Наука і техніка
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Лютий 29, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 12 Серпень 2016 11:22

Ювілей не без смутку, але з надією і перспективами

Rate this item
(0 votes)

НАЦІОНАЛЬНОМУ КОСМІЧНОМУ ЦЕНТРУ — 20 РОКІВ

Сьо­го­дні, 12 серп­ня, ви­пов­нює­ть­ся рів­но 20 ро­ків від­то­ді, як в Ук­раї­ні бу­ло ут­во­ре­но На­ціо­наль­ний центр управ­лін­ня та ви­про­бу­вань кос­міч­них за­со­бів (НЦУВКЗ).

Багатогранна плідна діяльність цього центру, розташованого неподалік Євпаторії, була у березні 2014 року перервана внаслідок окупації російськими військами українського Криму та наступної його протиправної анексії Росією.
Серед різноманітних об’єктів на Кримському півострові, захоплених навесні 2014-го російськими агресорами, опинився і великий комплекс НЦУВКЗ, котрий, як стало відомо, потрапив у підпорядкування військово-космічних сил Російської Федерації.
Тож Україні вимушено довелося відтворювати втрачені структури Національного центру управління та випробувань космічних засобів уже на материковій частині нашої держави.

...Напередодні 20-річного ювілею НЦУВКЗ кореспондент «Демократичної України» взяв ексклюзивне інтерв’ю у Во­ло­ди­ми­ра При­сяж­но­го — начальника НЦУВКЗ, керівництво якого міститься на одному з поверхів того ж будинку по вулиці Московській у Києві, де розташоване Державне космічне агентство України, до системи якого належить Національний центр управління та випробувань космічних засобів.
— Цей центр, утворений у серпні 1996-го, — розповідає Володимир Ілліч, — було сформовано, звісно, не на порожньому місці. Він об’єднав кілька розташованих поблизу Євпаторії та в деяких інших регіонах структур, які після розпаду Радянського Союзу дісталися Україні у спадок як фрагменти дуже великої й розгалуженої мережі об’єктів, котрі свого часу підпорядковувалися міністерству оборони СРСР. Вони здійснювали зв’язок із чималою кількістю безпілотних і пілотованих космічних апаратів найрізноманітнішого призначення (як військових, так і цивільних, і подвійного спрямування), що працювали на навколоземних орбітах.
Серед об’єктів наземної інфраструктури цієї системи були, зокрема, 24 окремих командно-вимірювальних комплекси (ОКВК), які базувалися у різних куточках СРСР, виконуючи завдання із визначення параметрів руху космічних апаратів, приймання від них необхідної інформації та передачі туди у разі потреби різних команд — скажімо, стосовно корекції орбіти тощо.
ОКВК доповнювалися комплексами аналогічного призначення, які містилися на спеціалізованих суднах науково-космічного флоту, що перебували в Атлантичному і Тихому океанах, у Балтійському морі та інших акваторіях.
— Оскільки керувати розкиданими по всій величезній території тодішньої держави тими 24-ма окремими командно-вимірювальними комплексами з одного головного центру системи (розташований у Голіцино, що в Московській області) було не дуже зручно (особливо, коли ті чи інші рішення треба приймати в оперативному режимі), тож цю мережу, — веде далі Присяжний, — розподілили на три складові.
В одній із них об’єднали кілька ОКВК, які розташовувалися в Бурятії, Якутії та на Далекому Сході із Центром командно-вимірювальних комплексів (ЦКВК) в Улан-Уде. У другій групі об’єднали ОКВК, розташовані в Сибіру та Середній Азії (із центром у Єнісейську). А в третій групі — ті ОКВК, які були в європейській частині СРСР, — із Центром командно-вимірювальних комплексів у Євпаторії.
Між цими трьома ЦКВК була певна диференціація за їхньою спеціалізацією: комплекси, якими керували з Улан-Уде, займалися здебільшого питаннями космічної розвідки; ті ОКВК, що підпорядковувалися Єнісейську, — завданнями з навігації та зв’язку. Комплекси ж із третьої групи (з центром у Євпаторії) працювали з пілотованими космічними об’єктами та із супутниками, що виконували завдання різної народногосподарської спрямованості (метеорологія, сільське, лісове, рибне господарство тощо).
