Проте Асамблея відмовилась обговорювати цей документ, що дозволило б російській делегації повернутися до повноцінної роботи в Раді Європи і ускладнити для ПАРЄ введення санкцій у майбутньому.
ПАРЄ проголосувала, і хоча генеральний секретар Асамблеї Турбйорн Ягланд підтримує повернення Російської Федерації й порівнює її вихід із Брексіт з так званим Руксіт, механізм санкцій не змінився — на превеликий жаль для Росії. Водночас Росії було запропоновано створити свою делегацію вперше з 2014 року.
Виходить, що все не так просто, як може здатися на перший погляд. Відхилене рішення, яке готував голландець, залишило свій ясний знак. Незважаючи на те, що Росія не повернеться до ПАРЄ, що санкції не будуть скасовані або ослаблені, вона йде по шляху, який пізніше може бути використаний на користь Кремля.
Європейські депутати закликають до діалогу між сторонами і роблять компліменти Росії такими заявами, як «найбільша держава», відзначають «важливість її членства в ПАРЄ», при цьому забуваючи, що Росія не вперше позбавлена своїх повноважень в Асамблеї.
У 2000 році Москва втратила право голосувати протягом року за дії своїх військ у Чечні. Однак завдяки недалекоглядності європейських депутатів Росії було дозволено повернутися. Російське керівництво взяло до уваги слабкість Європи і непідготовленість європейських інституцій адекватно реагувати на її агресивні дії.
Це призвело до катастрофічних наслідків — війни Російської Федерації проти Грузії 2008 року та анексії Абхазії й Південної Осетії. Спроба позбавити Росію повноважень у ПАРЄ зі ці дії була невдалою. Росія знову відчула безкарність і, як наслідок, сьогодні ми маємо нову збройну агресію Росії, цього разу в Україні.
Історія повторюється. Сьогодні європейські депутати знову не готові адекватно реагувати на дії агресора. Водночас сильне бажання повернути Росію в ПАРЄ, навіть якщо вона не виконує вимог, установлених самою Асамблеєю, продовжує набирати обертів.
Таке ставлення провідних країн та лідерів ЄС лише посилює протиріччя між Західною та Східною Європою, і це стосується не тільки українського питання.
Попри те що Рада Європи підтримує українську делегацію, обіцяє ніколи не визнавати окупований Крим, критикує Кремль за агресію, вона все ще висловлюється на користь повернення Росії як повноправного члена Асамблеї.
Європейські депутати, які є особливо лояльними до Москви, переконані, що це було б краще не тільки для Європи, а й для України. Хоча очевидно, що всі ці потрясіння, безумовно, — не заради побудови діалогу. Хтось «дуже зацікавлений» переслідує свої власні егоїстичні інтереси, починаючи від державної політики до бізнесу.
Яким би не був кінцевий результат політичних інтриг за лаштунками, всі ці суперечності грають на руку стратегічним інтересам Кремля у розхитуванні єдності Європи. Тому Москва продовжить активно використовувати політику шантажу, намагаючись розколоти європейських партнерів.