Багатогранній проблематиці — всебічне обговорення
У цьому круглому столі, що проходив у конференц-залі Державного музею при НТУУ «КПІ», взяли участь чимало провідних фахівців з установ та підприємств вітчизняної ракетно-космічної галузі і деяких суміжних з нею сфер, з академічних і галузевих науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів, а також міністерств і відомств.
У виступах учасників порушувалися різноманітні актуальні й здебільшого проблемні питання. Зокрема — про стан справ стосовно проекту розробленого ДКАУ спільно із зацікавленими організаціями шостої Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України на 2019–2023 роки. Цей документ уже погоджений з урядом та з парламентськими комітетами, в тому числі профільним — з промислової політики, але протягом тривалого часу ніяк не потрапить до сесійної зали пленарних засідань Верховної Ради на розгляд і затвердження.
Йшлося під час круглого столу і про з року в рік недостатнє держбюджетне фінансування вітчизняної ракетно-космічної галузі (через що особливо не вистачає коштів на наукові космічні дослідження й на низку інших напрямів у цій сфері).
Говорили і про ще далекий від належного рівень зацікавленості різних міністерств і відомств щодо інформації, отримуваної внаслідок ДЗЗ — дистанційного зондування Землі з космосу.
А головне, про що йшлося, — щодо нагальної необхідності визначення і шляхи формування довгострокової державної стратегії космічної діяльності. Адже, як неодноразово підкреслювалось у виступах, такої космічної стратегії в Україні, на превеликий жаль, усе ще немає...
Space Activity та її складові
Краще осягнути й узагальнити почуте на тому засіданні кореспонденту «Демократичної України» допомогло спілкування з членом-кореспондентом Національної академії наук України і академіком Міжнародної академії астронавтики Олегом Федоровим — директором Інституту космічних досліджень й одним з ініціаторів проведення круглого столу.
— Рівень космічних технологій (Space Technologies), — говорить Олег Федоров, — визначає нашу здатність використовувати ресурси космосу. Під час космічних досліджень (Space Research) виявляються принципово нові знання.
У такій сфері, як космічна економіка (Space Economy), йдеться про економічну віддачу космічної діяльності. А міжнародна значущість держави відображається, серед інших важливих чинників, й у його космічній політиці (Space Policy). І цей перелік можна продовжувати.
Серед таких понять особливе місце посідає космічна стратегія (Space Strategy), яку формує для себе кожна з держав або міжнародних об’єднань, котрі здійснюють у тих чи інших обсягах космічну діяльність, — і, відповідно, визначають для себе власні основні цілі у цій сфері і те, якими засобами збираються їх досягнути.
У світового лідера у космічній діяльності — Сполучених Штатах Америки — цю проблему формулюють коротко: Why Space? (з англійської перекладається як «Навіщо космос?»).
— Варто наголосити на тому, — зазначає Олег Павлович, — що для України актуальність власної космічної стратегії обумовлена і тим, що така державна стратегія космічної діяльності досі не лише не розроблялась, а й навіть таке завдання не ставилось.
Але ж важливі практичні питання змісту космічних програм, промислової і технологічної політики, реформування галузі, міжнародних зв’язків тощо не можуть бути вирішені без розробки національної космічної стратегії...
Яким є стратегічний курс у інших держав
— У сучасному світі, — наголошує Олег Федоров, — роль космічної політики, як і раніше, визначається космічною могутністю — спроможністю використання ракетної техніки, а також цивільних, розвідувальних, комерційних космічних систем та інфраструктури для підтримання стратегії національної безпеки й досягнення національної мети.
Роль сучасних космічних систем визначається їхніми унікальними можливостями — високою інформативністю, роздільною здатністю, всепогодністю, а також здатністю доведення інформації до кожного суб’єкта управління.
Водночас відбулось очевидне зрушення цілеспрямування космічних програм, принциповим чином орієнтованих на запити всіх можливих споживачів. Саме тому в сучасних умовах не може бути власне космічних пріоритетів, обумовлених виключно логікою розвитку космонавтики.
Із цього випливає ключова теза космічної політики, що передбачає підпорядкованість пріоритетів космічної діяльності основним національним пріоритетам — в економіці, безпеці, науці, освіті, підвищенні якості життя громадян.
