Валютна криза в Туркменистані виникла в результаті падіння ціни на світовому ринку нафти і газу починаючи з 2014 року. Це привело до різкого зменшення кількості валюти, що надходить у Туркменистан, дисбалансу поточних розрахунків і сильного тиску на туркменську валюту.
Дефіцит на поточних рахунках Туркменистану виріс із 5% у 2014 році до 21% — у 2016-му. Щоб утримати жорсткий курс валюти до долара, влада Туркменистану у січні 2015 року девальвувала манат (із 2,9 до 3,5 маната за долар), а в січні 2016 року повністю припинила обмін маната на долари для громадян та приватних фірм.
Можливість купити долари за офіційним курсом зберегли лише суб’єкти, які беруть участь у реалізації таких пріоритетних проектів, як трубопровід Туркменистан — Афганістан — Пакистан — Індія (TAPI) чи Азіатські ігри у 2017 році.
Неймовірна залежність від Китаю
Криза виникла в результаті серії помилок в енергетичній політиці останніх років, яка привела до шкідливої для Туркменистану залежності від китайського ринку. В результаті конфлікту навколо ціни газу з Іраном (2016 рік), обмеження, а потім припинення імпорту російським «Газпромом» після 2009 року Китай нині став єдиним значним споживачем туркменського газу і найважливішим джерелом валюти: туди йде приблизно 94% усього експорту.
Деталі договору на поставку у Китай невідомі, але різке падіння середньої ціни газу після 2014-го вказує на формулу ціни газу, пов’язану з ціною нафти. За китайськими даними, імпорт із Туркменистану виріс у 2014–2017 роках із 18 до 24 мільйонів тонн газу. Але одночасно знизився валовий дохід Туркменистану з 9,4 до 6,5 мільярда доларів.
Китайський ринок не компенсує втрачених доходів із російського й іранського ринків, а загальний обсяг експорту газу із Туркменистану знизився у 2014–2017 роках із 41,6 до 33,6 мільярда кубометрів.
Туркменистан пов’язаний кредитними договорами з китайськими банками, які після 2009 року забезпечили тоді самоокупному Туркменистану фінансування облаштування газових родовищ.
У 2009–2011 роках загальна сума кредитів становила 8,1 мільярда доларів. У 2013 році були підписані чергові договори і нині Китай є головним кредитором Туркменистану. Вся закордонна заборгованість Ашгабата становить 9 мільярдів, а на обслуговування китайських кредитів тратиться 1 мільярд доларів щорічно.
Більша частина виражених у доларах кредитних траншів сплачується в еквіваленті сировиною за формулою credit-for-gas, яка застосовується, зокрема, у Венесуелі і Анголі.
Ці контракти підписувались у період високих цін на нафту і газ, а після їх зниження держави-експортери змушені постачати додаткову кількість сировини.
Інерція туркменської економічної моделі
Стратегія уряду Туркменистану полягає у покладанні тягаря валютної кризи на суспільство. Відлучення громадян і приватного бізнесу від обміну за офіційним курсом при різкому зростанні курсу чорного ринку значно збільшило вартість імпортованих товарів.
Одночасно уряд в Ашгабаті продовжує політику публічних інвестицій, які генерують аж до 41% туркменського ВВП. Разом зі стимулюванням економіки вони легітимізують владу і символічно об’єднують туркменський народ.
Але через газову економічну монокультуру в Туркменистані кожний подібний проект цього типу збільшує імпорт товарів і послуг, поглиблюючи дефіцит поточного оборотного рахунка і валютну кризу.
Можливість продовження такої політики залежить від здатності влади Туркменистану захистити офіційний курс обміну маната і утримання стабільності основних галузей економіки та обслуговування закордонної заборгованості (32,2% ВВП у 2018 році).
Вартість валютних резервів Туркменистану офіційно не публікувалась, але вони зменшуються. Хоча офіційне зростання ВВП становило у 2017 році 6,5%, повідомлення з Туркменистану свідчать про серйозні бюджетні проблеми і економічну кризу.
Соціальний курс і криза держави
Однією з основних причин соціальної кризи є репресивні дії влади, яка прагне контролювати валютні потоки. Заборона обміну валют та блокада валютних трансферів за межі країни створюють проблеми для соціальних груп, які мають інтереси за кордоном, — це гастарбайтери, бізнесмени, студенти та інші.
Заборонено трансакції у закордонній валюті, запроваджено ліміт і блокаду на картках виплат із туркменських банків за кордоном. Силами спецслужб застосовуються репресії до неформальних патронів валютного ринку, нелегальних торговців закордонними валютами, а також представників малого і середнього бізнесу.
Різко зростаюча інфляція, яка за оцінками закордонних економістів становить 294%, проявляється у дефіциті товарів масового споживання (які значною мірою походять з імпорту), у тому числі продуктів харчування, що особливо б’є по найбідніших прошарках.
Криза загострює негативні тенденції в туркменському сільському господарстві, викликані структурними проблемами, зростаючим браком інвестицій та низькою кваліфікацією працівників цього сектора економіки.
У січні 2016 року офіційний курс американської валюти становив 1 долар за 3,5 маната, натомість на чорному ринку курс був 7 манатів. Потім він зростав стрибкоподібно, досягнувши на початку червня 2018 року рекордного значення 30 манатів і відтоді коливається навколо вартості 17–20 манатів.
Реакцією на кризу стала ще більша, ніж у минулому, масова еміграція населення на заробітки, головним чином у Туреччину (також Азербайджан, Росію, Україну, на Кіпр і т. д.). Намагаючись обмежити відплив робочої сили, влада застосовує неформальну заборону виїзду за кордон громадян, молодших за 43 роки.
