Кремль лякає союзників «негативним українським прикладом» та вимагає консолідації навколо своїх інтересів. Утім, дедалі більше СНД перетворюється на «дах» для інших структур, які вважаються більш тісно інтегрованими.
Йдеться про Євразійське економічне співтовариство у складі Росії, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Узбекистану та Організації Договору колективної безпеки у тому ж складі держав.
Справжній розкол у владних колах Молдови між президентом і урядом зберігається щодо ступеня необхідної інтеграції країни до діяльності СНД.
Азербайджан, зважаючи на цинічну позицію Росії щодо врегулювання Нагірно-Карабахського конфлікту, також дистанціюється від діяльності СНД.
Останнім часом посилюється невдоволення діями Росії навіть серед її найближчих союзників. Президент Білорусі Олександр Лукашенко наголошує на намаганнях Росії проштовхувати переважно власні економічні інтереси без урахування побажань партнерів. Аналогічні претензії дедалі частіше висловлює Казахстан.
Навіть військово-політично залежна від Росії Вірменія після цьогорічної зміни влади більш рішуче починає відстоювати національні інтереси у відносинах із Росією.
За цих обставин переговори керівників дипломатичних служб країн СНД були зосереджені головним чином навколо актуального міжнародного порядку денного.
Зокрема, Росія намагалася переконати передусім центральноазійські країни у необхідності зміцнювати спільні заходи безпеки за умов викликів терористичної діяльності у регіоні.
Оскільки після виходу України із системи договорів із РФ та із СНД втрачається сенс існування Співдружності, Україна, Азербайджан, Грузія, Молдова фактично організували формат багатосторонньої співпраці у структурі Організації демократичного розвитку і співпраці (ГУАМ).
Натомість імперські фантоми Росії реалізуються у проектах ЄЕС і ОДКБ. За цих обставин доцільність продовження існування СНД зусиллями російської дипломатії обумовлена прагненнями використання Співдружності як інструменту своєрідної гібридної війни, демонструючи свою рішучість будь-якими засобами підтримувати свою присутність у близькому зарубіжжі.
У той же час відстань між цими амбіціями та реальним ресурсним забезпеченням збереження імперського статусу Росії стає все більшою. Тому фактично єдиним нез’ясованим питанням в історії СНД є дата остаточного припинення існування цієї пострадянської організації.

Андрій МАРТИНОВ