Для цього одна за одного здійснювалися спроби протиправно зняти з посади президента — генерального конструктора ДП «Антонов» академіка НАНУ, Героя України Дмитра Ківу та замінити його на якусь зручнішу й більш поступливу людину (на цю роль було обрано колишнього співробітника «Антонова» Сергія Меренкова, звільненого з підприємства у 2008-му).
Тим силам, котрі зі зрозумілих причин прагнуть залишатися за кулісами неправомірних атак на керівництво «Антонова», судячи з усього, не дають спокою такі ласі компоненти державного підприємства, як два аеродроми, що займають чималі території (заводський — у Святошинському районі столиці та льотно-випробна база, розташована поблизу Гостомеля на Київщині), і транспортний підрозділ — авіакомпанія «Авіалінії Антонова», чию основу становлять сім «Русланів» — вантажних Ан-124-100, які пройшли відчутну модернізацію, та суперваговоз Ан-225 «Мрія» — літаки, що користуються великим попитом на світовому ринку повітряних перевезень (особливо щодо надважких та великогабаритних вантажів).
Одним з активних виконавців атаки на «Антонов» навесні та влітку нинішнього року став тодішній заступник міністра промислової політики України Олександр Каленков. І справа не обмежилася серпневою спробою прориву рейдерської групи на територію ДП «Антонов» із метою захоплення управління цим державним підприємством та зміни його керівництва, на що колектив дав гідну відсіч.
Прикро, але ані пікети антоновців біля Кабміну, а згодом біля Адміністрації Президента, ані звернення льотчиків-випробувачів до керівництва держави не знайшли належного відгуку. Проте ДП «Антонов», колектив якого повністю довіряє своєму очільнику Дмитру Ківі, рішуче підтримує його.
А тим часом справа перейшла в судову площину. Одна за одною у трьох інстанціях зазнали фіаско спроби звільнення Ківи з посади президента — генерального конструктора ДП «Антонов». Спочатку позов Дмитра Семеновича щодо визнання незаконним немотивованого міністерського наказу про його звільнення задовольнив Солом’янський районний суд. Потім Апеляційний суд міста Києва, куди звернулися ініціатори звільнення Ківи, відмовив їм і залишив у силі рішення Солом’янського суду. А згодом рішення на користь Дмитра Ківи прийняв і Окружний адміністративний суд.
Але ті, хто прагне будь-що захопити кермо «Антонова», не вгамувалися й вирішили спробувати домогтися мети ще в одній інстанції, подавшись цього разу до Київського апеляційного адміністративного суду.
А 11 листопада цей суд відхилив апеляцію Міністерства промислової політики та Сергія Меренкова і залишив у силі рішення попередніх судових інстанцій.
Але ще до цього, мабуть, розуміючи, що і чергова судова інстанція, ймовірно, може дати відкоша й визнати спробу звільнення Ківи незаконною, ті, кому, мабуть, кортить здійснити жадану заміну на посту керманича «Антонова», винайшли ще один варіант атаки на лідера українського авіабудування: на це спрямували... Головну військову прокуратуру України, що в усіх неупереджених викликало, м’яко кажучи, здивування. Адже ДП «Антонов» є цивільним підприємством...
Не вийшло через суд, то підключили військову прокуратуру?
Враховуючи, що військові прокуратури в нашій державі було відновлено порівняно нещодавно, то мимоволі виникає запитання: можливо, цьому відомству потрібна якась гучна справа, аби одразу ж довести свою корисність і значущість? І от 7 жовтня нинішнього року в Києві відбувся брифінг головного військового прокурора України Анатолія Матіоса. Фрагменти цього дійства й, зокрема, ту частину брифінгу, яка була присвячена звинуваченням, висунутим цим прокурором проти президента — генерального конструктора ДП «Антонов» Дмитра Ківи, показали у той день у своїх програмах новин деякі телеканали.
