Прокоментувати цей пуск ми попросили генерального конструктора — генерального директора КБ «Південне» Олександра Дегтярьова, з яким кореспондент «Демократичної України» зустрівся в Києві ввечері того ж дня 6 листопада, коли вранці з «Ясного» стартувала ракета-носій «Дніпро» з японськими супутниками.
— Нинішній старт «Дніпра», — говорить Олександр Вікторович, — став уже двадцять першим за ліком пуском ракет-носіїв цього типу, які являють собою мирну модифікацію створених свого часу в нашому конструкторському бюро стратегічних міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (або 15А18 за індексацією їх виробників, або SS-18 «Сатана», як ту грізну зброю охрестили на Заході), котрі відповідно до міжнародних домовленостей поступово знімаються з бойового чергування в Росії й підлягають ліквідації. Ті ж міжнародні угоди дозволяють робити це шляхом використання таких ракет (ясна річ, без ядерних бойових блоків) як космічні носії з тими чи іншими супутниками під головним обтічником.
Починаючи з першого пуску «Дніпра», здійсненого з космодрому Байконур у 1999 році, — веде далі Олександр Дегтярьов, — такими ракетами виведено на навколоземні орбіти загалом — із Байконура та бази «Ясний» — уже 124 космічних апарати 30 різних країн (їхні назви подаємо не за хронологією пусків, а в алфавітному порядку) — з Аргентини, Бельгії, Бразилії, Великобританії, Данії, Еквадору, Єгипту, Ізраїлю, Іспанії, Італії, Казахстану, Канади, Республіки Корея, Малайзії, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Об’єднаних Арабських Еміратів, Південно-Африканської Республіки, Польщі, Російської Федерації, Саудівської Аравії, Сінгапуру, Сполучених Штатів Америки, Таїланду, Туреччини, України, Франції, Швеції, Японії.
Як уточнили нам у центрі інформаційних зв’язків конструкторського бюро «Південне», нинішнім пуском «Дніпра» виведено на орбіту космічний апарат (масою 500 кілограмів) із назвою ASNARO (цю абревіатуру утворено від Аdvanced Satellite with New system Architeсture for Observation, що у перекладі з англійської означає «Передовий супутник із новою архітектурою системи дистанційного зондування»), створений в Японії Інститутом технологій експериментальних космічних апаратів (USEF) та корпорацією NЕС і призначений для зондування з космосу поверхні нашої планети, а також чотири мікросупутники Ноdoyoshi-1, ChubuSat-1, TSUBAME і Qsat-EOS, розроблені різними японськими університетами й призначені для астрономічних спостережень і для дистанційного зондування Землі.
Фахівці аналізують телеметрію...
А дещо раніше — 28 жовтня 2014-го ввечері — на американському космодромі Уоллопс, розташованому на одноіменному острові біля атлантичного узбережжя США (в той час у нас в Україні настало вже 29 жовтня) відбувся пуск ракети-носія Аntares («Антарес»), котру американська корпорація Оrbital Sciences Corporation («Орбітал сайенсес корпорейшн») створила, як і безпілотний вантажний корабель Sygnus («Сігнус»), для доставки різноманітних вантажів на Міжнародну космічну станцію.
Для американської ракети «Антарес» основну конструкцію її першого ступеня розробили в Україні — у конструкторському бюро «Південне». Серійним виробником цих конструкцій першого ступеня для «Антаресів» стало ВО «Південний машинобудівний завод» у Дніпропетровську — в кооперації з іншими українськими підприємствами — з Харкова, Києва, Запоріжжя, Чернігова. А як маршові двигуни першого ступеня ракети «Антарес» використовують АJ26-62 — доопрацьовані в Америці російські двигуни НК-33, створені свого часу в Самарі у Науково-виробничому комплексі імені М. Д. Кузнецова для тодішнього Місячного проекту СРСР і у середині 90-х років XX століття закуплені американцями в Росії.
Нинішній старт «Антареса» став п’ятим за ліком пуском ракет-носіїв цього типу з космодрому Уоллопс. Цього разу вантажний корабель «Сігнус», що перебував під головним обтічником ракети, мав доставити на Міжнародну космічну станцію близько двох з половиною тонн вантажів — продукти харчування, питну воду, обладнання для запланованих на МКС експериментів тощо.
На жаль, на відміну від попередніх пусків «Антаресів», які у 2013–2014 рр. були успішними, той, що відбувся 28 жовтня нинішнього року, виявився аварійним. Минуло лише десяток секунд після того, як запрацювали маршові двигуни, що піднімали ракету над стартовим комплексом, — аж раптом «Антарес» вибухнув.
...Зараз експерти NASА, корпорації «Орбітал сайенсес корпорейшн» та інших американських організацій ретельно й усебічно аналізують показники телеметрії, які відображають усі нюанси функціонування різних систем ракети-носія під час пуску, прагнучи визначити причину аварії.
Ці дослідження — досить тривалий процес. Тож поки що фахівці не беруться коментувати, що ж саме — двигун першого ступеня ракети чи якась інша її система — призвело до виникнення на борту «Антареса» аварійної ситуації.
Вадим ФЕЛЬДМАН