Економічна криза впливає на бюджетні проблеми Туркменистану. У 2017 році були ліквідовані соціальні пільги, зокрема: право громадян на безкоштовне місячне споживання певних норм води, газу, електроенергії і бензину.
Особливо відчутними для населення стали масові звільнення державних чиновників, багатомісячні затримки зарплат та інше.
Туркменистан також призупинив виплату своїх зобов’язань частині закордонних фірм, передовсім турецьким та білоруським, які реалізують інвестиції на місцевому будівельному й енергетичному ринках.
Побоюючись палацового перевороту, президент Гурбангули Бердимухамедов до мінімуму скоротив закордонні подорожі. Одночасно він просуває наступника — власного сина Сердара Бердимухамедова.
З кінця минулого року майже всюди за кордоном він офіційно представляє Туркменистан — формально як заступник міністра закордонних справ, а фактично — як віце-президент держави.
Протидіючи повзучій анархізації, влада проводить превентивні репресії. Зокрема, загострено умови дрес-коду для жінок, пов’язаних із державним сектором, введено сувору заборону бігамії (більшість представників політичних, бізнесових та релігійних еліт живуть у додаткових неформальних відносинах, підтримуваних релігією), в окремих регіонах установлено сухий закон.
Висновки і перспективи
Реакція влади Туркменистану на кризу привела до фактичного розірвання неформального суспільного контракту, який існував між владою і суспільством із 1995 року.
Згідно з ним політична система Туркменистану була варіантом центральноазіатського авторитаризму, але суспільство отримувало важливі захисні субсидії (поставки води, дешевих продуктів, палива) і соціальні пільги від держави.
Це такий саме елемент легітимізації влади в Туркменистані, як інфраструктурне будівництво і нейтральний статус держави (гарантія, що суспільство не буде втягнуте у збройний конфлікт). Ліквідація соціальних привілеїв ослабила стабільність режиму і його позицію у відносинах із суспільством.
Через глибоку і багаторівневу економічну залежність перебіг кризи у Туркменистані головним чином залежить від Китаю. Характер залежності є, однак, наслідком багаторічної політики Пекіна.
Розбудова інфраструктури видобувної галузі велася на важких для туркменського бюджету кредитах, які сплачувалися частково в натурі (газ), а його ціна залежала від ситуації на глобальних сировинних ринках. Пекін використав сильну переговірну позицію для перекладення економічного ризику на Туркменистан.
У нинішній ситуації найбільш сприятливий для Туркменистану сценарій пов’язаний із можливим зростанням глобальних цін на енергетичну сировину. Незначне підвищення середньої ціни на газ, що поставляється у Китай, у 2017 році привело до зниження дефіциту поточних оборотних рахунків до 11,5%.
Одним із потенційних способів виживання режиму може стати залучення закордонних кредитів для підтримки офіційного курсу маната, що допомогло б тимчасово стабілізувати ситуацію з бюджетом і продовжити інвестиції.
У випадку поглиблення економічної кризи може розпочатися руйнування державних структур, у крайньому разі навіть розпад Туркменистану і використання політичного вакууму, який виникне, радикальними збройними угрупованнями із сусіднього Афганістану.
У його північно-західній частині серед узбецької і туркменської меншин останніми роками зміцнюються структури руху талібів та «Ісламської Держави».
Незважаючи на репресивність туркменського режиму, його структури в сутичці із зовнішнім противником є слабкими і відзначаються дуже низькою стійкістю до відвертого політичного насильства.
Поглиблення кризи змусить Китай приймати рішення з економічної стабілізації Туркменистану. Нині ця країна є найбільшим постачальником газу у Серединну Державу і відповідає за 36% імпорту і 13% китайського споживання цієї сировини.
Попри великі запаси газу і доступ до альтернативних джерел (зріджений газ) несподіване припинення поставок може негативно вплинути на китайську економіку. Одним із можливих сценаріїв було би надання китайськими банками позик на стабілізацію туркменської валюти.
Пекін міг би також зменшити тиск від сплати кредитів, отримавши взамін частину фінансованих ними туркменських активів, у даному випадку — родовищ газу. Крайнім сценарієм було би надання Туркменистану плану реформ у поєднанні зі стабілізаційним пакетом і утворенням керованих Китаєм економічних зон.
Цей сценарій означав би, однак, глибоке втручання у внутрішні справи Туркменистану — Пекін намагається уникати відкритого втручання з метою стабілізації залежних від нього економік в Азії і світі.
Криза в Туркменистані порушує модус-вівенді китайсько-російської співпраці, який досі діє в Туркменистані і всій Центральній Азії. Він ґрунтується на визнанні Москвою зростаючих китайських економічних впливів взамін за концесії в політиці і безпеці.
Економічна дестабілізація держав регіону, яка випливає з фінансової залежності від КНР, може створити оказію для більш інтенсивного втручання Москви і зміцнення її впливів за рахунок Китаю.
Стосовно Туркменистану Кремль займає вичікувальну позицію, щоб у разі подальшого розвитку кризи мати можливість продиктувати Ашгабату умови входження у керовані Росією політичні й економічні форми інтеграції пострадянського простору, а в крайньому разі — військової допомоги для стабілізації ситуації. Москва може потенційно відновити газову співпрацю з Туркменистаном або розблокувати транзит туркменського газу в Європу.
Нині умови надання допомоги Москвою, на які туркменська влада досі не дає згоди, передбачають офіційну співпрацю в галузі безпеки, присутність груп російських спостерігачів і військових радників, а також близьку співпрацю силових міністерств і розвідок обох держав.
Євген ПЕТРЕНКО