До підпорядкованості євпаторійському ЦКВК, окрім командно-вимірювального комплексу в Євпаторії, належали також ще кілька ОКВК — зокрема, у Дунаєвцях (Хмельницька область), поблизу Сімферополя (Крим), у Щолково (Підмосков’я), Малоярославці (Калузька область) та Красному Селі (в Ленінградській області).
Серед різних технічних складових євпаторійського космічного центру найпримітнішим й одним із найважливіших за унікальними  параметрами його можливостей є великий радіотелескоп РТ-70, який використовувався для здійснення фундаментальних і прикладних наукових космічних досліджень, але через російську анексію Криму став недоступним для українських учених— Коли розпався Радянський Союз, — говорить Володимир Присяжний, — ті ОКВК, які базувалися у Щолково, Малоярославці та Красному Селі, із зрозумілих причин від’єдналися від контуру євпаторійського ЦКВК й надалі були підпорядковані відповідним інстанціям Російської Федерації.
Ті ж окремі командно-вимірювальні комплекси, що містилися в Євпаторії, Сімферополі, Дунаєвцях, а також ще кілька інших структур на території нашої держави потрапили у систему Міністерства оборони України — спочатку до протиповітряної оборони, а згодом їх перевели до управління ракетно-космічних озброєнь, — зазначає Володимир Ілліч.
Крім різних управлінських і технічних підрозділів комплексу поблизу Євпаторії, на його території функціонували ще ЦУП — Центр управління польотами космічних апаратів, ЦДКЗ — Центр дальнього космічного зв’язку з великим радіотелескопом РТ-70, за допомогою якого здійснювалися різні фундаментальні і прикладні наукові космічні дослідження, та деякі інші структури.
На той час (у лютому 1992-го) було утворено НКАУ — Національне космічне агентство України — й згодом, у травні 1993-го, Кабмін затвердив першу національну космічну програму. Наприкінці серпня 1995 року з північного російського космодрому Плесецьк створеною у Дніпропетровську ракетою-носієм «Циклон-3» на навколоземну орбіту було виведено перший космічний апарат незалежної України — «Січ-1».
Під час орбітального функціонування цього супутника зв’язок із ним підтримувався з євпаторійського ЦУПа й було задіяно обладнання тамтешнього командно-вимірювального комплексу.
Згодом в Україні було ухвалено рішення щодо перепідпорядкування різних військових підрозділів, діяльність яких спрямована на дослідження космічного простору та його різноманітне використання, з Міністерства оборони до системи НКАУ. Туди ж було переведено чимало військовослужбовців-офіцерів і цивільних фахівців, що працювали у згаданих військових частинах.
У серпні 1996-го на базі великого комплексу, розташованого поблизу Євпаторії, було сформовано Національний центр управління та випробувань космічних засобів. Саме з євпаторійського ЦУПа здійснювалося управління польотами кількох вітчизняних супутників — космічного апарата «Океан-0», космічного апарата «Січ-1М» та першого українського мікросупутника «Мікрон», створеного в Україні для Єгипту супутника ЕgiptSat-1.
Водночас здійснювалася модернізація деякого технічного обладнання НЦУВКЗ та заміна застарілого на більш сучасне, велися й різноманітні дослідження. На базі цього центру відбувалися вітчизняні та міжнародні наукові конференції.
Сталися і деякі зміни у складі різних структур, що підпорядковувалися Національному центру управління та випробувань космічних засобів. Зокрема, деякі об’єкти, розташовані поблизу Сімферополя, були передані тамтешньому аеропорту (включно із тією посадковою смугою, котру в СРСР спорудили як запасну для «Бурана» — космічного корабля багаторазового використання).
