Навіть якщо втікачам від війни і вдалося підшукати більш-менш доступне житло, що дуже важливо, все одно на них тисне тягар сили-силенної невирішених проблем. Чимало з тих, хто приїхав у регіон, нарікає на виснажливі «походи» чиновницькими кабінетами для підтвердження права на отримання різних соціальних виплат та пільг, які вони отримували вдома, — допомоги по безробіттю, інвалідності, догляду за дитиною, компенсації за оплату комунальних послуг тощо. Пенсія в цьому переліку посідає одне з найголовніших місць, тому що для чималої кількості переселенців вона залишається єдиним стабільним джерелом існування.
В обласному управлінні Пенсійного фонду це добре розуміють і намагаються зробити все можливе, щоб вчасно продовжити не лише виплату поточних пенсій переселенцям, а й виплатити за період, коли через воєнні дії їх не виплачували, іноді — до півроку.
Начальник ГУ Пенсійного фонду України в Полтавській області Валерій Руденко повідомив, що станом на кінець листопада 2014 року до відділень ПФ звернулося 6249 переселенців із Донецької області та 4052 — Луганської. Загалом на виплату їм пенсій потрібно щомісяця виділяти 18 млн грн. Ці гроші справно надходять із ПФ України, тож на виплаті пенсій полтавцям це не позначилося. А от роботи персоналу відділень ПФ із напливом переселенців додалося.
«Нами оброблено вже майже 145 тисяч запитів на отримання електронної інформації по пенсійних справах переселенців, які роз’їхалися по різних куточках України, — уточнює В. Руденко.— Лише щоденна кількість електронних запитів, яка надходить до нашого обласного управління ПФ з інших регіонів, перевищує три тисячі звернень! Кожне з них обов’язково розглядається, і ми повідомляємо нашим колегам з інших областей потрібну їм інформацію. Як і вони нам».
Відомо, що для того, аби забезпечити виплату пенсій переселенцям, котрі роз’їхалися практично по всіх регіонах країни, в уряді вирішили «закріпити» пенсіонерів із бунтівних регіонів за областями. За Полтавщиною — пенсіонерів Донецька, котрі повтікали звідти від війни. Із собою тамтешні пенсіонери-переселенці, крім такого-сякого скарбу, привезли серйозні проблеми, які часто стають на заваді вчасним виплатам їм пенсій на новому місці. Усе через те, говорить В. Руденко, що практично вся база даних ПФ у Донецьку знищена, і пенсіонери, котрі поспіхом повтікали з домівок, не змогли отримати необхідних документів. Єдиним джерелом, де можна отримати підтвердження їхнього права на пенсію, залишилася електронна база ПФ України.
«Звісно, самі пенсіонери-переселенці не винуваті в ситуації, що склалася, — веде далі начальник ГУ ПФ у Полтавській області. — Вони як громадяни України мають право на отримання пенсії в будь-якому куточку держави. І ми, працівники ПФ, зобов’язані її виплатити. У тому числі і заборговану за кілька місяців. Приміром, у Донецьку пенсії не виплачують уже кілька місяців поспіль. Завдання, з огляду на різні ситуації, які виникають з переселенцями, непросте».
В обласному управлінні ПФ навіть склали соціальний портрет нинішнього типового пенсіонера-переселенця. Головна його риса — кочовий спосіб життя. Люди, котрі втекли від боїв, довго не затримуються на одному місці. Вони часто змінюють місце проживання, шукаючи кращої долі. Але пенсія «ходить» за ними, каже В. Руденко. В управлінні ПФ став звичним у вживанні термін «пенсійний туризм». Це теж одна з рис соціального портрета пенсіонерів-переселенців. Чимало з них приїздять на Полтавщину лише за тим, щоб отримати пенсію за поточний місяць, і одразу виїжджають за межі області. Тим більше, що нині ніхто не перевіряє, де зареєструвався переселенець. Достатньо лише його заяви.