Ефективність космічних програм оцінюється тим, наскільки зростає безпека країни, яким є виграш від прогнозування катастроф і оцінки стихійних лих, як покращилися конкретні управлінські рішення тощо. Формування технологічної, науково-технічної і кадрової політики жорстко пов’язане з можливістю космічних технологій вирішувати пріоритетні державні й суспільні завдання.
Швидко змінюється і економічна роль сучасної космічної діяльності. З огляду на динаміку її розвитку через 10–15 років цей сектор буде одним із суттєвих у світовій економіці — завдяки динамічному створенню нових ринків космічних послуг.
Економічна роль космонавтики визначається об’єктивними потребами сучасного інформаційного суспільства, в якому пріоритет переходить від переважно виробництва товарів до виробництва й надання послуг, проведення досліджень, підвищення якості життя, а впровадження інновацій залежить в основному від отримання нових знань.
До того ж сучасна космічна діяльність демонструє нові можливості міжнародного співробітництва, яке розвивається паралельно з жорсткішанням конкуренції між партнерами.
Однією з нових організаційних можливостей, які демонструє сучасна міжнародна співпраця у космічній діяльності, — реалізація метапроектів (надпроектів), яка характеризується новою культурою відносин великої кількості учасників.
Загальна стратегія визначається як глобальними, так і національними пріоритетами, вбудованістю у загальну стратегію розвитку держав і орієнтованістю на споживачів.
Характерними прикладами цього є Міжнародна космічна станція (МКС), глобальна система систем спостереження за Землею (GEOSS), перспективні програми освоєння Місяця і Марса (Deep Space Gate та наступні стадії).
Принциповою є орієнтація сучасних космічних програм на наукові дослідження, а також на освоєння такого нового ресурсу, яким є космічний простір.
З одного боку, фундаментальні знання про навколишній простір, що оточує нас, стають основою життєдіяльності, забезпечення безпеки, опанування нових ресурсів, поліпшення якості життя і розвитку особистості.
З іншого боку, реалізація космічних дослідницьких місій ставить перед промисловістю завдання найвищої складності, сприяючи зростанню інноваційного потенціалу підприємств космічної галузі. Тому космічні програми більшості держав, навіть орієнтовані на прикладні чи оборонні завдання, включають зростаючу з часом кількість наукових проектів.
І, нарешті, слід відзначити потужний потенціал космічної діяльності як фактора розвитку науково-технічного та інтелектуального рівня суспільства.
Якщо розглядати загальну стратегічну мету космічної стратегії Сполучених Штатів Америки, то вона не змінюється протягом багатьох років і полягає у забезпеченні глобального лідерства США у космосі, яке має досягатися безумовною першістю у кількох обраних напрямах і високим рівнем — в усіх інших.
Проте варто зазначити, що стратегії у конкретних сферах космічної діяльності цієї держави змінювалися досить часто — відповідно до рішень про те, яким чином заявлене домінування буде досягатися.
У 2017 році президент США Дональд Трамп проголосив повернення до Місячної та Марсіанської програм як найбільш перспективних для концепції домінування. А важливим моментом його директиви стало визнання важливої ролі взаємодії з приватним сектором, що відображує нові тенденції сьогоднішньої космонавтики (Ілон Маск — найяскравіший приклад цього).
Таким чином, у другому десятилітті ХХІ століття стратегічне завдання освоєння Місяця і планет Сонячної системи знову стало пріоритетом, причому не лише в американській, але й у програмах інших космічних держав.
У документах європейської космічної політики проголошено таку головну ціль діяльності у космосі, як забезпечення конкурентоспроможності Європейського Союзу на основі розвитку проривних космічних технологій.
При цьому опрацьовано певні стратегії у ключових напрямах: наприклад, у галузі вивчення Землі з космосу — побудова глобальної моніторингової системи CОPERNICUS; у галузі навігації — побудова глобальної навігаційної системи GALILEO. Метою діяльності у кожному з напрямів стало вирішення фундаментальних завдань європейської політики — підвищення рівня життя, забезпечення прав і свобод особи, зміцнення європейської єдності тощо.