У Дунаєвцях, що на Хмельниччині, функціонує один із підрозділів Національного центру управління та випробувань космічних засобів — Центр приймання та оброблення інформації, на базі якого нині обладнується  ще й новий Центр управління польотами космічних апаратів, покликаний замінити той, євпаторійський ЦУП, який було втрачено Україною після захоплення Криму РосієюПоряд із цим до Національного космічного агентства України (із подальшим введенням до складу об’єктів, підпорядкованих НЦУВКЗ) було передано із системи Міністерства оборони дві (розташовані на мисі Херсонес у Севастополі та Мукачеві, що на Закарпатті) радіолокаційні станції, які у часи існування СРСР входили до системи попередження про ракетний напад.
Для самої України таку спрямованість їхнього призначення визнали неактуальною, але в цій інформації виявила зацікавленість Російська Федерація. Вона — на основі укладеної міжурядової угоди — отримувала від України (за певну плату) інформацію із севастопольської та мукачівської станцій, аж поки у 2009 році Росія повідомила, що надалі вона не має потреби у таких даних, і, відповідно, перестала здійснювати фінансування.
На той час з’явилися й прибічники того, аби взагалі закрити і знищити станції в Севастополі і Мукачеві як нібито непотрібні. Судячи з усього, такий варіант «вирішення» проблеми мотивувався, мабуть, тим, що декого не залишали байдужими чималі земельні ділянки двох згаданих об’єктів та наявність там великої кількості різних — і чорних, і кольорових (у тому числі дорогоцінних) металів.
З огляду на все це й для того, щоб зберегти не лише самі об’єкти (хоча їхнє обладнання мало досить поважний вік), а й колективи (де працювало чимало досвідчених фахівців), згадані станції були переорієнтовані на вирішення завдань контролю космічного простору.
До підпорядкування НЦУВКЗ також увійшов Головний центр спеціального контролю (ГЦСК), основний об’єкт якого містився неподалік від Малина на Житомирщині. Його високочутливі прилади фіксують коливання, що відбуваються навіть на багатотисячокілометрових відстанях.
Спочатку ГЦСК був розрахований на фіксацію ядерних вибухів у різних куточках нашої планети (наприклад, на цьому об’єкті було зареєстровано «відгомін» випробувального вибуху ядерної зброї, здійсненого у КНДР). Крім того, сейсмічна апаратура центру фіксує як певні природні явища (землетруси), так і ті, що мають техногенне походження (різноманітні вибухи тощо).
Завдяки цьому український ГЦСК було включено — під індексом РS-45 — до відповідної міжнародної мережі, а отримані на це кошти дали змогу істотно модернізувати наукову апаратуру і технічне обладнання.
Різнопланову діяльність євпаторійського НЦУВКЗ, як уже згадувалося на початку цієї публікації, було перервано через здійснену навесні 2014 року Росією протиправну анексію українського Криму.
Розуміючи, що можливість користування євпаторійським центром втрачено, керівництво Державного космічного агентства України через офіційні канали надіслало до Росії — командуванню військово-космічних сил РФ, яке стало «господарем» центру поблизу Євпаторії, — запит стосовно повернення в нашу країну обладнання тамтешнього ЦУПа, котре, звісно, належить Україні й призначене для використання в управлінні польотами її космічних апаратів.
На жаль, цей запит не приніс бажаних для нас результатів (уся захоплена техніка залишилася в розпорядженні російських загарбників). Тому — з точки зору технічного оснащення нового ЦУПа, створюваного на материковій частині території України, — робити це довелося майже з нуля.
Тут варто звернути увагу на слово «майже». Адже якщо комп’ютерну техніку та інше обладнання для нового Центру управління польотами космічних апаратів, створюваного нині на Хмельниччині в Дунаєвцях (на базі розташованого там Центру приймання та оброблення інформації) таки доведеться закуповувати (замість втраченого у Євпаторії), то найвагоміше у цій справі — програмне забезпечення євпаторійського управління комплексу — вдалося зберегти, записавши на відповідні носії, і вивезти на підконтрольну владі України материкову частину нашої держави. А зробили це українські офіцери-патріоти — з тих, хто вирішив не залишатися в окупованому Росією Криму, а продовжувати служити своїй державі.
