Але, як кажуть, нова слава стару хвалить. Отже, запитання: з якими сподіваннями ви рушаєте на шахову Олімпіаду?
— Коло претендентів на перемогу особливо не змінюється. Це — Китай, Росія, Грузія, Україна, Польща, Індія. Я назвав головних наших конкурентів.
Як завжди, потрапляння до чільної трійки є хорошим результатом. Перемога — відмінним. Непотрапляння до трійки — не дуже добрим. Не буду приховувати, хотілося б посісти перше місце.
— Власне кажучи, передумови для цього є. Склад китайської команди сильно послаблений.
— Так, вони — олімпійські чемпіонки, але їхній склад поступається тому, що був два роки тому в Баку. Найбільша втрата шахісток Піднебесної — відсутність Хоу Іфань. Крім Хоу, не виступатиме і колишня чемпіонка світу Тан Чжуньї.
Подейкують, що у неї якісь негаразди з національною Федерацією шахів. Але чи так воно є насправді — сказати важко. Хоу ж вступила до Оксфордського університету і зайнялася навчанням.
Насправді вона ще дуже молода — 1994 року народження. До того ж вона в жіночих шахах усе виграла, плюс система розіграшу світової корони її трохи дратує.
— Але ж Олімпіада не має до цього ніякого відношення.
— Так, але я не про це. Адже в чоловічих шахах повторити досягнення Юдіт Полгар їй не вдасться. Юдіт свого часу входила до чільної десятки чоловіків за рейтингом. А китайська чемпіонка навіть до перших 50 ніколи не входила. Була лише наприкінці першої сотні.
— Але в шахи гратиме?
— Каже, що так, але, як воно буде насправді, хто його знає. Збірна Росії, на мій погляд, теж послаблена.
— Отож для нас добре, що не гратиме за них наша колишня співвітчизниця Катерина Лагно, яка нині зайнята зовсім іншими справами?
— Звичайно, коли б Катерина хотіла б (або могла б) грати за збірну Росії, вона потрапила б до команди.
— І підсилила б її.
— Принаймні, на чемпіонаті світу та Європи, де вона грала, наші північні сусіди стали першими.
— Розкажіть про сьогоднішню збірну України.
— Лідерами збірної є сестри Анна та Марія Музичук. Потім екс-чемпіонка світу Анна Ушеніна, дворазова чемпіонка Європи Наталія Жукова, а також чемпіонка Україна Юля Осьмак.
20-річна Юля є наймолодшою в нашій команді. Вона є прогресуючою шахісткою. Розклад по шахівницях поки тримаємо в таємниці. Навіщо заздалегідь видавати свої секрети?
— Як на мене, головним чинником результату нашої команди буде виступ сестер Музичук. Обидві сестри потрапили свого часу у своєрідний психологічний нокдаун: Марія втратила корону, а Анна поступилась у фінальному матчі чемпіонату світу, де була явною фавориткою.
— Це — життя, це — спорт. Програш Хоу Іфань — найсильнішій шахістці світу — то не так уже й страшно. Тим більше що рахунок не віддзеркалює співвідношення сил. А поразка Ані сталася наприкінці великого марафону, коли сил уже було не так і багато.
— Чи можна вважати, що вони подолали кризу?
— Сподіваюся, що так.
— Адже ж за грою сестри — дуже сильні...
— У нас усі — дуже сильні. Не хотів би когось виділяти. Команда є команда, і усі роблять свій внесок.
— Уперше за багато років у складі немає Інни Гапоненко. Чи вона з розумінням поставилася до такого рішення?
— Залишу це без коментарів, скажу тільки, що в цілому все коректно. Напевно, вона незадоволена, адже за місце в збірній дуже гостра конкуренція. Було б дуже дивно, якби вона була задоволеною.
Але все вирішують певні нюанси, і цілком можливо, що наступного року (а тоді пройдуть командний чемпіонат світу та Європи) ніхто не здивується, якщо Інна знову потрапить до складу збірної.
— Якими були успіхи дівчат у першій половині року?
— Досить вагомими. Аня Музичук стала чемпіонкою Європи з бліцу. Аня Ушеніна — бронзовий призер чемпіонату континенту з класичних шахів. Були певні локальні успіхи й в інших дівчат.
— Що можна сказати про моральний клімат у нашій команді?
— Дуже гарний. Дівчата досить дружні між собою. Наприклад, вони разом святкували день народження Марії Музичук перед вильотом до Батумі.
— Цього разу збори проходили у чудових умовах, але вони були швидкоплинними. Чому?
— Тому що це не перші збори. Були ще у червні та серпні. Обидва — в Одесі. Вони тривали приблизно по десять днів. А заключні збори — безпосередньо перед від’їздом пройшли в Києві завдяки допомозі віце-президента Федерації шахів України Павла Куфтирева.
Шахісток і тренерів розмістили в дуже комфортабельному City Hotel, неподалік Оперного театру. Шахісткам треба було відволіктися від домашніх справ. Традиційно на останніх зборах не передбачається поглиблена праця. Робота іде, але не така інтенсивна.
— Кого можете виокремити серед конкуренток збірної України?
— Оскільки чемпіонат пройде в Грузії, то відзначу її. Однак команду господарів чекає також і тиск, і високі очікування. Піде це в плюс чи в мінус, сказати важко.
— Як завжди, Вам допомагає колега і друг Олександр Ковчан. Які функції лягають саме на нього?
— Усю роботу ми намагаємося ділити порівну, бо обсяг праці дуже великий. Спочатку треба визначити склад, а потім уже прицільно готуватися до наших суперниць.
— У березні наступного року відзначатимемо 50-річний ювілей не лише Василя Іванчука, але й Михайла Бродського. Чи збираєтеся продовжувати шахову діяльність гравця?
— Я завжди хочу її продовжити, але не завжди виходить.
— А скільки Ви грали у цьому році?
— Грав епізодично. Власне, то був єдиний турнір — клубний чемпіонат України — в червні в Одесі.

Петро МАРУСЕНКО, Укрінформ