Другий тиждень навколо Кіркука та Мосула — головних нафтовидобувних центрів Іраку — йдуть запеклі бойові дії. Прем’єр-міністр Іраку Нурі аль-Малікі закликав до введення надзвичайного стану у відповідь на захоплення ісламістами з угруповання «Ісламська держава Іраку і Леванту» нафтоносного міста Мосула.
Тим часом іракська армія залишила свої позиції на кордоні із Сирією, відкривши його для відступу ісламістів із цієї країни. Просування бойовиків у напрямку Кіркука поки що зупинили курдські воєнізовані формування. Проте активність ісламістів фактично випустила дух міжетнічної війни за нафтоносні райони Іраку. Західні нафтові корпорації, які донедавна контролювали цей район, звинуватили американські спецслужби у тому, що вони проґавили ризики від наступу загонів ісламістів, вишколених трьома роками війни на території Сирії.
Різке загострення становища в Іраку має серйозні стратегічні наслідки для всього Близького Сходу. Насамперед вони стосуються самого Іраку. Іракський прем’єр-міністр Нурі аль-Малікі, чия партія у квітні виграла вибори до іракського парламенту, не спромігся сформувати дієздатний уряд. Тепер аль-Малікі намагається скористатися ситуацією, аби консолідувати навколо себе як сунітів, так і шиїтів, які однаково невдоволені надмірною військово-політичною активністю орієнтованих на Саудівську Аравію радикальних ісламістів. Цей спільний ворог на певний час може вгамувати сепаратистські настрої серед іракських курдів.
Але не варто перебільшувати ступінь консолідації нинішньої внутрішньополітичної коаліції запеклих ворогів у Іраку, оскільки кожна з потенційних союзних сторін тримає кинджал за спиною на «союзників», позаяк має власне уявлення про найближче майбутнє Іраку. Тож вимушена протидія ісламістам навряд чи остаточно замирить ворогуючі іракські етнічні та релігійні громади. До того ж і ісламісти розуміють цю загрозу для себе і дуже вдало провокаційними терористичними актами у різних районах Багдада, де мешкають переважно суніти і шиїти, провокують ворожнечу і продовжують наступ.
Із регіональних потуг найбільше програють від такого розвитку подій Іран і Туреччина. Керівництво Ірану навіть офіційно запропонувало Нурі аль-Малікі військово-технічну допомогу у боротьбі проти ісламських радикалів. Що й зрозуміло, бо за їхніми плечима стоїть давній регіональний ворог Ірану — Саудівська Аравія. Правда, іракський уряд дуже обережно поставився до такої пропозиції Ірану, пам’ятаючи про зв’язки з Тегераном іракських шиїтів.
Ще більш знервовано на ситуацію в Іраку відреагувала Туреччина. Це не дивно, бо під час захоплення ісламістами Мосула там погрожували життям співробітникам турецького консульства. Туреччина була вимушена навіть звернутися до США та НАТО з вимогою військової допомоги. Однак президент США Барак Обама заперечив можливість направлення до Іраку великого угруповання американських військ і відразу наразився на різку критику від республіканців.
Зокрема, сенатор Джон Маккейн заявив, що республіканці завоювали Ірак, а демократи його втратили. Тож імовірні невдачі центрального іракського уряду у протистоянні з ісламістами можуть відгукнутися демократам уже у листопаді поточного року на виборах до Конгресу.
Безпосереднім наслідком бойових дій у нафтовидобувних районах Іраку стало зростання цін на нафту на світовому ринку. Бумерангом це б’є по політиці Заходу, спрямованій на мінімізацію цін на нафту і газ із метою нанесення максимальних економічних збитків Росії. Але поки що попри зусилля Саудівської Аравії щодо демпінгу на ринку нафти ціни на чорне золото неухильно зростають.
Ще однією неприємністю є той факт, що ісламісти отримали у захоплених банках Мосула серйозні фінансові кошти, яких, на превеликий жаль, вистачить на багато терористичних операцій по всьому світу.