Пароль — «переселенець»
Ті з переселенців, котрі ще не заробили пенсії, на новому місці, зазвичай, поспішають до місцевих центрів зайнятості з надією якщо не працевлаштуватися одразу, то бодай зареєструватися й отримувати виплати по безробіттю. З робочими місцями на Полтавщині сутужно: за даними обласного центру зайнятості, станом на 1 грудня 2014 року в регіоні зареєстровано 24226 безробітних. Їхня кількість постійно коливається в бік зростання, адже практично щодня до «своїх» безробітних додаються ще й переселенці, котрі реєструються в центрах зайнятості.
За офіційними даними, на одне вільне робоче місце на Полтавщині претендують до 13 безробітних. А за інформацією кременчуцького видання «Телеграф», у промисловому наддніпрянському місті, де триває перманентне скорочення робітників місцевих підприємств, ситуація гірша. Журналісти стверджують, що в Кременчуці на одне робоче місце претендують до 42 (!) безробітних. Отже, чи є шанси на працевлаштування за таких умов у переселенців?
Директор Полтавського обласного центру зайнятості Катерина Клавдієва повідомила, що з 1 травня по 1 грудня 2014 року до них звернулося 1892 переселенці. Із них статус безробітного отримали 782. Себто це ті, котрі офіційно розірвали трудові відносини на попередньому місці роботи. З них працевлаштовано 274 особи. Менш ніж третина.
Утім, у центрі зайнятості радять не оцінювати ситуацію з працевлаштуванням приїжджих лише «голою» арифметикою. За словами К. Клавдієвої, існує чимало нюансів, котрі перешкоджають переселенцям шукати роботу. Приміром, чимало з тих, хто звертається до центрів зайнятості, офіційно не розірвали відносин з працедавцем, тобто не звільнилися з попереднього місця роботи. А без запису про це в трудовій книжці на облік у «біржах праці» їх не ставлять. Хоча, резюмує директор обласного центру зайнятості, часто тут провини самих переселенців немає.
Справді, кому вони подаватимуть заяву про звільнення і в кого питатимуть про трудову книжку, якщо підприємство під час обстрілу зруйноване вщент, і там вже нікого з керівництва не знайдеш. Лишилися самі руїни... Часто люди вимушені поспіхом бігти від війни, і владнати всі формальності зі звільнення в них немає фізичної можливості.
Але, каже К. Клавдієва, Кабмін уже врегулював це питання. Переселенцю, який прибув на нове місце проживання, не встигнувши звільнитися з роботи, достатньо надіслати на адресу свого підприємства нотаріально завіреного листа із заявою про звільнення. Цього достатньо, щоб у центрах зайнятості шукача вакансій розглядали як офіційно звільненого з попереднього місця роботи.
Працівники центрів зайнятості Полтавщини зазначають, що далеко не всі з переселенців Донбасу, які приходять до центрів зайнятості, стають там на облік.
«Чимало з них приходять, так би мовити, на розвідку,— констатує К. Клавдієва. — Переглядають наявні вакансії, цікавляться зарплатою. І це цілком зрозуміло. Але коли дізнаються, скільки готові платити своїм працівникам роботодавці на Полтавщині, ідуть геть. Приміром, коли ми пропонуємо їм вакансії охоронців з окладом 1800 гривень, що, в принципі, непогано для нашого регіону. Але приїжджих зі сходу, де, як вони кажуть, навіть прибиральниця менше, ніж за три тисячі гривень на місяць не працюватиме, такі пропозиції не влаштовують».
Працівники центру зайнятості зазначають, що досить часто переселенці важко ідуть на контакт із ними. У обласному центрі зайнятості, де постійно шукають нетрадиційні форми спілкування з безробітними, недавно створили два невеликих інформаційних відеоролика про працевлаштування тих, хто прибув зі сходу. Операторам та режисерам довелося нелегко, бо головні герої в кадрі не хотіли «засвічуватися» і погоджувалися на зйомку лише зі спини.