Про те, що звинувачення з боку Анатолія Матіоса є безпідставними й базуються на перекручених твердженнях, котрі не відповідають реальному стану справ, йшлося на прес-конференції, яку з цього приводу провели у жовтні в ДП «Антонов». Там із численними журналістами з різних ЗМІ (газет, інформагентств, телебачення) спілкувалися керівники підприємства (президент — генеральний конструктор Дмитро Ківа, перший віце-президент — генеральний директор Володимир Король, віце-президент — директор серійного заводу Микола Подгребельний), очільники структурних підрозділів (начальник юридичного управління ДП «Антонов» Ігор Дегтяренко, головний бухгалтер підприємства Микола Мельничук, виконавчий директор транспортної авіакомпанії «Авіалінії Антонова» Костянтин Лукашов), а також голова профспілкового комітету ДП «Антонов» Віктор Гуска.
Але перш ніж викласти переконливі аргументи, що пролунали в їхніх виступах на прес-конференції та у відповідях на запитання преси, мабуть, варто зазначити, що ж спробував інкримінувати керівництву «Антонова» головний військовий прокурор. У його звинуваченнях фігурували три основні складові. Перша з них — про те, що посадовими особами ДП «Антонов» нанесено збитків на суму 345,7 мільйона гривень з огляду на неможливість повернення коштів цього підприємства з рахунків «Брокбізнесбанку», який збанкрутував.
Друга складова — про те, що «Антоновим» з 2006-го по 2012-й роки безпідставно витрачено 111 мільйонів гривень держбюджетних коштів на розробку військово-транспортного літака Ан-70. А третя складова — про те, що держава не отримала жодної копійки дивідендів від участі ДП «Антонов» у капіталі таких іноземних компаній, як Ruslan SALIS та Ruslan International.
Виступаючи на прес-конференції у ДП «Антонов», начальник юридичного управління підприємства Ігор Дегтяренко, зокрема, наголосив на тому, що нині Головною військовою прокуратурою здійснюється досудове розслідування стосовно посадових осіб ДП «Антонов» щодо підозри в нанесенні державі збитків, які нібито — за словами Анатолія Матіоса — з 2006-го по 2014 рр. становлять 502 мільйони гривень. При цьому до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено два провадження, котрі згодом об’єднали з тим досудовим розслідуванням, яке було розпочато ще тоді, коли Генеральну прокуратуру України очолював сумнозвісний Пшонка.
Тут слід зауважити, що згадане досудове розслідування було припинено у травні 2014-го на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінально-процесуального кодексу України — за відсутністю складу злочину, й з таким рішенням слідства погодилася прокуратура міста Києва. Однак у липні нинішнього року та ж сама прокуратура Києва чомусь (?!) із порушенням чинного законодавства знову ініціювала продовження зазначеного досудового розслідування щодо ДП «Антонов» та його керівництва.
Як сказали на прес-конференції президент — генеральний конструктор ДП «Антонов» Дмитро Ківа та інші представники підприємства, усі звинувачення та інформація стосовно цього, оприлюднена Анатолієм Матіосом на його брифінгу, не відповідають дійсності.
Збанкрутував «Брокбізнесбанк». Чому ж звинувачують «Антонов»?
Питанню щодо коштів підприємства, які нині неможливо повернути з рахунків у «Брокбізнесбанку», присвятив свій виступ на прес-конференції перший віце-президент — генеральний директор ДП «Антонов» Володимир Король. Він заявив, що історія співробітництва їхнього підприємства з «Брокбізнесбанком» розпочалася ще у 1997 році. Саме тоді той банк було уповноважено Інноваційним фондом для здійснення контролю за програмами фінансування з коштів цього фонду.
Зокрема, «Антонов» поклав тоді у «Брокбізнесбанк» на депозит певну суму як свого роду страховку підприємства для гарантії щодо забезпечення коштів на зарплату працівників, а «Брокбізнесбанк» погодився отримати такий депозит під заставу будинку цього банку в Києві. Надалі «Антонов» розміщував на рахунках у «Брокбізнесбанку» кошти, що призначалися для розробки літаків різних типів.
