У 1996 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (нині — Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого), спеціальність «Організація і управління театрально-видовищними підприємствами», курс О. І. Безгіна.

По закінченні працював у Дніпропетровському російському драматичному театрі ім. М. Горького, в Севастопольському театрі ЧЧФ.
З 1989 року і по сьогодні він — актор Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. З 1991-го по 1997 рік обіймав посаду директора-розпорядника театру.
У театрі Володимир Горянський зіграв понад 30 ролей. Зокрема, у рідному Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра він створив такі помітні образи, як Шевчик, — «Дерев’яний король» В. Зиміна, О’Брайєн — «Острів скарбів» Р.-Л. Стівенсона, Другий кореспондент, він же Санітар — «Сьогодні я стану жінкою» А. Салинського, Жора — «Дитина до листопада» Л. Жуховицького, Голутвін — «Я вам потрібен, панове!» за п’єсою О. Островського «На всякого мудреця доволі простоти», Панталоне, Перший радник — «Любов до трьох апельсинів» К. Гоцці, Людовіко — «Венеціанський мавр» за п’єсою В. Шекспіра «Отелло», Герцог Болінброк — «Європа може зачекати!» за п’єсою Е. Скриба «Склянка води», Подкольосін — «Одруження» М. Гоголя та інші.
Нині Володимир Горянський грає у виставах Театру на лівому березі — «Майн Кампф, або Шкарпетки в кавнику», «Радість сердечна, або Кепка з карасями», «Людина, яка платить».
А ще Горянський активно знімається в кіно. Він здобув популярність після виходу на екрани серіалу «День народження Буржуя». З 2004 року — ведучий різних передач на телеканалі «Інтер», багаторазовий учасник «Ігор патріотів».
Зараз веде на Першому національному каналі телепередачу «Подорожуй Першим».
У 2006 році випустив диск романсів «Тихий вальс», і дехто зауважив: «Він ще й співає!» А ви не вірте заздрісникам: послухайте — не пошкодуєте, адже співає Горянський приємним тенором і вельми душевно. У 1998 році йому було присвоєно почесне звання «Заслужений артист України». У 2008 році Горянський став «Народним артистом України».
Актор — лауреат професійної Театральної премії «Київська Пектораль» у номінації «Краща чоловіча роль» за роль Мессіра Нічі у виставі «Комедія про принадність гріха» Н. Макіавеллі (1997), у номінації «Краща чоловіча роль» за роль Подкольосіна у виставі «Одруження» М. Гоголя (2003).
Горянський — лауреат премії «Людина року» в номінації «Актор року» у 2002-му, 2003-му і 2005 роках. Лауреат премії «Колесо фортуни». Він — кавалер ордена Св. Володимира IV ступеня, ордена Пошани.
Чи продовжиться акторська династія Горянських, поки що невідомо. Втім, нині, за визнанням самого актора, його 14-річна дочка Маша мріє стати артисткою, хоча ще кілька років тому захоплювалася зовсім іншими речами.
«Вона співає, танцює, грає в драматичному колективі, зокрема у виставі за повістю Чехова «Чорний чернець» у Маші головна жіноча роль». Горянський зауважує: «Ще у доньки є режисерські задатки. Вона себе шукає, пробує. І в тих питаннях, де я можу їй допомогти і щось підказати, я із задоволенням це роблю. Я, так само як і мої батьки свого часу, повністю довіряю бажанням і вибору доньки. І вже точно не збираюся реалізовувати свої нездійснені бажання в дитині. Це була б повна дурість».
Отакий щирий і відвертий Володимир Горянський. І так у всьому — на сцені і на екрані — органічний від природи, у житті — тим паче. На запитання журналіста: «Чи не боїться почати повторюватися, чи не стомився від численних ролей у серіалах?» Горянський відповів: «Мене дійсно бентежить якась повторюваність серіальних героїв. Ясна річ, у глядача, напевно, може викликати роздратування: мовляв, чому Горянського так багато? Невже всі гроші хоче заробити? Але я не дозволяю собі, що називається, торгувати обличчям, тому від деяких пропозицій доводиться відмовлятися».
Головною й єдиною, за визнанням актора, любов’ю для нього є Театр на лівому березі, де він може розкритися по-справжньому, оскільки грає тут яскраві гострохарактерні і трагікомічні ролі, отримуючи масу задоволення. А ми, шанувальники його таланту, маємо естетичну насолоду від яскравих ролей, в яких митець може купатись в емоціях, заглибитись у світ людських переживань.
Оскільки у кіно й телесеріалах Горянському випадало не раз грати добряче питущих героїв, йому доводиться часто відповідати щодо його особистого ставлення до алкоголю.
«У мене з дитинства стійка відраза до алкоголю і тютюну. Я народився в шахтарському містечку Стаханов, а в глибинці п’ють усе, причому сильно. Добре пам’ятаю площу перед магазином, заставлену пивними бочками. Із самого ранку там збирався робочий люд...
З тих пір я практично не п’ю і абсолютно не виношу запаху сигарет. Під час показу «Зцілення любов’ю» до мене на вулицях підходила маса людей, і всі щиро співчували: «Ну як же так? Ви такий хороший, такий бізнесмен, а все п’єте і п’єте, причому як кінь!» Я як міг народ заспокоював: мовляв, не хвилюйтеся, зав’яжу».
Гадаю, нам усім мріється лише про те, щоб Володимир Горянський не «зав’язував» грати і грати, даруючи насолоду глядачам. Тож побажаємо йому нових ролей нам на радість.

Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