Дається взнаки обережність та небажання «засвітитися» на телеекрані, що, на думку декого з них, може завдати шкоди не лише їм, а й їхнім родичам, котрі залишилися на тимчасово окупованих територіях. Одначе з переселенцями в центрах зайнятості прагнуть встановлювати довірливі стосунки, намагаються підібрати не лише вакансії, які їх влаштовують, а й допомогти облаштувати свій побут на новому місці.
«Я часто говорю цим людям, що не варто шукати робочі місця лише в обласному центрі, — розповідає К. Клавдієва. — У Полтаві дуже важко прожити на ті зарплати, на які вони можуть розраховувати: доведеться багато платити за житло, комунальні послуги тощо. Раджу їхати в райони, села, де є робота, де переселенцям готові надати житло, допомогти з облаштуванням на новому місці. Тим більше, що на Полтавщині села зовсім не такі, як на Донеччині,— в нас мальовнича природа, чиста екологія, розвинута інфраструктура».
Приміром, у Великобагачанському районі працівники тамтешнього центру зайнятості, який очолює Федір Верховінін, дуже приязно ставляться до переселенців. Останнім часом до району з Горлівки (Донецька область) прибули кілька приїжджих. І приємним сюрпризом для них став візит працівників центру зайнятості.
«Якщо в людей немає можливості приїхати до нас, ми дізнаємося, де вони живуть і їдемо до них самі. Приміром, ми дізналися, що в одному із сіл району проживає родина переселенців із 12 осіб. Ми навідали цю родину і допомогли з пошуком роботи. Працевлаштувати переселенців на робітничі професії дещо легше, бо можна знайти вакансії на великих місцевих агропідприємствах. А от підшукати роботу для людей з вищою освітою та «ексклюзивним» фахом, у районі не завжди вдається».
Але, стверджує К. Клавдієва, її підлеглі роблять усе можливе, щоб утікачі від війни змогли працевлаштуватися на новому місці. У зв’язку з цим часто виникає запитання: чи не забагато уваги приділяють у центрах зайнятості «чужинцям», коли «свої» не можуть роками працевлаштуватися?
«Питання слушне і нам зрозуміле, — погоджується директор обласного центру зайнятості. — Однозначної відповіді на нього дати не можна: тут існує золота середина, якої дотримуються наші спеціалісти. А от своєрідний пароль «переселенець» для працівників центру зайнятості негласно існує. Але це аж ніяк не означає, що ми надаємо беззаперечну увагу працевлаштуванню приїжджих, відсуваючи на другий план роботу з безробітними жителями області. Переселенцям, котрі ще до приходу до нас зазнали глибоких моральних травм у зоні боїв та через те, що були вимушені залишити рідні домівки, а деякі з них навіть втратили близьких, потрібна підвищена увага».
До речі, наголосила К. Клавдієва, жодного переселенця, знятого з обліку служби зайнятості за відмову від запропонованої роботи, на Полтавщині немає. Хоча деякі з них просять «паузи», адже їм необхідно вирішити нагальні питання: визначитися з житлом, подбати про теплий одяг, харчі тощо. У такому разі до приїжджих у центрах зайнятості ставляться тепло і з розумінням.
Приміром, трьох чоловік із Донецької служби зайнятості полтавські колеги працевлаштували в районні центри зайнятості. І не шкодують. Уже від перших днів на новій роботі вони зарекомендували себе відмінними спеціалістами і навіть без проблем почали спілкуватися українською. Так, жінка з Донецька, яку працевлаштували в районний центр зайнятості в Пирятині, досить грамотно проводить семінари для місцевих безробітних. Ті навіть приходять, щоб її провідати, пропонують допомогти харчами, одягом тощо. Утім, обласний центр зайнятості забезпечив її всім необхідним.
К. Клавдієва зазначає, що ситуацію з працевлаштуванням переселенців на Полтавщині можна було б вирішити більш ефективно, якби держава виділяла достатньо грошей на організацію громадських робіт. Тоді можливості центрів зайнятості значно б розширилися, і переселенців можна було залучити до громадських робіт з відповідною оплатою. Принаймні, допоки вони знайдуть собі постійну роботу на чужині...
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, Полтава
Фото прес-служби
Полтавського обласного центру зайнятості
