Як здій­сню­єть­ся ця ро­бо­та на міс­цях і які пер­спек­ти­ви во­на має? Цьо­му при­свя­чу­ва­ло­ся до­слі­джен­ня, яке про­тя­гом квіт­ня-трав­ня по­точ­но­го ро­ку про­во­див Ін­сти­тут бю­дже­ту та со­ці­аль­но-еко­но­міч­них до­слі­джень на за­мов­лен­ня про­ек­ту USAID «Аг­ро­Ін­вест». Не­що­дав­но йо­го ре­зуль­та­ти бу­ли опри­люд­не­ні. До­клад­но озна­йо­ми­ти з ни­ми взя­ла­ся На­та­лія ЛІщи­то­виЧ, ке­рів­ник на­пря­му «Сти­му­лю­ван­ня до­сту­пу аг­ра­рі­їв до фі­нан­су­ван­ня».

— Про які сільгоспкредити йдеться в дослідженні і кого вони стосуються?
— Ідеться про підтримку комерційного кредитування малих та середніх сільгоспвиробників, яке надається фінансовими організаціями — банками, кредитними спілками. Власне, передбачається, що підтримку надають місцеві бюджети. Вони перетворюються на активного третього учасника процесу, бо перебирають на себе відшкодування частини відсоткових ставок, тобто частину вартості кредитування. Тим самим місцеві бюджети заохочують малих та середніх сільгосппідприємців кредитуватися, допомагають їм вчасно і в повному обсязі повертати взяті позики, а також — і це головне — забезпечують значне, в рази, збільшення обсягів агрокредитування дрібних сільгоспвиробників, які наразі практично позбавлені будь-якого фінансування.
Такий підхід важить вельми багато. По-перше, він абсолютно ринковий, оскільки стосується комерційного фінансування. По-друге, він стимулює прискорений розвиток малих та середніх господарств. До того ж він формує особливу довіру фінансових установ до позичальників, а в останніх посилює віру в те, що у будь-який момент при виникненні потреби в грошах вони можуть скористатися можливостями банків та кредитних спілок.
— У яких областях проводилося дослідження, і чому увага була прикута саме до них?
— Дослідження проводилося в трьох областях. Вони були обрані на основі статистичних даних щодо обсягів та змісту підтримки малих та середніх сільгоспвиробників. Виявилося, що найактивніше в цьому напрямі діють Львівська та Волинська області. Крім того, в Рівненській області також прагнуть надавати фінансову допомогу малим та середнім сільгоспвиробникам.
— Якою була мета дослідження?
— Головна мета полягала в тому, щоб з’ясувати, як має бути організована дієва підтримка малих та середніх сільгоспвиробників за рахунок місцевих бюджетів, на що вона зараз спрямована, якою є ефективність і як її можна поліпшити. Нам важливо було про це дізнатися, аби згодом узагальнити та проаналізувати отриманий матеріал, опрацювати накопичений досвід та запропонувати іншим областям у вигляді взірцевого набору процедур, підходів, документації, методів моніторингу та аналізу ефективності тощо.
Зараз особливо важливо не лише мати певні здобутки у тій чи іншій сфері, а й максимально їх поширювати, причому у вигляді готових до використання модулів та пакетів. Лише тоді вони забезпечать багатократний економічний ефект і допоможуть країні якнайшвидше вийти із затяжної економічної кризи.
— Чому дослідження поширювалося лише на малих та середніх сільгоспвиробників?
— Головним чином тому, що перед великими сільгосппідприємствами здебільшого питання щодо потреби такої підтримки зараз не постає. Вони мають достатні джерела фінансування і активно ними користуються. Тому вони переважно не покладаються на допомогу з боку місцевих бюджетів або держави. І цей напрям, з огляду на зазначену специфіку, не є фокусом роботи нашого проекту.
Натомість ми приділяємо велику увагу розвитку малого та середнього сільгосппідприємництва. Це зумовлено одразу кількома вагомими причинами. Одна з них — економічна криза. Через неї фінансовий сектор втратив чимало вільних коштів, які міг би спрямувати на розвиток малого та середнього агробізнесу.
Друга причина нашої підвищеної уваги до малих та середніх сільгоспвиробників обумовлена тим, що вони виробляють значну частку продукції в певних секторах агровиробництва: понад 70% — молока, понад 80 — овочевої продукції, понад 90% — картоплі. Не можна не сказати, що саме дрібне підприємництво є основою існування сільських громад, усієї інфраструктури на селі, запорукою і джерелом її розвитку.
Водночас саме ця категорія сільгоспвиробників повністю позбавлена будь-якого зовнішнього фінансування. Тому ми вирішили дізнатися, як про них дбають на місцевому рівні, та докласти зусиль до вдосконалення й поширення цього досвіду, адже, як уже зазначалося, саме малий і середній агробізнес суттєво впливає на соціально-економічний розвиток сільських територій, де він працює.
