Невипадково авіакатастрофа збіглася у часі із запровадженням Сполученими Штатами Америки економічних санкцій проти основних галузей російської економіки. Навіть без аналогічних санкцій із боку Європейського Союзу американські заходи виглядають набагато переконливішими, ніж персональні санкції проти деяких російських діячів. Очікування цього кроку американської влади також могло спровокувати російську реакцію і бажання радикально змінити порядок денний інформаційної картини подій на Донбасі та навколо нього.
Гучна авіакатастрофа повинна була неодмінно дискредитувати власті України та фактично зафіксувати непідконтрольність значних територій легітимній українській владі. Прогнозована негативна міжнародна реакція на авіакатастрофу, з точки зору організаторів цієї провокації, мала посилити європейський тиск на Україну з вимогою чергового припинення вогню з перспективою прийняття Організацією Об’єднаних Націй рішення про направлення в зону конфлікту міжнародних миротворчих військ.
У такому разі конфлікт набуває рис заморожування, а реально — закріплення територіального розпаду України на невизначений час. У випадку гіпотетичної реалізації зазначеного сценарію російська сторона отримує підконтрольну буферну зону між Російською Федерацією та орієнтованою на Захід рештою території України.
Крім того, навіть невизнаний міжнародною спільнотою факт існування незаконних ЛНР і ДНР на тривалий час відкладає перспективу європейської та євроатлантичної інтеграції України.
Інше питання, наскільки такий сценарій є реалістичним. Адже у Раді Безпеки ООН не лише Росія має право вето, а й країни — члени НАТО, які неодноразово зазначали, що не допустять балканізації українського конфлікту.
Нагадаємо, що офіційні лівійські власті, зважаючи на хаос громадянської війни у країні, днями закликали ООН розглянути питання про направлення міжнародного миротворчого контингенту до Лівії. До цього, скоріше за все, схилятимуться Франція та Італія, кровно зацікавлені у стабільності отримання лівійських нафти і газу.
Така само масштабна миротворча операція й на території України фінансово буде надто обтяжливою для ООН, бо ця організація досі задіяна у миротворчих операціях в Сьєрра-Леоне, Ліберії та Судані.
Навряд чи серед країн великої двадцятки знайдеться багато охочих направити свої миротворчі контингенти на територію України. Останній розвиток подій навколо неї все більше нагадує напружену атмосферу спекотного липня 1914 року, коли дипломатія виявилася безсилою перед бажанням усіх майбутніх учасників Першої світової війни превентивно вразити конкурента, а з початком війни — ворога.
У цьому сенсі збитий пасажирський літак, на превеликий жаль, може стати аналогом сараєвського пострілу Гаврили Принципа, який дав старт незворотним подіям початку війни. Як і у тому випадку, технічне виконання теракту було забезпечено «борцем за свободу» на фактичне замовлення значно потужніших сил.
Сумні аналогії можна продовжити. Знову російська сторона пропускає повз вуха раціональні попередження щодо необхідності тверезого розрахунку, а не емоційних дій у відповідь на власні попередні провокації. Як і у липні 1914 року, ворогуючі сторони чують лише власну пропаганду і не демонструють готовності враховувати страхи та упередження одна одної. Утім, між липнем 1914 року і липнем 2014-го є тільки одна принципова різниця: ціна невивчених уроків історії піддана політичній інфляції і фактично дорівнює виживанню всіх учасників конфронтації.

Андрій МАРТИНОВ