З іншого боку, важка зброя енергоносіїв є потужною, адже газ для промислових східних регіонів України — це робочі місця, без яких вони перетворяться на вогнища соціального хаосу і безвладдя. Поки що здається, що саме ця мета є ключовою для росіян. Показовими також є спроби терактів на стратегічних газових магістралях, що є аргументом для російської сторони, яка неодмінно звинуватить українську владу в нездатності виконувати свої договірні зобов’язання.
На превеликий жаль, Євросоюз надто повільно виробляє спільну позицію з газового питання. Польська пропозиція посилити солідарність у цьому питанні поки що лише на словах сприйнята Ангелою Меркель. З внутрішньополітичних міркувань вона більше прислухається до власних промисловців.
Зокрема, керівник Східного комітету німецької економіки Екхард Кордес вважає, що нові санкції приведуть до політики захисту російських виробників від іноземної конкуренції через систему обмежень: імпортних та експортних мит, субсидій та інших заходів. Не дивно, що керівництво «Газпрому» середнього і вищого рівнів виведене з-під дії розрекламованих «персональних» санкцій. Ще красномовніше виглядають спекуляції навколо блокування або неблокування будівництва газопроводу «Південний потік» в обхід території України.
На жаль, Україна не дуже переконливо виглядає в інформаційних війнах навколо газового сектора. Росіяни максимально ефективно використали факт призначення сина віце-президента США Джозефа Байдена — Хайдена Байдена на високу посаду в одній з українських фірм із видобутку сланцевого газу. Не дуже переконливо поки що виглядають українські позови до всіляких арбітражних міжнародних судів. Адвокати «Газпрому» нагадують, що декриміналізацією факту підписання сумнозвісної газової угоди від 19 січня 2009 року українська влада де-факто і де-юре визнала їхню законність.
Тож із метою зміцнення своїх позицій на газових переговорах Україні потрібно терміново знайти більш потужні аргументи, аби російський газовий монолог перетворився на рівноправний діалог.