Дуже правдоподібно, що право експорту газу трубопровідною системою охопить не тільки азіатські ринки, а й стратегічно важливий для Росії європейський ринок.
Хоча під час засідання президентської комісії з питань паливно-енергетичного сектора Ігор Сєчін (який також є секретарем комісії і водночас найбільш впливовим лобістом у російському енергетичному секторі) не представив детальних положень планованої «демонополізації», то з пресових матеріалів можна зробити висновок, що розглядаються два альтернативні варіанти обмеження монополії «Газпрому» на експорт газу трубопровідною системою.
Згідно з першим, російський концерн зобов’язаний купувати (за експортними цінами з відрахуванням коштів транспорту) газ, видобутий так званими незалежними виробниками з родовищ, розташованих у східній частині Росії, а потім його експортувати на зовнішні ринки (формально «Газпром» зберіг би статус виключного експортера і власника газопроводів).
Другий варіант включає створення так званими незалежними виробниками газу спеціального консорціуму, відповідального за будівництво транспортної інфраструктури (її центральною частиною має бути «Сила Сибіру» — газопровід потужністю 61 мільярд кубометрів і завдовжки чотири тисячі кілометрів), який забезпечить експорт газу до Китаю.
Зацікавлення так званих незалежних виробників газу (передовсім «Росснефти», яка має значні активи у східній частині Росії) участю в реалізації російських газових проектів у Східному Сибіру і на Далекому Сході стало офіційним обґрунтуванням для клопотання права на експорт сировини трубопровідним транспортом. Безпосереднім приводом для оголошення пропозиції був підписаний 21 травня «Газпромом» і CNPC 30-річний контракт на поставку 38 мільярдів кубометрів газу щорічно.
Це вписується у послідовно реалізовувану стратегію посилення присутності на динамічному китайському енергетичному ринку («Росснефть» розвиває інтенсивну нафтову співпрацю з CNPC і Sinopek у проекті Ямал-LNG). Наслідком «демонополізації» може також стати збільшення шансів на вчасне виконання Росією взятих зобов’язань за контрактом з CNPC (у перші роки дії контракту «Газпром» не зможе самостійно забезпечити рівень видобутку відповідно контрактних потреб). Можливе створення експортного консорціуму (крім «Росснефти» і «Газпрому», до нього може увійти, зокрема, LUKoil, який висловив зацікавлення участю у Східній газовій програмі) дозволить також розподілити великі кошти від реалізації цього проекту між кількома суб’єктами (інвестиції в транспортну інфраструктуру і експлуатацію родовищ за попередніми оцінками становлять 55 мільярдів доларів).
Насправді плани російської газової експансії в Азії становлять для так званих незалежних виробників газу чудовий привід для ліквідації монополії «Газпрому» на експорт газу трубопроводами.
Хоча офіційно пропозиція скасування монополії на трубопроводи оголошена лише під час останнього засідання президентської комісії з питань паливно-енергетичного сектора, дискусія з цієї проблеми триває вже кілька років. У її основі були, з одного боку, зміни у власності в газовій сфері, передовсім захоплення двома провідними гравцями з оточення Путіна — Ігорем Сєчіним і Геннадієм Тимченком — важливих газових активів, а з другого — падіння ефективності функціонування самого «Газпрому».
Про ефективність так званих незалежних виробників газу у форсуванні цієї концепції свідчить, зокрема, ухвалення закону, який обмежує експортну монополію «Газпрому» по зрідженому газу (LNG). Черговим кроком стала публікація 23 січня 2014 року на сайті міністерства енергетики Росії положень змін Енергетичної стратегії Росії до 2035 року (міністр енергетики Росії має запропонувати остаточний варіант документа 1 жовтня 2014 року), з якого випливає, що однією з головних цілей енергетичної політики найближчими роками має стати стимулювання так званих незалежних виробників газу і гарантування всім учасникам газового ринку рівного доступу до транспортної інфраструктури, керованої «Газпромом».
У 2014 році медіа також повідомили, що «Росснефть» звернулася до уряду Російської Федерації з пропозицією поглибленої демонополізації газового сектора. Вона передбачає, що на першому етапі має бути забезпечений рівний доступ до газопровідної мережі для всіх російських фірм, які оперують у російському газовому секторі, а також надання їм у пілотажному порядку права на експорт газу трубопроводами. Ключовим елементом другого етапу було б виділення — організаційне і правове — керуючого суб’єкта газотранспортною інфраструктурою; контрольована державою фірма має, за задумом, гарантувати справедливий доступ до газової мережі всім учасникам російського ринку.
З одного боку, аналіз програмних принципів вказує на волю проведення серйозної реформи газового ринку (широка демонополізація експорту газу, поділ «Газпрому», який полягає у правовому та організаційному виділенні суб’єктів, відповідальних за видобуток і транспортування газу). З іншого — всі попередні регулятивні зміни, особливо закон про лібералізацію експорту зрідженого газу (відредагований так, щоб її бенефіціантами де-факто були виключно «Новотэк» і «Росснефть») вказують, що справжньою метою їх встановлення була, передовсім, правова легітимізація зростаючих впливів «Новотэку» і «Росснефти». Обидві фірми обіцяють подальшу експансію у російському газовому секторі — планується значне збільшення видобутку газу: «Новотэк» із 62,2 мільярда кубометрів у 2013 до 115—120 мільярдів у 2020 році.
Досить імовірно, що у подальшій перспективі процес демонополізації трубопровідного експорту охопить також поставки газу на європейський ринок. Це стане не тільки результатом лобіювання так званих незалежних виробників газу, головним чином, «Новотэка». Геннадій Тимченко під час міжнародного економічного форуму у Петербурзі заявив, що концерн готовий поставляти газ до Європи також мережею трубопроводів.
Російська влада мусить ухвалити стратегічне рішення у зв’язку зі зменшенням ефективності «Газпрому» і нагромадженням викликів (головно регулятивних) на європейському ринку. Специфічна демонополізація російської присутності на європейському газовому ринку (експорт газу трубопроводами не тільки «Газпромом», а й «Новотэком» чи «Росснефтью») може стати корисним для спростування звинувачень Європейської комісії про порушення російською стороною правил ЄС про конкуренцію і приписів стосовно лібералізації ринку газу ЄС (передовсім, так званого третього енергетичного пакету).
Враховуючи сильну позицію Ігоря Сєчіна і Геннадія Тимченка у нинішній політично-бізнесовій еліті, що проявляється у рішеннях, ухвалених Володимиром Путіним в енергетичній сфері, дуже правдоподібно, що плани так званих незалежних виробників газу будуть реалізовані, поглиблюючи процес «дегазпромізації» російського газового експорту.
Остаточний формат ухвалених рішень буде своєрідним компромісом з урахуванням, з одного боку, інтересів «Росснефти» і «Новотэку», а з іншого — «Газпрому», який надалі, попри ослаблення позиції, активно використовує Кремль для реалізації важливих економічних (наприклад, фінансування організації Олімпійських ігор у Сочі) і політичних завдань (залежність поставок газу від політичних відносин між Росією і державою-імпортером — як у випадку України).
Євген ПЕТРЕНКО