На думку білоруського лідера, не варто витрачати час на такі роздуми і треба подбати, щоб ніхто (знову проти шерсті Росії) не зазіхав навіть на окрайок української землі. Можливі зміни на картах може викликати присутність військ НАТО в Україні, а це залишається у суперечності з основоположними інтересами самої України, Білорусі і Росії.
Лукашенко щиро обіцяє: хай там як, а Білорусь завжди виступатиме на боці Росії, адже творить з нею союзну державу, 18-та річниця якої відзначалася 2 квітня. А крім того, російські винищувачі приземляються на білоруських аеродромах, спільно відбуваються маневри тощо. Але всі ці запевнення мають гіркий присмак. Білорусь на початку 90-х отримала ті ж самі міжнародні гарантії, що й Україна. Нині Лукашенко вже знає, чого вони варті.
Президент Білорусі розуміє, що залишається сам і без відповіді на питання про межу російських апетитів. Через це Білорусь досі не визнає суверенітету Абхазії і Південної Осетії, відірваних Росією від Грузії у 2008 році. У лютому серед аналітиків популярною була гіпотеза, що після України або її частини наступною буде Білорусь. Тому Лукашенко при кожній оказії підкреслює, що у нього повторення Майдану не буде.
Він нагадує, що під час останніх президентських виборів у 2010 році заклики опозиції про введення повної свободи перетворилися на масові демонстрації і спробу демократизації «із застосуванням ломів і лопат». Лукашенко з гордістю додає, що — зрештою, як і завжди, — мав рацію, швидко придушуючи протести. Ні в якому разі він не дозволить похитнути свою владу і не дасть Росії жодного приводу для братерської інтервенції.
У Білорусі, проте, нема кому робити переворот. 25 березня, у 96-ту річницю незалежності Білоруської Народної Республіки від радянської Росії, вулицями Мінська пройшла традиційна маніфестація опозиції. Заборонені біло-червоно-білі прапори і антиросійські транспаранти несли, за оцінками організаторів, дві тисячі осіб. Останніми роками подібні демонстрації не були чисельнішими: якщо в Києві у ряди демонстрантів ставали сотні тисяч осіб, то білоруський рекорд встановлено у грудні 2010 року в Мінську, коли у мільйонному місті наважилося взяти участь у демонстрації 20 тисяч сміливців, які були дуже швидко розігнані міліцією.
Для опозиції — незрозумілої землякам, нерішучої і яка взаємно підозрює партнерів у змові із владою — Майдан став великим досвідом нової формації і організації. Десятки діячів і окремі лідери побували в Києві, користуючись можливістю легкого перетину білорусько-українського кордону. Вони здобули там практичні навички, починаючи від самої логістики процесу.
Ситуація нині здається для опозиції безнадійною. Суспільство, зрештою, не заперечує і не проти лукашенківської стабілізації, але також побачило, наскільки далеко може просунутися Росія. Водночас з’являється шанс, що — так, як у 2008 році після російсько-грузинської війни, — відбудеться поновне зближення Білорусі із Заходом, а Лукашенко знову не душитиме опозицію. Таке потепління може дати результат у формі доступу до інших кредитів, ніж тільки російські і китайські.
Головну перешкоду у відновленні відносин з Євросоюзом і США становлять політв’язні, які перебувають у білоруських в’язницях і колоніях, — 10 чоловік, у тому числі кандидат на президентських виборах 2010 року Микола Статкевич і засуджений, завдяки «допомозі» польських і литовських чиновників, захисник прав людини Алесь Бялацкі.
На початку року Лукашенко дав зрозуміти, що в цьому році відпустить багатьох засуджених. Тим більше, що буде добра нагода — 70-та річниця закінчення військових дій на території Білорусі під час Другої світової війни. У рамках святкування додому можуть піти також політв’язні, якщо попросять про це Лукашенка.
Але все може змінитись. Якби, наприклад, перестали виплачувати пенсії або закінчилися гроші на виплату зарплати для робітників, особливо багатотисячних колективів мінських автомобільного і тракторного заводів, загальнонаціональний страйк чи бунт буде гарантований. Однак на сьогодні чисельні прогнози швидкого банкрутства Білорусі не справдились, проте це не означає, що воно нереальне.
«Після падіння курсу рубля і казахстанського тенге білоруський експорт втратив значну частину рентабельності, заводські склади у Білорусі переповнені. На додаток — у бюджеті в цьому році бракує кілька мільярдів доларів», — вважають експерти. Частина діри латається за допомогою переробки російської нафти. Тому Лукашенко так чекав на обіцяний Путіним Євразійський Союз.
Але розрахунки не справдилися. Додаткових двох-трьох мільярдів доларів не буде, бо росіяни зберегли експортне мито на нафту. Лукашенко висловив своє невдоволення виключенням нафти з безмитного списку, але підписати мусив, бо він все більше стає об’єктом політики, а не суб’єктом. Йому залишається свободи рівно стільки, скільки дозволяє Кремль.
Нині білоруси незмінно нарікають, що з року в рік їм живеться все гірше, у магазинах — дорожнеча. Але попри це, вся система виявилася досить дієздатною, щоб утримати в сідлі Лукашенка. На початку своєї кар’єри у Мінську його зневажали, як крикливого провінціала, пізніше Захід приліпив йому етикетку останнього диктатора Європи і будівельника заповідника радянщини, але напевно Лукашенку не можна відмовити у сильній інтуїції.
Його спосіб утримання влади виявився ефективним. Він гасить усі суспільні пожежі, не допустив значного майнового розшарування (злі язики називають його єдиним олігархом Білорусі), жорстко тримає в покорі політичних суперників. 20 липня минає 20 років, як він перебуває на посаді президента. Нині Лукашенко має найбільший стаж керівництва республікою у Європі — другим є президент Ісландії і лише третім, з 15-річним стажем, Володимир Путін.
Євген ПЕТРЕНКО