Національна космічна стратегія Канади складається з чотирьох стратегій за конкретними напрямами діяльності (спостереження Землі, космічна наука і дослідження, супутникові телекомунікації, космічна освіта), на основі яких розробляються програми, а також плани забезпечувальної діяльності.
Індія досить швидко входить до числа головних гравців на космічних ринках. Уряд країни визначив космос одним з основних рушіїв національного розвитку — і ця політика послідовно втілюється в життя Космічним агентством цієї держави (ISRO).
У Великій Британії реалізується підхід до космічної стратегії, спрямований на отримання максимальної економічної віддачі у найкоротший час. Виконавчий директор Космічного агентства Сполученого Королівства (UKSA) Девід Парк заявив: «Наша нова національна стратегія націлена на те, щоб здобувати з космосу максимум: досліджувати унікальні можливості зростання, які можуть принести космічні польоти і пов’язані з ними наукові програми».
Розвиток космічного сектора в Ізраїлі дає унікальний досвід переходу від вузькоорієнтованої програми (щодо забезпечення безпеки держави) до формування повномасштабної космічної діяльності. Тож нині Ізраїль входить до числа тих семи країн, які створюють власні космічні апарати і самі здатні їх запускати.
Туреччина — одна з тих країн, що претендує на створення потужного космічного сектора національної економіки. Ця держава відчутно нарощує потенціал своєї аерокосмічної промисловості. За оцінками аналітиків, нині Туреччина має 25% потужностей, необхідних для розробки та виробництва власної супутникової системи, і планує у найближчі роки збільшити цей відсотковий показник до 65%.
Активно розвиває космічний сектор і Польща. Вона у своїй національній космічній стратегії зафіксувала його важливу роль у зростанні економіки, а витрати на космічну діяльність посідають не менше 10% витрат на здійснювані у цій країні дослідження.
До речі, польський шлях до входження у «космічний клуб» має специфічний характер: його особливістю є поступове нарощування потенціалу з орієнтацією на європейські космічні програми. Новий етап розвитку космічної діяльності у цій країні пов’язаний із вступом Польщі у 2012 році до Європейського космічного агентства (ESA).
Протягом 2018 року у Польщі тривала підготовка національної космічної програми, яка передбачає виділення 1,43 мільярда польських злотих (що еквівалентно 420 мільйонам доларів США) на восьмирічний період.
— Об’єктивна статистика свідчить, — зазначає Олег Федоров, — про постійне зростання переліку країн, які мають космічні програми (на 2018 рік їх було 40), тобто витрачають на космос бюджетні кошти на постійній основі.
При цьому такі космічні гранди, як США, Європейський Союз, Китай, Росія, Японія, підтримують практично постійний високий рівень космічних витрат, незважаючи на кризові періоди. Водночас ті країни, економіка яких динамічно розвивається (Індія, Бразилія, Ізраїль, Аргентина, Туреччина, В’єтнам), демонструють бажання неухильно нарощувати свій космічний потенціал.
А як у нас?
Нагадаємо, що в Україні у 1992-му було утворено Національне космічне агентство й прийнято першу Національну космічну програму (на 1993–1997 рр.).
Надалі Законом України «Про космічну діяльність», прийнятим у 1996 році, і наступними — другою, третьою, четвертою і п’ятою — національними (згодом загальнодержавними) космічними програмами України (1998–2002, 2003–2007, 2008–2012, 2013–2017 рр.) було закладено законодавчі й нормативно-правові основи діяльності вітчизняної космічної галузі, управління підприємствами та іншими організаціями якої здійснює Національне (з часом — Державне) космічне агентство України.
Проте декларації, час від часу проголошувані різними керівниками держави щодо підтримки космічної діяльності в Україні, на жаль, не підкріплювалися належним держбюджетним фінансуванням, передбаченим схваленими космічними програмами.
Зокрема, на першу з них (1993–1997) було передбачено 316,5 мільйона гривень, а фактично профінансовано лише 136,7 млн грн (43%). Аналогічне суттєве недофінансування тривало й надалі: друга космічна програма була профінансована лише на 14%, третя — на 21%, четверта — на 38%, п’ята — на 34%.
Однак, незважаючи на це, космічною галуззю України було зроблено чимало. Зокрема, були виведені на орбіти супутники для дистанційного зондування Землі з космосу («Січ-1», «Океан-О», «Січ-1М», «Січ-2», експериментальний мікросупутник «Мікрон» (МС-1-ТК) та деякі інші космічні апарати).
