Але навіть без цього Туреччина все одно була би однією з найбільш постраждалих від рішення ФРС. Додатково на ситуацію вплинули певні події останніх трьох місяців, які поглибили кризу. І це все завдяки президенту Реджепу Ердогану.
Проблеми ліри (а радше турецьких активів) почались у травні, коли під час візиту до Лондона Ердоган дратував інвесторів своїми нетрадиційними поглядами на зв’язок між кредитною ставкою й інфляцією та на незалежність центрального банку.
Потім він управління економікою доручив своєму зятю Берату Альбайраку. Цвяхом у труну економіки стала відсутність згоди на звільнення американського пастора-євангеліста Ендрю Бренсона, який перебуває під судом на підставі необґрунтованих звинувачень у ймовірній участі у військовому путчі у 2016 році.
Відповідь Ердогана на кризу виявилася дуже невдалою. Він не тільки пішов на ескалацію суперечки зі Сполученими Штатами Америки, весь час вживаючи агресивну риторику на адресу Вашингтона, але й не дозволив центральному банку Туреччини належно підвищити кредитну ставку.
Якими є наслідки фінансової кризи у Туреччині? Передовсім галопуюча інфляція. Середня річна величина становила у липні 15,9%, а це було ще до падіння ліри. Інфляція може вирости до 20%, коли девальвація відіб’ється в цінах товарів.
Але справжньою проблемою (одночасно всіма замовчуваною) є величезна заборгованість турецьких фірм в іноземній валюті. Ще до падіння ліри кілька великих фірм провели реструктуризацію своїх боргів.
Фірми, що мають кредити у валюті, а доход у лірах, будуть переживати складні часи, коли надійде час віддавати борги. Фірми без валютного боргу також постраждають, оскільки неможливими стають кредити зі ставкою нижче 30%. Отже, фірми мають забути про нові інвестиції і обігові кошти.
Дестабілізація ліри супроводжується втратою її вартості та викликала різке охолодження економіки. Кожний, хто має хоч щось спільного зі змінним курсом валют, воліє скоріше спостерігати за подіями, ніж утрачати гроші внаслідок різких коливань на валютному ринку. Високі процентні ставки негативно впливають на економіку, і Туреччина прямує в провалля рецесії.
При такій складній економічній ситуації багато людей утратять роботу протягом найближчих кількох місяців, знизиться реальна зарплата і зменшиться купівельна спроможність турків.
Туреччина сильно залежить від імпорту: на виробництво багатьох товарів у країні потрібні компоненти з-за кордону. Додамо, що Ердоган не мусив навіть закликати до бойкоту айфонів: ще перед кризою гаджети фірми Apple внаслідок високого мита стали дуже дорогими.
Кілька тижнів тому дії влади прийняли більш осмислену форму. Передовсім центральний банк проявив певну фінансову гнучкість, а банківський нагляд ускладнив продаж ліри.
16 серпня під час телефонної конференції з інвесторами відповідальний за економіку Берат Альбайрак висловлювався достатньо зважено, що також заспокоїло настрої.
У результаті курс долара до ліри трохи впав і очікувалося його вагання навколо 5,6–5,8 ліри. Проте погрози санкцій, опубліковані Трампом у Твіттері, знову підняли курс до більше 6 лір.
Тим не менше уряд і Ердоган не здійснили жодних «справжніх і безпосередніх кроків», які заспокоїли би ринок. По-перше, Туреччина мусить звільнити Ендрю Бренсона. Що стосується економічних питань, то насамперед належить вести ощадну грошову політику (вищі процентні ставки) і фіскальну (скорочення витрат).
Належить також добре підготувати механізм поводження зі збанкрутілими фірмами. Доки ці кроки не будуть зроблені, кожне поліпшення у турецькій кризі буде мати тимчасовий характер.
Під час згаданої конференції Альбайрак підкреслив необхідність ведення жорсткої фіскальної політики, але не обіцяв підвищення процентних ставок — бо тоді він накликав би гнів свого тестя.
Міністр фінансів підтвердив, що турецькі банки почуваються добре і тим самим зігнорував різке і неминуче зростання так званих безнадійних кредитів. Він також не сказав нічого цікавого про ситуацію щодо заборгованості бізнесу.
16 серпня рейтингове агентство Fitch підтвердило, що «неповна політична реакція» на недавнє падіння вартості ліри — це, очевидно, замало, щоб стабілізувати валюту і економіку на тривалий період, а гасіння пожежі турецьких фінансів вимагає більшого зусилля.
Standart & Poor’s та Moody’s висловили ці застереження і 17 серпня знизили рейтингову оцінку Туреччини. В цей самий час економіст та інвестиційний гуру Мохаммед Ель-Еріан підкреслив, що Туреччина не зможе змінити принципів кризового управління.
Але Туреччина може не тільки «потонути» сама, а й потягнути за собою кілька ринків, що піднімаються, і навіть розвинутих, хоча правдоподібність такого сценарію дуже мала.
Частка Туреччини у світовому ВВП невелика. Вона не є головним інвестором, який домінує в якійсь країні, за винятком кількох балканських держав. Лише кілька банків із групи Club Med (іспанських та італійських) сильно пов’язані з турецькою фінансовою системою.
Проте існують дві суттєві проблеми. Як зазначив уже згадуваний Ель-Еріан, ринки, що піднімаються, вже розв’язували подібні кризи в минулому, використовуючи традиційні інструменти: «роблячи наголос на підвищенні процентних ставок і користуючись фінансовою підтримкою з-за кордону для корекції фінансової політики».
Ердоган не підтримує жодного з них, тож нема і теми їх використання. Альбайрак виключив звернення за допомогою до МВФ, а 15 мільярдів доларів підтримки з Катару просто замало.
Дуже хочеться помилитись, але Ердоган не наважиться ні на підвищення процентних ставок, ні на допомогу від МВФ, поки не зрозуміє, що потрапив у глухий кут. Але тоді буде, ймовірно, запізно.
США за посередництвом державної казни допомагали в минулому країнам, що перебували у фінансовій кризі. Цього разу вони самі цю кризу загострюють, про допомогу Туреччині навіть не згадують.
Наприклад, лише через кілька годин після того, як Альбайрак повідомив більше 6000 інвесторів, що не очікував грошового штрафу для банку Halkbank за порушення санкцій проти Ірану, міністр фінансів США оголосив, що чергові санкції вже на підході.
Підсумовуючи: раніше турецька фінансова криза вирішувалася дуже швидко із застосуванням перевірених засобів. Але завдяки Ердогану і Трампу існує велика ймовірність, що турецька валютна криза затягнеться, а потім перетвориться на серйозну економічну кризу та розшириться на найслабші і найбільш вразливі ринки.

Петро ПЕТРІВ