Але в лютому 2014-го «Брокбізнесбанк» — внаслідок порушення ним банківського законодавства України — віднесли до категорії неплатоспроможних. А в червні нинішнього року у цього банку було відкликано ліцензію й розпочато процедуру ліквідації. З огляду на це «Антоновим» було вжито всіх заходів, передбачених чинним законодавством для таких ситуацій і спрямованих на повернення коштів підприємства, які перебували на його рахунках у «Брокбізнесбанку».
Це підтверджується, зокрема, узагальненою довідкою Державної фінансової інспекції України (від 19 вересня 2014 р. за № 05-14/1372) про перевірку питань фінансово-господарської діяльності ДП «Антонов», — і у цьому документі немає ніяких висновків стосовно нанесення посадовими особами підприємства якихось збитків.
До речі, ліквідацію «Брокбізнесбанку» ще не закінчено, ця процедура триває — і 10 грудня 2014-го Фонд гарантування вкладів має оголосити всіх кредиторів цього банку і черговість отримання ними коштів. Тому зараз узагалі некоректно говорити про якісь збитки й безпідставно звинувачувати в цьому ДП «Антонов» та його керівництво. Адже підприємство є одним з тих, хто постраждав через банкрутство «Брокбізнесбанку».
Тож претензії слід пред’являти керівництву банку, яке порушило свої зобов’язання перед клієнтами, а не «Антонову» — одному з клієнтів «Брокбізнесбанку», котрі через це зазнали фінансових втрат. Тому у звинуваченнях Головної військової прокуратури щодо цього немає ані юридичної коректності, ані звичайної логіки.
Літак Ан-70 є...
Коли ж відновлять фінансування виробництва?
Не відповідає дійсності і заява Анатолія Матіоса щодо того, нібито державне підприємство «Антонов» безпідставно витратило 111 мільйонів гривень бюджетних коштів на розробку військово-транспортного літака Ан-70.
У цих твердженнях головного військового прокурора все переплутано. Як розповів на прес-конференції директор серійного заводу ДП «Антонов» Микола Подгребельний, ідеться не про розробку «семидесятки», здійсненої антоновцями, а про виготовлення двох серійних Ан-70, яке для потреб української військово-транспортної авіації мав здійснити київський авіазавод «Авіант» відповідно до контракту № 07-01 від 2 квітня 2001 року, укладеного цим підприємством з Міністерством оборони України.
До речі, не лише тоді, у 2001-му, а й протягом майже дев’яти років потому «Авіант» являв собою цілком самостійне підприємство, яке не входило до складу АНТК імені О. К. Антонова, а було лише його сусідом.
На початку XXI століття було визначено, що фінансування виготовлення на. заводі «Авіант» літаків Ан-70 здійснюватиме їх замовник — Міністерство оборони, а підготовку на підприємстві до їх виробництва включно з виготовленням необхідного для цього оснащення управління фінансуватиме Міністерство промислової політики, до сфери якого належав «Авіант».
Утім, Мінпромполітики виділило на згадані цілі (насамперед на виготовлення оснащення) лише близько 25 мільйонів гривень із потрібних 450 мільйонів гривень (тобто тільки 5,7% від необхідного) — і в 2006 році припинило фінансування. А Міноборони з потрібних для виробництва двох літаків 1 мільярда 376 мільйонів гривень виділило лише 331 мільйон гривень (24%) — й у 2007 році припинило подальше фінансування свого замовлення.
Тож оскільки виробництво будь-яких літаків без відповідного оснащення просто неможливе, завод «Авіант» був змушений витрачати на створення цього оснащення, призначеного для складання Ан-70, кошти, перераховані з Міноборони на виробництво «семидесяток». І відбувалося так у ті часи, коли заводом «Авіант» керували Шевченко та Козоріз, котрі, як відомо, довели те підприємство мало не до банкрутства (але й досі за це не покарані).