На жаль, з Євпаторії та інших кримських об’єктів НЦУВКЗ після російської анексії Криму виїхали далеко не всі офіцери Збройних Сил України, що служили на півострові у структурах Національного центру управління та випробувань космічних засобів. Серед тих офіцерів виявилося чимало людей з проросійською орієнтацією і відповідною поведінкою після окупації Криму.
— На тому етапі функціонування Національного центру управління та випробувань космічних засобів, який розпочався після анексії Росією Криму, виникла нагальна потреба у формуванні оновленої організаційної структури НЦУВКЗ та розробці концепції його подальшого розвитку, — розповідає Володимир Присяжний.
— Враховуємо і те, що у нинішній складній фінансово-економічній (і не тільки) ситуації не можна розраховувати лише на держбюджетні асигнування: потрібно ще й щось привносити самим, заробляючи позабюджетні кошти. Тому у нашому центрі були створені служби економічних та інноваційних зв’язків і маркетингу, капітального будівництва тощо.
Водночас було виділено кілька основних напрямів роботи НЦУВКЗ, — наголошує Присяжний. — Зокрема, активізувалася наукова діяльність. При цьому для здійснення фундаментальних і прикладних досліджень використовується як власний потенціал центру (в його штаті — 3 доктори наук і 19 кандидатів наук), так і співробітництво з партнерами з установ Національної академії наук України.
Найближчим часом планується ввести до складу НЦУВКЗ ще й Золочевський центр космічного зв’язку, що у Львівській області. Там є дві антени, чаша однієї з них має діаметр 32 метри, а другої — 25 метрів. Їх за пропозиціями академічних інститутів можна буде використовувати для певних радіоастрономічних наукових досліджень та для радіоінтерферометрії космічних об’єктів.
Одним з основних напрямів робіт прикладної спрямованості залишається ДЗЗ — дистанційне зондування Землі з космосу. Серед потенційних замовників такої інформації — структури Мінприроди, Міністерства оборони, МВС, Міністерства агропромислового комплексу, Державної служби з надзвичайних ситуацій, обласних державних адміністрацій, а також такі сфери, як метеорологія, лісове й водне господарство, рибальство, транспорт тощо.
Звісно, вельми важливими є роботи, орієнтовані на потреби тих силових структур нашої держави, які опікуються зміцненням її безпеки і обороноздатності, в тому числі й тих, що нині діють у зоні АТО на Сході України, і тих, котрі протидіють нелегальному видобутку бурштину в деяких областях нашої країни.
При цьому, враховуючи, що вітчизняні супутники з відомих причин запускаються не так часто, як хотілося б, а нині на навколоземних орбітах, на жаль, взагалі немає українських космічних апаратів, певні можливості має — й немалі — надати отримання необхідних даних від функціонуючих супутників ДЗЗ інших країн, які можна придбати за цілком розумні у ціновому відношенні гроші, в тому числі — приймаючи інформацію на наземні приймальні станції НЦУВКЗ.
— Свого часу, — згадує Володимир Присяжний, — ми підготували і подали в Кабмін (ще коли його очолював Арсеній Яценюк) проект розпорядження уряду про надання нашому центру статусу національного оператора ДЗЗ у нашій країні, маючи на увазі розробку планів дистанційного зондування Землі на потреби міністерств і відомств — із виділенням їм на ці справи асигнувань із держбюджету. Хочеться сподіватися, що новий уряд, очолюваний Володимиром Гройсманом, розгляне й затвердить таке розпорядження, а це дасть змогу підвищити у загальнодержавному масштабі рівень робіт із ДЗЗ та практичне використання отриманих даних.
