» ствердно відповіли менше половини опитаних — 47,3%, негативно — 32,5, не визначилися — 20,2%. Очевидно, та майже третина громадян, що вважає постмайданну владу нелегітимною, і не може підтримати спецоперацію, яку проводить ця влада.
Належить враховувати також регіональні відмінності в оцінках. Варіант відповіді «Ця операція малорезультативна, тому її слід здійснювати набагато жорсткіше», найбільшою мірою поділяють на Заході (45,2%) та в Центрі (39,0), найменшою — на Півдні (20,9) та Сході (9,2%). Пояснити це, мабуть, можна двома речами: по-перше, через певні політичні симпатії жителі Півдня та Сходу звинувачують у бойових діях, які зруйнували їхнє повсякденне життя, лише центральну владу; по-друге, на Заході та в Центрі наочно не бачать, які нещастя приносять бойові дії, — усе це відбувається на телеекрані. А ще — люди в Донбасі просто залякані тими, хто ці бойові дії розпочав, — терористами-сепаратистами та агентами російських спецслужб.


ШЛЯХИ ВИХОДУ ІЗ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ
l Які заходи, на вашу думку, спроможні стабілізувати соціально-політичну ситуацію в Україні?
На жодного з попередніх українських президентів перемога на виборах не покладала такої величезної відповідальності, як на новообраного. Адже з усіх можливих чинників стабілізації соціально-політичної ситуації в цей нелегкий для України час (див. таблицю) найбільша частка відповідей припадає на президентські вибори — 54,9%. І оскільки люди вибирають конкретного політика персонально, саме з ним, з його програмою вони пов’язують свої сподівання. Для порівняння: частота вибору таких чинників, як «конституційна реформа», «люстрація», «багатосторонні переговори між Україною, Росією, США та ЄС», загалом не перевищує 25—27%.
Однак для розроблення шляхів виходу з кризи принципове значення має розподіл відповідей по регіонах. Зокрема, звертає на себе увагу те, що мешканці Сходу найбільш важливим чинником нормалізації ситуації в країні вважають не вибори президента (33,2%), а проведення всеукраїнського референдуму з питань державного устрою та статусу російської мови — 41,3%. Отже, як побачимо далі, слушною була ідея проведення всеукраїнського консультативного опитування, на яке пропонувалося винести ці питання.
l Як би Ви проголосували під час всеукраїнського консультативного опитування, яке ініціював уряд України?
Нагадаємо, кілька тижнів тому Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк висував ідею проведення одночасно з президентськими виборами всеукраїнського консультативного опитування, яке передбачало з’ясування двох питань. По-перше, чи підтримують громадяни територіально цілісну Україну як суверенну і незалежну, демократичну, унітарну і європейську державу з широкими повноваженнями регіонів і територіальних громад. По-друге, як вони ставляться до ідеї введення на окремих територіях поряд з державною мовою російської або іншої мови, якою розмовляє більшість населення відповідної території, як регіональних мов, офіційний статус яких визначено законом.
Верховна Рада ідею не підтримала. Але чи можна вважати цю тему вичерпаною? Навряд.
Оскільки наше опитування репрезентує все доросле населення України, воно дає змогу змоделювати результати цього опитування, якби воно відбулося. І по вибірці в цілому, і серед тих, хто взяв би участь у голосуванні, в усіх регіонах переконлива більшість опитаних підтримує територіальну цілісність та суверенітет України. Навіть на Сході тих, хто підтримує (64,8%), втричі більше, ніж тих, хто обстоює «антинезалежницьку» позицію (20,4%). За суверенну й неділиму Україну проголосувало б понад 80% представників усіх вікових категорій.
Дещо проблематичнішим виглядає розподіл відповідей на друге запитання консультативного опитування. Як і слід було очікувати, чим далі на Схід України, тим більше респондентів, які підтримують ідею введення на окремих територіях другої мови поряд з державною: Центр — 63,4%, Південь — 73,0, Схід — 78,6%. Не підтримує її понад половина громадян лише в Західному регіоні. Проте й тут вона здобула близько 43% прихильників.
Усе це переконливо підтверджує, що ідея всеукраїнського консультативного опитування була плідною, здатною консолідувати суспільство. І що українське суспільство, попри всі можливі застереження, є політично більш зрілим, ніж парламент, який цю ідею проігнорував.
* * *
І насамкінець про ще один цікавий результат, який дало опитування. Народ, виявляється, бачить, так би мовити, світло в кінці тунелю. Хоча й не має ілюзій щодо найближчого перебігу подій. Наприклад, на запитання «На вашу думку, найближчим часом масові заворушення та конфлікти в Україні посиляться чи, навпаки, послабляться?» 43,5% відповіли «однозначно посиляться» та «скоріше посиляться» і вдвічі менше — 23,7 — «скоріше послабляться» та «однозначно послабляться»; при цьому 32,9% не визначилися. Водночас на запитання «Чи вважаєте Ви, що попри всі зовнішні та внутрішні загрози Україну можна зберегти як єдину державу?» 69,3% опитаних у травні ц. р. обрали варіант відповіді: «Так, бо того, що об’єднує громадян України, значно більше, ніж того, що роз’єднує» (в березні було 63,4%). Кількість тих, хто вважає, що «Україна занадто різна, і в одній державі нам не ужитися», за цей період практично не змінилася — трохи більше 16%. Тож оптимістичні настрої в суспільстві все ж переважають і поступово посилюються, що є психологічною передумовою змін на краще та запорукою того, що незалежна Україна витримає ті випробування на міцність, які послала їй доля.
Масове опитування громадян проведено Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України спільно з Асоціацією політичних психологів України 13–19 травня 2014 року за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років і старше. Опитування проводилося методом інтерв’ювання. Опитано 1905 респондентів у 154 населених пунктах, з яких 66 — міські, 88 — сільські. Похибка вибірки становить 3,2%.
У проведенні дослідження та опрацюванні його даних взяли участь науковці лабораторії моніторингу суспільно-політичних процесів: Л. М. Калачнікова, Т. А. Кузьменко, О. В. Суший, П. Д. Фролов, О. І. Хоріна, Л. П. Черниш.
Ма­те­рі­ал під­го­ту­вав про­від­ний на­уко­вий спів­ро­біт­ник, кан­ди­дат фі­ло­соф­ських на­ук
Ва­лен­тин ПУС­ТО­ВОЙТ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».