Ситуація почала змінюватися на краще після того, як у 2010 році урядом України з ініціативи керівництва АНТК імені О. К. Антонова до цього комплексу було приєднано «Авіант» (котрий на той час мав борги на суму близько 1,9 мільярда гривень та тримісячну заборгованість із зарплати працівників) — і цей серійний завод став однією зі складових державного підприємства «Антонов».
Оскільки ані Мінпромполітики (з 2006-го), ані Міноборони (з 2007-го) не фінансували роботи, пов’язані з виготовленням літаків Ан-70, державне підприємство «Антонов» витрачало на це власні кошти — зі сподіванням, що вони згодом будуть відшкодовані. Проте хоча ще у березні 2010-го Кабмін своїм розпорядженням зобов’язав відповідні міністерства (Мінфін і Мінекономіки, Міноборони і Мінпромполітики) передбачити у держбюджеті кошти на покриття того боргу, який штучно утворився через уже наведені причини, однак цього зроблено не було.
Після приєднання «Авіанта» керівництво ДП «Антонов» неодноразово інформувало Кабмін, Міноборони (замовник літаків Ан-70) та інші державні органи про критичну ситуацію із серійним виробництвом «семидесяток», але ніхто так і не прийняв необхідних щодо цього рішень. До того ж 31 грудня 2012 року закінчився термін дії контракту між «Авіантом» і Міноборони. Однак пропозиції «Антонова» стосовно продовження дії згаданого контракту тодішнє керівництво Міністерства оборони України залишило без уваги.
Слід зазначити (і це підтвердила перевірка, здійснена представниками Міноборони і Головної військової прокуратури), що все оснащення, призначене.для виготовлення літаків Ан-70, є в наявності на серійному заводі «Антонова» — і при відновленні фінансування підприємство може продовжити складання серійних Ан-70.
Між іншим, незважаючи на те, що російська сторона фактично самоусунулася від подальшої участі у програмі випробувань зразка «семидесятки», створеної за спільною українсько-російською програмою, державне підприємство «Антонов» разом із фахівцями українських Військово-повітряних сил у нинішньому році повністю завершило льотні і спеціальні випробування Ан-70, що відкрило зелене світло на шляху до серійного виробництва таких літаків та їх експлуатації.
Що ж до тих коштів, які витрачали у попередні роки на колишньому «Авіанті» на виготовлення оснащення для складання «семидесяток», то потрібно лише здійснити взаємозаліки між Міноборони та Мінпромпомполітики. І ніякої вини посадових осіб ДП «Антонов» тут немає, як не існує і ніяких збитків, нібито завданих цим підприємством щодо виробництва Ан-70.
Кого так хвилюють Ruslan SALIS ³ Ruslan International
На. прес-конференції фахівці «Антонова» також довели, що не відповідає дійсності і твердження головного військового прокурора Анатолія Матіоса про те, що нібито Україна як держава не отримала дивідендів від участі ДП «Антонов» у капіталі іноземних компаній Ruslan SALIS та Ruslan International.
Докладні пояснення щодо справжньої ситуації у цій сфері журналістам надали виконавчий директор транспортної авіакомпанії «Авіалінії Антонова» Костянтин Лушаков і головний бухгалтер ДП «Антонов» Микола Мельничук.
Вони, зокрема, зазначили, що ці питання раніше вже неодноразово розглядалися під час усіляких перевірок «Антонова» різними державними контролюючими органами — Генеральною прокуратурою України, Міністерством доходів і зборів, Державною фінансовою інспекцією та іншими, яким пред’являлися виписки з реєстрів обох згаданих компаній, — і ніяких порушень чинного законодавства України щодо нарахування й сплати «Антоновим» податків та інших платежів до держбюджету не встановлено. Але нині знову порушується це надумане питання.