— Гадаю, актуальність цього дослідження особливо зростає у контексті можливого створення фермерських господарств сімейного типу? Фахівці запевняють, що це може відбутися вже найближчим часом.
— Вважаємо, що наша програма підтримки малих та середніх сільгоспвиробників за рахунок місцевих бюджетів має критично важливе значення для розвитку, в тому числі й сімейних фермерських господарств. Бо доступ до фінансування зараз стримується двома головними факторами.
Перший із них — нині немає до кого звернутися за грошима, а другий — якщо ви вже знайшли, до кого звернутися, то зазвичай буває так, що вартість такого фінансування залишається занадто великою і тому економічно невигідною. А така програма дозволить тій же сімейній фермі успішно розпочати чи розвинути власне виробництво в доволі стислий термін.
— Наскільки успішно реалізується програма пільгового сільгоспкредитування в досліджених регіонах?
— Одразу уточню: те, про що ми зараз говоримо, не вважається пільговим кредитуванням. Програми фінансової підтримки поділяються на кілька категорій, але з усіх особливо виділяються дві. Одна стосується безпосереднього фінансування малих та середніх господарств, тобто надання коштів на здійснення тих чи інших операцій, а друга — стимулювання їх фінансування комерційними фінансовими організаціями.
Ми вважаємо, що найбільш ринковим є механізм другого типу. Він дозволяє розвиватися підприємствам і водночас значно збільшує потенційну кількість його користувачів, а відтак і обсяги фінансування, яке вони можуть отримати.
Для прикладу: якщо місцевий бюджет виділить на розвиток кількох господарств, скажімо, 100 тис. гривень, то він втамує лише їхній фінансовий голод. Решта ж господарств, які також конче потребують кредитної підтримки, від того не матимуть жодної користі. А якщо ті самі 100 тис. гривень спрямувати на відшкодування частини відсоткових ставок, то до кредитування можна долучити набагато більше малих та середніх сільгоспвиробників. Разом вони візьмуть у банках чи кредитних спілках набагато більше кредитів, і це буде також вигідно й тим, хто їх надає, і тим, хто їх отримує.
— Чим держава може допомогти регіонам вдало реалізувати програму підтримки сільгоспкредитування із залученням місцевих бюджетних ресурсів?
— Ми маємо розуміти, що нині у держави дуже обмежені можливості. Тому не варто аж надто покладатися на її підтримку.
Саме тому ми привернули увагу до місцевих бюджетів. На їх користь говорить й офіційна статистика. Згідно з нею, з початку 2015 року доходи місцевих бюджетів збільшилися на 40 млрд гривень. А це гроші, які можуть спрямовуватися на підтримку тих галузей місцевої економіки, які вже найближчим часом здатні забезпечити позитивні економічні зрушення. А хто ж краще знає, який вектор розвитку сільського господарства потрібно обрати тому чи іншому регіону? Звісно, місцева адміністрація.
Сільське господарство належить до таких перспективних галузей. Його динамічний розвиток, який спостерігається протягом кількох останніх років, доводить це. Тому малі та середні господарства, які займаються виробництвом, переробкою та реалізацією сільгосппродукції, мають право розраховувати на фінансову підтримку на місцевому рівні, а місцева влада має володіти досконалими інструментами надання такої підтримки — ефективними та прозорими.
— Дослідження дало змогу «АгроІнвесту» узагальнити та проаналізувати поточну ситуацію, що складається в сільгоспкредитуванні. Як ви у подальшому скористаєтеся одержаним матеріалом?
— За допомогою нашого партнера — Інституту бюджету та соціально-економічних досліджень — ми вже розробили основний пакет документації, процедур, рекомендацій, індикаторів та показників ефективності виконання програми сільгоспкредитування із залученням місцевих бюджетів. Тепер його можна впроваджувати в будь-якій області, адаптуючи під місцеві особливості та обрані напрями стимуляції агророзвитку.
Що ще залишилося зробити? У кількох пілотних областях уже у вересні-жовтні цього року ми ознайомимо місцеві адміністрації з найліпшими практиками відшкодування частини відсоткових ставок комерційного агрокредитування та запропонуємо розроблені нами модулі та пакети.
— Чому б досвід комерційного сільгоспкредитування з використанням коштів місцевих бюджетів не поширити на всі українські регіони?
— Так воно в подальшому і має бути. Пілотні області обираються для того, аби в них значною мірою удосконалити вже наявні програми або розпочати прискорене їх впровадження. Проте на все треба мати достатні ресурси. Зараз вони є доволі обмеженими. Саме тому напрям діяльності, про який ми говоримо, потребує належної підтримки як з боку держави, так і місцевих органів влади.
У рамках проекту «АгроІнвест» таку роботу розгортатимемо у чотирьох регіонах. На сьогодні плануємо, що серед них будуть Львівська, Волинська та Херсонська області. Четвертий учасник пілотної програми ще визначається.
Мак­сим НА­ЗА­РЕН­КО,
На­ціо­наль­ний прес-клуб 
з аг­рар­них та зе­мель­них пи­тань