Здійснювалися наукові дослідження навколоземного простору (верхньої атмосфери, іоносфери, магнітосфери), в яких використовувалася створена в Україні сучасна апаратура.
Наприклад, супутниковий телескоп електронів і протонів «СТЕП-Ф» розробки Харківського національного університету, що працював при реалізації проекту «Коронас-Фотон» для дослідження динаміки високоенергетичних заряджених часток магнітосферного і сонячного походження.
Чимало цікавих результатів було отримано і у дослідженнях з фізики мікрогравітації, матеріалознавства космічної біології і медицини тощо (зокрема, під час біологічних експериментів з рослинами, підготовлених ученими Національної академії наук України й виконаних космонавтом Леонідом Каденюком на борту американського космічного корабля).
Реалізовувалися (здебільшого на комерційних засадах) такі міжнародні космічні проекти за участю українських підприємств, як «Дніпро», «Морський старт», «Наземний старт».
Триває розробка різних ракет-носіїв, космічних апаратів, ракетних двигунів і проектів, спрямованих на створення перспективної космічної техніки, а також удосконалення наземної інфраструктури, яка має компенсувати втрату (через протиправну анексію Росією українського Криму) об’єктів розташованого поблизу Євпаторії Національного центру управління і випробування космічних засобів.
Підприємства космічної галузі України й нині беруть участь у таких проектах, як «Антарес» (основна конструкція першого ступеня американських ракет-носіїв, розроблена конструкторським бюро «Південне» й виготовлювана у виробничому об’єднанні «Південний машинобудівний завод») та «Вега» (створений в Україні двигун четвертого ступеня цих європейських ракет-носіїв).
Можна згадати і космічну програму Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (створення наносупутників PolyITAN-1, PolyITAN-2 тощо), а також діяльність окремих приватних підприємств, котрі виходять на ринок космічних послуг (наприклад, акціонерне товариство «Сістем Солюшнс» та деякі інші).
Проте все це не усуває наявних досить серйозних проблем. Адже, як наголошує Олег Федоров, в Україні успадкована нею частина потенціалу космічної галузі колишнього Радянського Союзу була створена свого часу для виконання завдань, які раніше вирішувалися вже не існуючою нині державою (СРСР).
Наслідки цієї структурної особливості звелися не лише до відомої проблеми надмірності потенціалу, а й до технологічної й виробничої залежності від Росії та орієнтації на її ринок (що протягом останніх років доводиться виправляти імпортозаміщенням).
— Серйозними, — веде далі Олег Павлович, — виявилися як організаційні, так і світоглядні наслідки: рівень проголошуваних завдань часто не відповідає масштабам України, а космічні програми в основному успадковували підходи радянських часів.
Але ж базова теза щодо «України — космічної держави» (за кількістю запусків, часткою на світовому ринку, рівнем потенціалу) дисонує з реальною (явно недостатньою) державною підтримкою космічної діяльності. І у середовищі управлінців, і у суспільстві зіштовхуються протилежні погляди на пріоритетність космічної сфери: від безумовної її підтримки як національного надбання до закликів припинити «несвоєчасні» витрати на космос.
— Внаслідок усього цього, — зазначає Олег Федоров, — склалась унікальна ситуація, коли Україна — країна з потужним космічним потенціалом — націлена в основному на вимоги зарубіжних споживачів послуг щодо запусків, використовуючи ресурс галузі, набутий у попередні роки.
При цьому Україна не входить до числа виконавців європейських чи інших міжнародних космічних проектів (не враховуючи окремих поставок технічних компонентів для згаданих «Антаресів» і «Вег», практично не реалізує власних проектів у цій сфері, а космічні технології не стали для нашої країни «локомотивом інноваційного розвитку»).
Олег Федоров вважає, що національні космічні програми України мали вигляд радянських, оскільки в них містилися майже всі напрями, притаманні космічній державі, а перелік проектів являв собою список пропозицій керівників підприємств, що не відповідає на запитання щодо ступеня ефективності вирішуваних загальнодержавних завдань.