— Щодо нового Центру управління польотами космічних апаратів, — говорить Присяжний, — то у Дунаєвцях уже підготовлено приміщення для ЦУПа. Там є дві станції приймання інформації, котрі НЦУВКЗ модернізував як за власні кошти (зі спецфонду), так і за кошти космічної програми України, та одна станція управління (розробки Науково-дослідного інституту радіотехнічних вимірювань, що у Харкові), яку зараз наші фахівці доводять до потрібного сучасного рівня, необхідного для її майбутньої експлуатації.
Очікується, що до грудня 2017 року має бути запущено новий український космічний апарат дистанційного зондування Землі — «Січ-2-1», створюваний нині у Дніпрі конструкторським бюро «Південне» у співпраці з виробничим об’єднанням «Південний машинобудівний завод» та деякими іншими вітчизняними підприємствами.
Розуміючи, що не можна запускати супутник без наявності діючого Центру управління польотами космічних апаратів, ми (НЦУВКЗ) маємо зробити все, аби якомога інтенсивніше (з урахуванням необхідності надходження потрібного на це держбюджетного фінансування через Державне космічне агентство України) здійснити весь комплекс робіт, спрямованих на завершення оснащення та введення в експлуатацію ЦУПа в Дунаєвцях. Уже замовлено проект, проведено тендери, укладено контракти.
— Серед об’єктів, утрачених нами в Криму, — радіолокаційна станція «Дніпро», розташована у Севастополі, — зазначає Присяжний. — Але ж у нас залишилася інша така ж радіолокаційна станція — у Мукачеві (Закарпаття), що розташована в Західному центрі радіотехнічного спостереження. Ми здійснюємо там роботи з відновлення і модернізації як самої РЛС, так і оптичного обладнання для контролю космічного простору. Планується й поставка туди сучасної комп’ютерної техніки.
Цей мукачівський центр може бачити все у секторі 120° (тобто від Балтійського моря до Середземного) — на дальність у шість тисяч кілометрів і на таку ж висоту — в 6000 км. Стоїть завдання щодо певної переробки програмного забезпечення того комплексу, аби його апаратура могла пильно стежити за різноманітними об’єктами у навколоземному космічному просторі, серед яких — і орбітальні станції та численні діючі безпілотні космічні апарати, і ті, які вже відпрацювали свій ресурс, і різні їхні фрагменти — все те, що фахівці називають «космічним сміттям».
До речі, ця інформація цікавить не лише космічну галузь України, а й багато інших країн, які могли б стати нашими діловими партнерами і потенційними замовниками (на комерційних засадах) інформації щодо ситуації у ближньому космосі.
До цього комплексу контролю космічного простору мають долучитися і кілька вітчизняних обсерваторій, у яких є ті чи інші оптичні системи. З низкою організацій, котрі мають таку техніку, НЦУВКЗ уже підписав (або ж готується) угоди про співробітництво. Це, зокрема, обсерваторії Ужгородського, Львівського і Одеського університетів, а також Головна астрономічна обсерваторія НАНУ (Київ, Голосієве) і Миколаївська астрономічна обсерваторія.
— Серед тих країн, у яких відповідні структури (чи державні, чи приватно-бізнесові) виявили ділову зацікавленість у співпраці з Національним центром управління та випробувань космічних засобів — за тематикою дистанційного зондування Землі, або ж у сфері контролю космічного простору, або ж за деякими іншими напрямами, — Франція, Польща, Казахстан, Китай, Республіка Корея, США, Ізраїль, Туреччина, Німеччина, Італія, Об’єднані Арабські Емірати, Іспанія, Норвегія, а також Європейське космічне агентство, — наголошує Володимир Присяжний.
Ще один цікавий і важливий напрям діяльності — координатно-часове та навігаційне забезпечення різних користувачів — із залученням GPS та інших глобальних навігаційних систем і наявної в Україні наземної інфраструктури. Зокрема, у Дунаєвцях є Центр контрольно-корегувальних станцій, які можуть використовуватися, скажімо, у геодезичних (землемірних та інших) роботах, у навігації та диспетчеризації різних рухомих об’єктів тощо, — сказав на завершення бесіди Володимир Присяжний.
Вадим ФЕЛЬДМАН

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».