Що продемонстрував моніторинг? Судді переконані, що механізм захисту від насильства в сім’ї недостатній. Слабкою є його перша ланка — міліція. Саме на її адресу лунає найбільше нарікань передусім через бездіяльність. Крім того, в органах внутрішніх справ велика плинність кадрів, тому перманентно оновлюваний особовий склад виявився недостатньо обізнаним із методами вирішення цієї проблеми. Великі претензії також до якості складання протоколів, в яких бракує доказів, а це ускладнює або й унеможливлює роботу суддів. Міліція на своє виправдання наводить такий аргумент: при сімейному конфлікті немає свідків.
Автор моніторингу — екс-суддя Верховного Суду, начальник відділу Національної школи суддів Ольга Шаповалова представила портрет сімейного дебошира. Це в основному людина, яка ніде не працює. Чинить насильство несподівано для потерпілих, без будь-якої мотивації — зганяє зло. Тобто це — соціально дезадаптована особа, звідси й немотивована агресія, бажання утвердитися за рахунок насильства. Його прояви непоодинокі, а мають циклічний характер, зі схильністю до все більшої жорстокості. Дуже високий рівень рецидиву — під час моніторингу зустрічалися випадки, коли особа чинила насильство вп’яте і навіть вшосте.
Якщо йдеться про вбивство або заподіяння тілесних ушкоджень, то цьому часто передує низка інших злочинів, які залишилися безкарними — чомусь правоохоронці не звертають на це уваги.
Агресор зовсім не визнає своєї провини або визнає частково, шукаючи різноманітні причини для виправдання своїх дій, найпоширеніша — нібито потерпіла їх сама спровокувала. Сусіди і знайомі жертв насильства нерідко знають про ситуацію, але у внутрішньосімейні справи не втручаються, що часто призводить до трагічних наслідків. Переважну більшість злочинів, пов’язаних із насильством у сім’ї, коять у стані алкогольного сп’яніння.
Якщо дії сімейного агресора кваліфікують як адміністративне правопорушення, то судді, обираючи покарання, йдуть шляхом найменшого спротиву і призначають штраф. Однак непрацюючі його не сплачують, та й загалом таке покарання не має профілактичного впливу. Часто штраф оплачує жертва насильства. Тож Ольга Шаповалова рекомендує суддям натомість призначати громадські або виправні роботи чи домашній арешт.
Коли йдеться про кримінальну відповідальність, судді, як правило, ставляться до кривдників надто гуманно. Хоча у вироку зазначають, що злочин було скоєно у стані алкогольного сп’яніння, тобто за обтяжуючої обставини, проте це не враховують і призначають мінімальне покарання, передбачене санкцією статті кодексу, але його не можна вважати достатнім для виправлення. 
У багатьох випадках жертва просить суд не позбавляти дебошира волі. Утім, у справах про домашнє насильство гуманну позицію потерпілих враховувати недоцільно чи принаймні слід ставитися до неї з обережністю, наголошує Ольга Шаповалова. Частіше за все її можна пояснити психологічною залежністю жертви від кривдника, побоюванням, що після його повернення з в’язниці прояви насильства стануть ще більшими.

Розширити можливості суддів
Інколи до кримінальної відповідальності притягують жінок, дії яких стали реакцією на поведінку кривдника. Проте суди не завжди враховують цю обставину, а виходять із того, що коли винна раніше до правоохоронних органів не зверталася, то пояснення щодо необхідної самооборони чи те, що злочин стосовно агресора вона скоїла в стані сильного душевного хвилювання, не варто брати до уваги.
Не сприяє боротьбі з насильством і те, що потерпілі рідко заявляють цивільні позови. Іншими словами, право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної злочином, передбачене Кримінальним процесуальним кодексом, залишається нереалізованим.
Трапляється, що кримінальні справи правоохоронці розслідують, а потім суди розглядають протягом кількох років, в результаті агресора звільняють від покарання, оскільки строк давності сплив. Також прикро, що судді майже не посилаються на норми міжнародного законодавства, не враховують практики Європейського суду з прав людини.
Поліпшити ситуацію в згаданій сфері могла б ратифікація Конвенції Ради Європи про боротьбу та попередження насильства щодо жінок та домашнього насильства (відомої ще як Стамбульська конвенція).
Нещодавно її ратифікували вже десять країн, тож вона набрала чинності. Україна підписала цей документ 2011 року, зазначає представник Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Аксана Філіпішина. Річ у тім, що термін «домашнє насильство» має більш універсальний характер, ніж «насильство в сім’ї» і слугуватиме кращому захисту жертв. Адже чинний у вітчизняному законодавстві термін «насильство в сім’ї» не включає такі випадки, як, скажімо, насильство з боку колишнього чоловіка чи зятя, або коли злочин було скоєно не за місцем проживання.
Серед інших рекомендацій — вимога передбачити на законодавчому рівні надання суддям можливості на час розгляду справ про розлучення видавати захисний припис сімейному дебоширу, який накладає на нього обмеження у стосунках із жертвою. Ефективним було б внесення змін до кримінально-процесуального законодавства, які б були аналогічні нормі, що існувала в КПК 1960 року. Вона передбачала право суду виносити окремі ухвали. В них звертали увагу державних органів, громадських організацій чи посадових осіб на встановлені у справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, і вимагали вжити належних заходів.

Ніна КЛИМКОВСЬКА