Костянтин Лушаков розповів, що транспортні літаки авіакомпанії «Авіалінії Антонова» (у першу чергу — її «Руслани») задіяні у різноманітних вантажних перевезеннях по всьому світу, в тому числі й реалізуючи замовлення, виконувані у межах дій компаній Ruslan SALIS і Ruslan International (перша з них займається рейсами в інтересах європейських країн — членів НАТО, а друга — рейсами для інших замовників на світовому ринку повітряних перевезень).
Але ДП «Антонов» не є і ніколи не був засновником ані першої, ані другої зі згаданих компаній. Свого часу вони були засновані в Європі російською структурою — групою компаній «Волга-Днепр». А оскільки «Антонов» традиційно співпрацював із цим російським партнером, експлуатуючи однотипні «Руслани» — літаки Ан-124-100, то таке співробітництво було взаємовигідним як для російської групи «Волга-Днепр», так і для українського ДП «Антонов».
Тому група «Волга-Днепр» запропонувала своєму діловому партнеру — «Антонову» — в подарунок пакет акцій названих компаній. Отримавши таку пропозицію, керівництво «Антонова» проконсультувалося у вітчизняних компетентних органах щодо того, чи може це українське державне підприємство прийняти такий дарунок від іноземного партнера — нерезидента, і отримало підтвердження, що це буде цілком законним.
Тож після цього було укладено належним чином оформлений договір дарування, і акції — як безплатні фінансові інвестиції нерезидента — стали частиною ресурсів ДП «Антонов». А через те що держава Україна до цієї інвестиції не мала відношення, то й ДП «Антонов» не повинно сплачувати до держбюджету якісь дивіденди.
До речі, на прес-конференції — у відповідь на уточнюючі запитання журналістів — було чітко заявлено, що ані Дмитро Ківа, ані хтось інший з посадових осіб ДП «Антонов» не були й не є співзасновниками Ruslan SALIS і Ruslan International і не мають і ніколи не мали акцій цих компаній.
А з тих доходів, які ДП «Антонов» отримує за здійснювані його літаками вантажні перевезення, підприємство регулярно сплачує податки та інші платежі до Держбюджету України.
Хто ввів в оману очільника уряду?
І згадані вже накази Мінпромполітики, і спроби (на щастя, невдалі) рейдерського захоплення контролю над ДП «Антонов», і нинішній наступ, здійснюваний зусиллями Головної військової прокуратури, — це далеко не всі з численних епізодів досить тривалих нападок на підприємство та його керівництво. Одна за одною у ДП «Антонов» проводили (й зараз проводять) перевірки всілякі контролюючі служби, фінансові інспекції та різні правоохоронні органи — і ці комісії, судячи з усього, направляли на підприємство для того, щоб нарити компромат. Але безрезультатно.
Дмитро Ківа розповів на прес-конференції, що, наскільки йому відомо, описаним подіям передувало протокольне доручення Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка щодо підготовки питання про звільнення нинішнього очільника ДП «Антонов». Як слушно зауважив Дмитро Семенович, взагалі-то зазвичай спочатку проводиться перевірка діяльності підприємства, а вже після цього — за її результатами — вирішується питання стосовно оргвисновків щодо керівництва, А тут, навпаки, все було зроблено у зворотному порядку.
Не так давно — 20 жовтня — ДП «Антонов» відвідав Володимир Бондаренко, який був народним депутатом України в тому складі парламенту, котрий нині завершує свою каденцію, а у 2014-му — після Революції гідності — був призначений головою Київської міської державної адміністрації й працював на цій посаді до того, як керівником КМДА Президент України призначив Віталія Кличка, обраного мером столиці.
Як повідомили кореспонденту «Демократичної України» у прес-службі ДП «Антонов», Володимир Бондаренко під час відвідання «Антонова» розповів авіабудівникам про те, як на нього тиснули, аби він дав згоду на звільнення Дмитра Ківи з посади президента — генерального конструктора ДП «Антонов» і на призначення на це місце Сергія Меренкова (такі погодження з міською державною адміністрацією є обов’язковими щодо керівництва стратегічних підприємств).
