Небезпечною тенденцією є переведення економічних протиріч у політичну сферу. Адміністрація президента Трампа політично підтримала учасників заворушень у Гонконгу, зокрема щодо їхнього наміру здобути повну незалежність від Китаю. За цих обставин прогнозованою є китайська реакція.
На Закон про захист демократії і прав людини в Гонконгу, підписаний Дональдом Трампом, який фактично позбавляє Гонконг статусу найбільшого сприяння у торгівлі із США, Китай відповів забороною на входження американських військових кораблів у порт Гонконг, а також ввів санкції проти американських неурядових організацій на чолі з Human Rite Watch.
У відповідь Конгрес США підготував законопроєкт про санкції проти Китаю за порушення прав мусульман у Сінцзяні. Символічно, що останнє рішення відбулося на тлі подальшого політичного та економічного зближення Росії і Китаю.
На початку грудня Москва і Пекін запустили розрахований на 30 років проєкт експорту газу трубопроводом «Сила Сибіру». Це посилює конкурентну спроможність китайської економіки, яка внаслідок цього буде менш залежною від ризикованих шляхів постачання енергоносіїв із регіону Перської затоки або Південно-Східної Азії.
З точки зору Росії така диверсифікація стратегічних партнерів у енергетичній сфері посилює євразійську стратегію Росії, незважаючи на асиметричні економічні переваги Китаю.
У Вашингтоні також не могли не помітити, що Москва і Пекін ведуть конструктивні переговори щодо можливості створення китайської системи протиракетної оборони. Це досить символічно з огляду на поховання Договору 1987 року про заборону ракет малої і середньої дальності та реальних перспектив денонсації ще радянсько-американського 1991 року Договору про стратегічні наступальні ядерні озброєння.
Тенденції до російсько-китайського військово-стратегічного, нехай поки що й неформального, союзу змінюють баланс сил у глобальному масштабі. На жаль, це не додає стабільності міжнародній безпеці та максимально ускладнює прогнози щодо стану світової економіки і безпеки у наступному 2020 році.