Отож, як зазначає Олег Павлович, і попередні національні (загальнодержавні) науково-технічні космічні програми України, і прийнята у 2011 році Концепція державної політики у сфері космічної діяльності (до 2032 р.) по суті і змісту не є документами стратегічного характеру, а відображають сукупність замовлень та планів підприємств космічної галузі.
— Для України, — наголошує Олег Федоров, — пріоритетним завданням є створення науково обгрунтованої системи прийняття рішень у сфері космічної діяльності. При цьому слід враховувати, що стратегічне планування в принципі не може базуватися на колишній діяльності, а система прийняття рішень має враховувати як нові вимоги міжнародної космічної діяльності, так і внутрішні обставини, що змінились (особливо з огляду на російську агресію на Сході України).
Від Space Vision — до Space Strategy
— Головним за значенням документом, — говорить Олег Федоров, — має стати Стратегія космічної діяльності України на період 10–15 років.
Цей документ (який міститиме оцінку нинішнього стану здійснюваної в нашій країні космічної діяльності та її пріоритети, найважливіші завдання і очікувані результати, принципи досягнення поставлених цілей та відповідну дорожню карту, а також прогнозні обсяги фінансування) повинен бути основою для загальнодержавних та інших програм у сфері космічної діяльності України.
Задля формування підходів до цієї актуальної комплексної справи Українська асоціація високотехнологічних підприємств та організацій «Космос» ініціювала й Space Vision of Ukraine («Космічне бачення України»). В ньому передбачається відобразити аргументацію експертів стосовно їхнього аналізу вже існуючих у нашій країні та перспективних напрямів космічної діяльності. Окремою частиною підготовчих робіт є формування її сценаріїв на найближчу перспективу (2020–2029 роки).
Аби з’ясувати точки зору фахівців різного профілю та зацікавленої громадськості щодо пріоритетів космічної діяльності України, організатори круглого столу серед інформаційних матеріалів, розданих його учасникам при реєстрації, запропонували і анкету з десятьма концептуальними запитаннями, на більшість з яких передбачались альтернативні відповіді — «Так» або ж «Ні».
План-проспект розроблюваного аналітичного документа Space Vision of Ukraine. 2020–2029 передбачає, окрім його оглядової частини (з оцінками нинішнього стану справ у цій сфері в нашій країні), висвітлення запропонованих перспектив розвитку в Україні основних напрямів космічної діяльності.
Серед них — такі, як «Техніка і технології» (створення ракет-носіїв та іншої ракетної техніки, космічних апаратів, об’єктів наземної інфраструктури, розробка перспективних технологій космічного машинобудування, матеріалознавства, двигунобудування, приладобудування тощо) та «Дослідження і використання космічного простору» (наукові космічні дослідження і технологічні експерименти у ближньому космосі, спостереження Землі з космосу, навігація, телекомунікації та інші види космічної діяльності).
Ще два розділи документа мають висвітлити можливі основні сценарії космічної діяльності та її забезпечення (законодавче, кадрове, фінансове, популяризаційне).
Передбачається широке — як фахове, так і громадське — обговорення усього кола зазначених питань щодо космічного бачення і космічної стратегії на тематичних круглих столах (той, про який ми розповідаємо, став першим із таких намічених заходів).
— Проект аналітичного документа Space Vision of Ukraine, котрий, сподіваємося, зможе стати підґрунтям для визначення Стратегії космічної діяльності України на період 10–15 років, ми розраховуємо підготувати до кінця нинішнього 2019 року, — говорить Олег Федоров.
Потрібна політична воля для рішучих дій
А на завершення післямови до круглого столу автор цих рядків хотів би висловити надію на те, що нове керівництво нашої держави виявить реальний інтерес до потреб такої важливої сфери, як вітчизняна космічна галузь, й відповідно — до давно назрілої необхідності формування в Україні стратегії космічної діяльності.
Потрібна політична воля «нагорі» — для рішучих дій. Країна, яка не має власної державної космічної стратегії, з її суб’єкта неминуче перетворюється на об’єкт стратегії інших — зарубіжних — суб’єктів діяльності. Але ж їм (і американцям, і європейцям) успіхи українських конкурентів на світовому ринку в такій високотехнологічній і перспективній сфері, як космічна діяльність, навряд чи потрібні...
Вадим ФЕЛЬДМАН
