У Древньому Римі Новий рік святкували на початку березня, допоки Юлій Цезар не запровадив новий календар (28 лютого 46 р. до н. е.). Після цього першим днем Нового року стали вважати перший день січня. Свою назву січень (январь) отримав на честь римського бога — дволикого Януса. Одне обличчя Януса було повернуте назад до минулого року, друге — вперед до нового. У новорічне свято римляни прикрашали свої будинки і дарували один одному подарунки та монети із зображенням цього бога.
Наші предки, східні слов’яни, відзначали прихід Нового року так само, як і інші народи, навесні. Рік ділили на дві половини: літню і зимову. Починався він від першого весняного місяця — березня, тому що саме з цієї пори природа пробуджується від сну до життя. Навіть назви місяців у древніх слов’ян тісно пов’язані з явищами природи. Багато давніх назв місяців пізніше перейшли до слов’янських мов.
У 988 році Київська Русь прийняла християнство, і разом з новою релігією до нас прийшов візантійський календар. Це був юліанський календар з римськими найменуваннями місяців, семиденним тижнем і тривалістю року 365,25 доби. Також увійшло у вжиток і візантійське літочислення, за яким створення світу відносилося до 5508 року до Різдва Христового.
За новим календарем рік повинен був починатися у вересні. Але, навіть охрестившись, слов’яни вперто продовжували зустрічати Новий рік по-старому, 1 березня — з початком весни. Відлуння звичаїв того далекого свята збереглися до цих пір у деяких обрядах Масляної. І тільки приблизно у XII столітті, освоївшись, наші предки почали зустрічати Новий рік у вересні. Такою системою літочислення користувалися понад двісті років. Останній раз осінній Новий рік відсвяткували 1 вересня 1698 року.
А 19 грудня, за юліанським календарем, Петро І підписав іменний указ «О писании впредь Генваря с 1 числа 1700 года во всех бумагах лета от Рождества Христова, а не от Сотворения мира». Реформу цар пояснив так: «Учинить для того, что во многих христианских окрестных народах, которые православную христианскую восточную веру держат с нами согласно, лета пишут числом от Рождества Христова».
Ялинки з’явилися в будинках і на вулицях теж завдяки петровському указу: «Стоять тому украшению с 1 генваря по 7-е число того же года. И в знак веселия, друг друга поздравляти с Новым годом и столетним веком, а по улицам большим, где пристойно, с 1-го по 7-е генваря по ночам огни зажигать из дров, или из хвороста, или из соломы, а перед бургомистрскою ратушею стрельбе и таким украшениям по их усмотрению быть тоже». Сам цар перший випустив ракету, яка, вогненною змійкою звиваючись у повітрі, сповістила народу про настання Нового року, а слідом за нею, згідно з царським указом, розпочалося святкування.
Так, за велінням Петра І, від 1 січня 7208-й став 1700 роком. Цей перший «справжній» Новий рік пройшов шумно і весело, як і повелів правитель.
Запровадження нового календаря, безумовно, дещо збентежило народ. Проте не було сум’яття в датах, громадянські свята не протиставляли церковним. Усе було логічно і зрозуміло. У ніч з 24 на 25 грудня святкували Різдвяний Святвечір, який підводив риску під прожитим роком, завершував Різдвяний піст і відкривав двотижневі новорічні свята. Новий рік відзначали після Різдва, тобто після закінчення Різдвяного посту, не порушуючи його перебігу.
Але історично все ж склалося так, що наш «старий стиль», як його зараз називають, відставав від календаря, за яким жив «григоріанський» світ. Справа в тому, що календар, запроваджений Цезарем, відставав від сонячного календаря на добу протягом 128 років, тобто приблизно на три доби за 400 років. Згідно з юліанським календарем, кожен четвертий рік (цифра якого ділиться на 4), був високосним, містив 366 днів, а не 365, як звичайний.
У Європі помилка була виправлена в 1582 році, коли Римський Папа Григорій XIII реформував юліанський календар: щоб врахувати відставання від сонячного, в григоріанському календарі «соті роки» не вважалися високосними, якщо їх номер не ділився на 400 (1700–1800–1900).
Кожен високосний рік (1600–2000), що закінчується на нулі, збільшує різницю нового і старого стилів на один день. Тому у XVIII ст., коли Петро І видав указ, різниця між юліанським і григоріанським календарями становила 11 днів. Так минуло ще 200 років, і до 1918-го наші предки жили «за старим стилем».
Одразу після Жовтневої революції, 16 листопада 1917 року, Рада народних комісарів на чолі з Леніним розглянула питання про перехід на нове літочислення. 24 січня 1918-го був ухвалений декрет про запровадження західноєвропейського календаря.
Виникли суперечності з православними святами, адже, змінивши дати цивільних, уряд не переніс церковних свят, і християни продовжували жити за юліанським календарем. Отож вийшло, що Різдво святкували не «до», а після Нового року. Та це зовсім не бентежило більшовиків. Навіть навпаки: їм було на руку руйнування основ християнської культури.
Після 1923 року почалося «вигнання» Різдва. Ялинці була оголошена нещадна війна. Її чомусь обізвали «попівською», хоча до революції саме церква боролася з ялинкою, як із відлунням язичницьких обрядів.
Заборона на проведення новорічних свят діяла недовго — всього шість років. Уже наприкінці 1934-го свято Нового року повернули народові. Різдву пощастило менше. Воно залишалося під забороною до самого розвалу СРСР.
Укрінформ