Від стабільної роботи галузі залежить функціонування суміжних галузей (електроенергетики та металургії), забезпечення паливом і енергією комунально-побутового сектора. Окрім того, у вугільній промисловості зайнята значна частина населення, а деякі підприємства є бюджетоутворюючими для своїх міст.
Однак попри це вугільна галузь належить до найбільш проблемних сфер української економіки. Державні підприємства переважно є збитковими і невпинно скорочують обсяг видобутку вугілля, який на сьогодні становить близько 13% загальної кількості видобутку. І це незважаючи на заходи щодо реорганізації та значну фінансову підтримку держави.
Серед головних причин незадовільного стану справ — відсутність системного підходу до реалізації державної політики у вугільній галузі, недосконалість та неефективність існуючої системи бюджетної підтримки.
Аудит заради аудиту?
Розібратись у клубку проблем уже вкотре намагається Рахункова палата, яка періодично проводить аудити. У 2015 році перевірили ефективність використання коштів державного бюджету.
Про його результати поінформовано Верховну Раду, Кабінет Міністрів та Раду національної безпеки і оборони, а Міненерговугіллю надіслано висновок колегії Рахункової палати з рекомендаціями щодо усунення виявлених недоліків і порушень.
Та оскільки навіть матеріали, надіслані Генеральній прокуратурі, спричинили лише «дослідження викладених у звіті фактів під час відповідних кримінальних проваджень», Міненерговугілля конкретних заходів реагування на рекомендації Рахункової палати не вживало. Обмежилося формальною відпискою.
Новий аудит проводився з метою державного зовнішнього фінансового контролю та встановлення фактичного стану справ щодо: продуктивності, результативності, економності використання коштів держбюджету, виділених Міністерству енергетики та вугільної промисловості у 2017–2018 роках та І кварталі 2019 року.
Об’єктами перевірки стали Міненерговугілля та чотири підприємства: ДП «Селидіввугілля», ДП «Мирноградвугілля», ДП «Львіввугілля», ДП «Волиньвугілля». Запити надсилали Мінфіну, Держказначейству, ДП «Держвуглепостач».
Що з’ясували?
На час проведення аудиту в Україні налічувалося 148 вугільних шахт усіх форм власності, з яких 95 перебувають на тимчасово окупованих територіях. До сфери управління Міненерговугілля, тобто державної форми власності, належали 102 шахти (у тому числі 67 на непідконтрольних територіях). Тож в управлінні Міненерговугілля перебувало 11 державних вугледобувних підприємств (35 шахт, з яких три — у стані ліквідації).
Діяльність лише двох вугледобувних підприємств: ПАТ «Шахта «Надія» (одна шахта) та ДП ВК «Краснолиманська» (одна шахта) є прибутковими, решта — 9 підприємств (30 шахт) були збитковими і отримували бюджетні кошти на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції.
Основними споживачами продукції підприємств усіх форм власності є електроенергетика (81–87% попиту внутрішнього ринку), чорна металургія (11–14%), населення і комунально-побутова сфера (лише 1–4%).
У цілому по галузі загальний видобуток рядового вугілля зменшився з 40,9 млн т у 2016 році до 34,9 млн т у 2017-му та до 33,2 млн т — у 2018 році. Така ж тенденція й на державних підприємствах: зменшення з 5,8 млн т у 2016 році до 4,8 млн т у 2017 році та до 4,1 млн т за 2018 рік, загалом у 1,4 раза.
Таке падіння пов’язано насамперед зі значним зносом основних виробничих фондів (від 30 до 75%), дефіцитом інвестиційних та власних коштів для оновлення виробничого обладнання, невведенням нових очисних вибоїв.
За прогнозними даними Міненерговугілля, дефіцит вугільної продукції для внутрішнього ринку у 2017 році становив 31,1 млн т, у 2018 році — 22,2 млн т і мав компенсуватися за рахунок імпорту.
Обсяги імпорту в 2017–2018 роках зростали з 19,8 млн т до 21,4 млн тонн. У цьому періоді найбільше імпортували вугілля з Росії (67–70%) та США (17,2–21,9%).
У 2017–2018 роках та І кварталі 2019 року зменшилася фактична чисельність працівників на 9 державних підприємствах, що отримували державну підтримку, загалом на 12,3% (з 40,5 до 35,5 тис. осіб). Причому найбільше це стосувалося робітників у сфері видобутку вугілля: їхня кількість зменшилася на 4218 осіб (13,3%).
Зате зростала середня заробітна плата робітників промислово-виробничого персоналу (з 6741 грн у 2016 році до 8368 грн у 2017 році та до 10353 грн у 2018 році, на 2019 рік заплановано 11144 грн). При цьому продуктивність праці знижувалась із 13,8 т/особу в 2016 році до 12,2 т/особу в 2017–2018 роках. На 2019 рік заплановано продуктивність праці ще нижча: 11,9 т/особу.
