Ніколи від часу проголошення незалежності Македонії у 1992 році у столиці країни Скоп’є не приймали з такою інтенсивністю таких високоповажних гостей.
Кожен із них переконував у необхідності підтримати позитивну відповідь на плебісциті не стільки владу, яка й без того «за», скільки опозицію.
Остання намагалася перетворити плебісцит на голосування щодо вотуму недовіри уряду Зорана Заєва. Натомість македонські власті закликали поставити питання національної безпеки та європейської перспективи країни вище за поточні внутрішньополітичні розбіжності.
Зрештою, зважаючи на аргументи з боку європейських делегацій та небажання отримати стигму «російських агентів», македонська опозиція погодилася визнати волевиявлення народу з питання зміни назви держави, якщо плебісцит буде визнано таким, що відбувся, а підрахунок голосів проходитиме без підтасувань.
Звичайно, це дуже важливо з точки зору чистоти демократичних процедур, утім, правовий статус плебісциту не зобов’язує уряд враховувати його результат, якщо він буде негативним. Але це серйозно може підірвати легітимність європейського та євроатлантичного вибору Македонії.
Підтримка на македонському плебісциті зміни назви країни заради перспективи інтеграції до ЄС і НАТО стала б черговою поразкою Росії на Балканах. Після провалу спроб Кремля завадити вступу до НАТО Чорногорії основні зусилля РФ тепер зосереджені на дестабілізації сербськокосовських відносин та ситуації у Боснії і Герцеговині.
Зміна назви Македонії може стати лише проміжною, але дуже важливою перемогою в битві за європеїзацію і стабілізацію Балкан.

Андрій МАРТИНОВ