Але тодішній голова КМДА не лише не дав згоди, але й заперечував проти такого. Після цього, як зазначив Володимир Бондаренко, йому зателефонував Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк і висловив своє невдоволення відмовою дати згадуване погодження.
Невже хтось так увів в оману очільника уряду щодо керівництва «Антонова»?
Коли ж творцям літаків дадуть працювати спокійно?
Незважаючи на усілякі негаразди, великий колектив ДП «Антонов», очолюваний його президентом — генеральним конструктором Дмитром Ківою, і зараз упевнено працює, здійснюючи розробки перспективної авіаційної техніки та продовжуючи серійне виробництво літаків різних типів. І ця діяльність стосується не тільки спорудження регіональних пасажирських лайнерів Ан-148 і Ан-158 та складання дослідного зразка нового транспортного літака Ан-178, який у першому кварталі 2015-го планується передати на льотні випробування.
Крім того, фахівці «Антонова», враховуючи буремні події, що відбуваються нині на сході нашої країни, запропонували для потреб Міністерства оборони України розширити свою традиційну тематику за рахунок розробки БПАК — безпілотних авіаційних комплексів. До складу такого комплексу входитиме не лише сам безпілотний літальний апарат (БПЛА) з відповідною бортовою апаратурою, а й наземне обладнання для управління та обміну даними між літаком-безпілотником у польоті та пунктом керування.
Такі БПАК (яких зараз не вистачає українським військовим у зоні АТО) зможуть застосовувати для розвідки, патрулювання, коригування артилерійського вогню та безпосередньо для нанесення ударів по живій силі й техніці ворога.
Серед перспективних конструкторських розробок, які пропонує ДП «Антонов», і такі варіанти літаків сімейства Ан-148, як Ан-148-300МП (для морського патрулювання, а також для розвідки та протидії порушникам) і Ан-148-100ЕМ, який може бути обладнаний або як медичний, або як штабний.
Водночас ДП «Антонов» не обмежується суто виробничими справами, а дбає й про подальший розвиток соціальної сфери. Зокрема, як розповів нам голова профкому Віктор Гуска, за рахунок коштів підприємства було споруджено і 22 жовтня нинішнього року введено в експлуатацію новий сучасний дитячий садок, розташований у Святошинському районі Києва.
Антоновці щиро бажають, аби перестали заважати їхній плідній праці задля розвитку вітчизняного авіабудування і припинили необґрунтовані протиправні атаки на підприємство та його керівництво. Адже розголос про такі нападки поширюється не лише в Україні, а й за її межами, доходячи і до нинішніх та потенційних ділових партнерів фірми, і до можливих нових іноземних замовників авіаційної техніки з маркою «Ан», яка створюється і виробляється в Києві.
А така інформація, у свою чергу, може негативно — хоча й безпідставно — вплинути як на репутацію «Антонова» у світових авіаційних і авіабудівних колах, так і на імідж Української держави, однією з відомих візитівок якої є сучасні літаки, створювані «Антоновим».
До того ж можливому послабленню позицій державного підприємства «Антонов» радітимуть не тільки певні сили в самій Україні, а й його конкуренти з інших держав — зокрема, в Росії, тим більше, беручи до уваги нинішні вельми напружені українсько-російські відносини. Адже керівництво «Антонова» не приховує того, що саме з цих причин їхнє підприємство здійснює переорієнтацію своєї співпраці з Росії на західних та інших партнерів.
...Тож, може, своє вагоме слово нарешті скаже Президент України, аби захистити державне підприємство «Антонов» від свавілля тих, хто не дає спокійно працювати вітчизняним творцям авіаційної техніки?
Вадим ФЕЛЬДМАН
Фото ДП «Антонов»