У 2017–2018 роках загальна кредиторська заборгованість з оплати праці на цих підприємствах збільшилася майже вдвічі (з 237,2 млн грн до 444,9 млн грн). На кінець 2016-го та 2017 років окремі підприємства, а на кінець 2018 року всі підприємства мали прострочену кредиторську заборгованість з оплати праці, яка протягом періоду, що досліджувався, зросла більш ніж у 6 разів.
Причини негараздів
Аудитори намагалися з’ясувати, що призвело до такого стану справ. Причин виявилося чимало й ось лише деякі з них. Постійних керівників підприємств було лише двоє, решта — виконуючі обов’язків з неналежним рівнем відповідальності за результати роботи трудових колективів.
Цінова політика щодо реалізації вугільної продукції десятиліттями залишалася непрозорою. І хоча вона базується на ринкових принципах, усе ж поєднувалася з елементами державного регулювання.
Основна реалізація (90–95%) продукції державних вугледобувних підприємств та формування ціни на неї здійснюється через створеного Міненерговугіллям посередника — оператора оптового ринку вугільної продукції ДП «Держвуглепостач».
Це підприємство розподіляє дохід від реалізації продукції між шахтами за різними цінами для однакових марок з однаковими якісними характеристиками вугільної продукції, але з різною собівартістю. Тобто відбувається перехресне субсидіювання збиткових державних шахт за рахунок прибуткових або менш збиткових.
Ще один парадокс полягав у тому, що через установлені посередником ціни всі держпідприємства реалізовували готову товарну вугільну продукцію нижче її собівартості, що призводило до систематичного недоотримання ними доходів (створювало різницю між ціною реалізації і собівартістю).
І це при тому, що основним завданням ДП «Держвуглепостач» було удосконалення господарського механізму реалізації вугільної продукції. Насправді все вийшло навпаки.
Концепція розвитку вугільної промисловості, схвалена урядом у 2005 році на строк до 2030 року, якою передбачалося збільшення видобутку вугілля до 112 млн тонн, не була підкріплена програмою розвитку й не виконувалася із самого початку.
Як і Енергетична стратегія на період до 2030 року, схвалена у 2013 році, в якій ідеться про створення беззбиткової та економічно ефективної галузі без державної підтримки; та Енергетична стратегія України-2035, прийнята у 2017 році (обидві були провалені вже на перших етапах).
Чимало проблем було і з плануванням видатків державного бюджету на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції. Воно було недосконалим і недостатньо обґрунтованим.
Тож не дивно, що на 2017 рік додаткова потреба у бюджетних коштах становила 1,2 млрд грн, на 2018 рік — 2,1 млрд грн, на 2019 рік — 2,7 млрд гривень. Коштів, які передбачались у 2018 році на оплату праці, було недостатньо і їх вичерпали повністю вже у першому півріччі.
Перерозподіл коштів з обох фондів держбюджету (спеціального і загального) унеможливило фінансування заходів з охорони праці та підвищення техніки безпеки на вугледобувних підприємствах.
А ще аудитори зафіксували необ’єктивне висвітлення обсягу видобутого вугілля та товарної вугільної продукції у звіті про виконання бюджетної програми. Різне трактування окремих положень цієї програми призвело до того, що суми збитків визначалися неправильно. Станом на 01.01.18 р. збиток завищено на 1360,5 млн грн, а станом на 01.01.19 р. — на 302,4 млн грн.
Від висновків — до пропозицій
Аудитом установлено, що Міненерговугілля у 2017–2018 роках та І кварталі 2019 року не забезпечило ефективного та результативного використання коштів держбюджету, передбачених на державну підтримку вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції, у тому числі на оплату праці та внесення обов’язкових платежів, пов’язаних з її виплатою.
Темпи реформування галузі на засадах ринкової економіки не відповідають вимогам часу. Тому ситуація загострюється, а фінансовий стан держпідприємств погіршується. Діяльність лише двох з одинадцяти державних вугледобувних підприємств, які розташовані на підконтрольній Україні території, була прибутковою. Інші дев’ять були збитковими, хоча й отримували бюджетні кошти.
Про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, передбачених на державну підтримку вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції, Рахункова палата поінформувала Верховну Раду.
Своє рішення надіслала Кабінету Міністрів з рекомендацією розробити програму розвитку вугільної промисловості на довгострокову перспективу.
А ще радили напрацювати та подати в парламент чотири законопроєкти: про державну підтримку вугільної галузі, про вирішення питання щодо заборгованості вугледобувних та вуглепереробних підприємств, що ліквідуються, перед державним та місцевими бюджетами, а також державними цільовими фондами, про порядок ліквідації вугледобувних підприємств та соціальний захист вивільнених працівників та про особливості приватизації підприємств вугільної промисловості. Ну і, звісно ж, посилити контроль за виконанням заходів із реформування вугільної галузі, передбачених Енергетичною стратегією на період до 2035 року.
Рішення Рахункової палати і звіт надіслали й Міністерству енергетики та захисту довкілля для вжиття заходів щодо усунення виявлених під час аудиту недоліків і порушень (їхній перелік ледве поміщається на двох сторінках). Як відреагує новостворене міністерство, незабаром побачимо.
Тетяна КИРИЛЕНКО
