Особливу тривогу викликає стан дітей, які змушені були у зв’язку з АТО виїхати з Донецької і Луганської областей. Ніхто не міг навіть припустити, що за короткий час кількість сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, збільшиться у кілька разів. Це великий тягар для місцевих бюджетів, наголошує президент МЖПЦ «Ла Страда-Україна» Катерина Левченко.
Наприклад, лише у Харківській області у мам, які належать до категорії внутрішньопереміщених осіб, народилося понад сімсот дітей. З новими викликами, з якими зіткнулася наша країна, допомагає справлятися ЮНІСЕФ. Зокрема, в таких напрямах, як мінна небезпека, санітарія, гігієна, адже Україна ніколи не займалася цими питаннями. Тож Дитячий фонд ООН використовує досвід інших країн, що перебували в зоні конфлікту. Не менш актуальними в нинішніх умовах є питання даху над головою, їжі, освіти.
Більшість прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу виїхала із зони АТО, зазначив директор Департаменту захисту прав дітей та усиновлення Мінсоцполітики Руслан Колбаса. Однак в інтернатних закладах для дітей з тяжкими патологіями Ровеньків і Краснодона залишаються понад сто дітей. Для їх вивезення був підготовлений маршрут, організована належна підтримка (вони не могли просто виїхати з вихователями, як їхні ровесники, бо потребують спеціального супроводу, в тому числі медичного), але бойовики так званої ЛНР зайняли чітку позицію: ні за яких умов цей контингент не випускати. Їм зручно розміщуватися на території інтернатів і використовувати малечу як живий щит.
Нині вихованцям цих закладів неможливо не тільки передати допомогу, а навіть отримати інформацію про їхнє становище. Протягом певного часу було відомо, що в них є запаси, нині ж за будь-які повідомлення стосовно цих дітей бойовики карають за законами воєнного часу.
Як відгукнулася адмінреформа
Не бракує проблем із захистом прав дітей на решті території нашої країни. Комітет ООН з прав дитини 2011 року втретє надав нашій державі понад 80 рекомендацій із того, що стосується дитячого життя, однак виконані лише більше половини з них, причому частково.
Недолуга адмінреформа 2010 року породила нові проблеми, на подолання яких знадобився час. Було ліквідовано Міністерство сім’ї, молоді та спорту, його функції передали іншим органам, але з великим запізненням. Позначилися такі непродумані зміни і на фаховому рівні тих, хто за посадовими обов’язками має захищати права дітей. Так, в одній з областей цим процесом керує особа з агрономічною освітою.
Державне фінансування заходів у рамках Національного плану дій з реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року 2010-го становило всього лише 2% від необхідного, 2011-го — майже 10%. Переважна більшість цих видатків була призначена на оздоровлення і відпочинок. Кошти на боротьбу з використанням дитячої праці, ліквідацію торгівлі дітьми, сексуальної експлуатації та інших форм жорстокого поводження з ними навіть не були передбачені, хоча відповідні заходи заплановано, йдеться у моніторинговому звіті «Ла Страда-Україна».
За даними Держкомстату, щороку кількість дітей-інвалідів збільшується на 0,5%. На початку нинішнього року їхня чисельність сягнула 167 тисяч (2% від усього дитячого населення). Де-юре відповідальність за реалізацію їхніх прав покладена на кілька міністерств, де-факто цей тягар переклали на Міністерство соціальної політики, а міжвідомча координація з цих питань відсутня.
Згідно з результатами досліджень Міжнародної організації праці, в нашій країні виявлено понад 600 тис. працюючих дітей. Майже 46% їх задіяно в сільському господарстві, 26 — у торгівлі, 19% — сфері послуг. Середній вік, коли діти починають працювати, становить 12 років. Водночас стан фінансування Держнаглядпраці об’єктивно не дає можливості проконтролювати цей процес. Перевірками державних інспекторів охоплено 3% усіх роботодавців, а для того, щоб бодай один раз перевірити всіх, необхідно 36 років.
У дослідженні, проведеному 2011 року, вказано, що у сфері комерційного сексу зайняті 15 тисяч дівчат-підлітків. Точно оцінити масштаби цього явища наразі неможливо, адже з 2012 року в офіційній статистиці кримінальних правопорушень, яку веде Генеральна прокуратура, не виокремлено інформацію про злочини, вчинені стосовно дітей.
До речі, в Україні немає належної системи запобігання сексуальній експлуатації дітей і надання допомоги постраждалим. Єдиний центр соціально-психологічної реабілітації «Софія» фінансує громадська організація. Шкільні програми не містять окремих курсів з вироблення навичок протистояння ризикам сексуальних зловживань стосовно дітей.
Водночас є й позитивні моменти. Серед найважливіших — зниження кількості дітей-сиріт, а також те, що 85% їх охоплено сімейними формами виховання. Однак подекуди практика направлення до інтернатів вражає нелогічністю. Зрозуміло, коли до таких закладів скеровують дітей з тяжкими вадами, в усіх інших випадках це анахронізм, наголошує Руслан Колбаса.
Розвиток національного усиновлення став пріоритетом державної політики в цій сфері. Не бракує тих, хто бажає долучитися до цієї справи. Однак більшість українців хочуть усиновити одну здорову дитину, не старшу трьох років. Проте більшість дітей, які очікують на те, щоб потрапити в сім’ю, — віком від шести років, а також належать до великих родинних груп.
Радує тенденція до зменшення кількості безпритульної і бездоглядної малечі: у 2013 році її стало на третину менше, ніж 2008-го. Водночас, зважаючи на проведення АТО, є реальний ризик значного збільшення дітей, які потрапили у складні життєві обставини, зростання соціального сирітства і безпритульності.
Тож необхідно адаптувати нормативно-правову базу щодо влаштування таких дітей у сім’ї відповідно до умов воєнного часу. Також більш ніж актуальною є необхідність зробити повний перегляд законодавства щодо прав дітей.
Ніна КЛИМОВСЬКА
