З іншого боку, канцлер Ангела Меркель наголошує на тому, що друга черга газопроводу «Північний потік» буде добудована за будь-яких обставин, що вже розглядається як вирішальний слід Меркель в історії.
Так неоднозначні дії країн — членів Євросоюзу впливають на поглиблення кризи в найстарішій загальноєвропейській організації — Раді Європи, яка цього року відзначає 70-річчя.
Після анексії Криму та агресії на Донбасі у 2014 році було припинено повноцінне членство Росії в Раді Європи. У відповідь Москва припинила виплату свого внеску до бюджету цієї організації. Саме фінансове питання стало стимулом до перегляду санкційної політики щодо Росії.
Принциповою позицією України залишається відсутність альтернативи мирному врегулюванню конфлікту на Донбасі. Але рішення Росії паспортизувати громадян України в окремих окупованих районах Донецької і Луганської областей є відвертим порушенням Мінських угод та підривом безпеки в Європі.
Українська дипломатія категорично не згодна з позицією Німеччини і Франції, які вважають, що агресія Росії проти України і дискусія щодо повернення в Парламентську асамблею Ради Європи російської делегації не пов’язані між собою. Навпаки, така політика не тільки руйнує довіру до демократичних цінностей та принципів, а й дає чіткий сигнал Кремлю, що тиск та шантаж працюють.
Росія сподівається, що успіх європейських ультраправих популістів на виборах до Європейського парламенту дасть можливість домогтись остаточного скасування санкцій.
Найгірше, що в такому випадку від європейських цінностей нічого не залишиться. Чи буде так, значною мірою залежить від голосування в країнах ЄС 26 травня 2019 року.