Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Вересень 25, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 15 Лютий 2019 13:21

Сховані скарби Каддафі

Rate this item
(0 votes)

Сотні мільйонів лівійських доларів зникли недавно з рахунків у чотирьох бельгійських банках. Одна з версій — гроші, які належали Каддафі, перемістилися на рахунки у Люксембурзі, Бахрейні і у Великобританії. Правдоподібно, це лише невелика частка з 16-мільярдних статків убитого у 2011 році диктатора.

Справу щодо Бельгії підняв відомий портал Politico з офісом у Брюсселі. Але лівійських грошей, розміщених на таємних рахунках або на підставні особи, є набагато більше. І вони не обмежуються Бельгією.

Криваві диктатори, які збагатилися коштом власного суспільства, переважно вміли забезпечити крадене майно і гроші, щоб тішитися ним на пенсії чи на вигнанні. Сам Каддафі не дожив до цього моменту, але про його приховані скарби написано багато.
Існують легенди про золото, сховане на безмежних просторах Лівійської пустелі, про гроші на анонімних рахунках у закордонних банках, до яких невідомо хто має нині доступ.
«Скарби» Каддафі стали темою політичного трилера, який написав досвідчений журналіст-міжнародник і дипломат Здзіслав Рачинські. Повість «Гаріба» — це квазірепортаж про політико-фінансовий кросворд, яким стала Лівія після Каддафі.
Навіть сім років після повалення диктатора — ця багатюща колись країна тоне у крові і хаосі, а біженці з Лівії ризикують життям, щоб утекти на тонучих плавзасобах до Європи через Середземне море.
У Лівії все ще триває громадянська війна. Формально там діє уряд Національної єдності Файєзза Аль-Сарраджа, визнаний міжнародною спільнотою. Але він керує лише у західній частині країни.
На Сході Лівії з центром у Тобруку оперують альтернативні органи влади на чолі з маршалом Халіфою Гафтаром. Навіть контроль над родовищами нафти і резервами національного банку поділено між опонентами.
Теза, що Гафтар і Аль-Саррадж контролюють Лівію спільно, сильно натягнута. Лівія перебуває під владою різних угруповань та племен, які отримують доходи від контрабанди нафти, торгівлі зброєю і хабарів від мережі контрабандистів-біженців.
До цього треба додати ще бойовиків так званої «Ісламської Держави», які отримали у Лівії прихисток після поразки в Іраку і Сирії.
Колись це була дуже багата країна, тут видобувалося 1,6 мільйона барелів нафти щоденно (2% світового видобутку), а прибутку від експорту нафти сприяла близькість ринків Південної Європи.
Сам Каддафі мав довіреного банкіра, який фінансував його ексцентричні потреби, навіть коли він подорожував за кордон із наметом і свитою з кількох сотень осіб.
Для противників режиму було зрозуміло, що Каддафі переховував частину грошей за кордоном. Але про це мовчали до того часу, як диктатора було вбито. Тоді з’явилися вимоги, щоб його ресурси у банках негайно заморозили.
Відгукнулися фінансові інституції чотирьох країн: Великобританії, Швейцарії, ПАР і Нідерландів. Вони заявили, що гроші у безпеці.
Відразу після падіння Каддафі Рада Безпеки ООН навіть сформувала спеціальний комітет із пошуку лівійських грошей. Доповіді цього комітету — це опис тернистого шляху. В одній з останніх цитуються чотири джерела, згідно з якими у Вагадугу, столиці Буркіна-Фасо, якісь лівійці переховують 560 мільйонів доларів у стодоларових банкнотах.
Ці гроші ніби підготовлені до повернення, але їхні тимчасові власники вимагають для себе 35% від загальної суми.
Весь цей процес нагадує пошук голок у стогу сіна. Чергова доповідь комітету повідомляє тільки, що відкрито «важливі шляхи», але їх відстеження вимагає значних фінансових витрат, а цього ООН не може собі дозволити, бо переживає значні фінансові проблеми.
Якимось світлом у кінці тунелю може стати остання доповідь комітету, в якій на адресу Бельгії висловлено конкретні звинувачення у приховуванні лівійських грошей. Проблема в тому, що цих грошей, скоріше за все, вже нема у бельгійських банках.
Про гроші Каддафі багато говорять також у Франції у контексті колишнього президента Ніколя Саркозі. Прокурори висунули йому звинувачення у нелегальному фінансуванні своєї виборчої кампанії у 2007 році.
Саркозі все заперечує, але є доконаним фактом, що під час цієї кампанії французька поліція затримала на летовищі у Парижі бізнесмена Зіада Таккедіна, який повертався з Тріполі з валізою готівки у розмірі 1,5 мільйона доларів.
У Франції ще кілька років тому проживав голова лівійського фонду африканських інвестицій обсягом 40 мільярдів доларів. Його вважали скарбником Каддафі і він міг багато знати про заховані скарби, а вже напевно все про французько-лівійські контакти.
Ще у 2012 році він був у «червоному» списку Інтерполу. Потім зник із нього, зате його бачили у різних країнах світу, аж поки хтось не поранив його під час замаху шістьома кулями. Де він перебуває нині, невідомо.
Давніми контактами з режимом Каддафі мало хто хвалиться. Винятком є Дональд Трамп, який у телеінтерв’ю стверджував, що на Каддафі заробив «масу грошей», орендувавши йому у 2009 році свою нью-йоркську віллу під бедуїнський намет, з яким той прилетів на сесію ООН (міська влада не погодилася на встановлення намету у Центральному парку).
Автор книги «Гаріба» також ставить важливі політичні запитання про причини збройного втручання НАТО в Лівії. Чи йшлося про підтримку арабської народної революції? Чи, можливо, Франція хотіла запобігти ослабленню своїх впливів в Африці, яким загрожували плани і гроші Каддафі?
Під час свого візиту до Тунісу президент Емманюель Макрон назвав французьку інтервенцію у Лівії помилкою. Тож яким було реальне обґрунтування участі НАТО у лівійській війні і що це дало в результаті? Цього до кінця невідомо. Але напевно відомо, що багато грошей змінили своїх власників із того часу...

Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».