Туреччина докладає чимало зусиль, аби домогтися підтримки своєї позиції від країн Перської затоки, зокрема Катару. У відповідь Росія почала піднімати ставки війни у Сирії, навіть ризикуючи безпосереднім зіткненням з армією Туреччини попри її членство у НАТО.
Правда, аби така політика не надто сильно шокувала, Росія запевняє, що Туреччина є своєрідним членом НАТО. Навіть наводиться приклад такої своєрідності — введення турецької армії до нафтоносного району Іраку Мосулу.
Це вкрай роздратувало правлячих у сучасному Іраку шиїтів. За діями турків вони побачили підступний намір союзу з іракськими курдами проти шиїтів. У цій дивній війні всіх проти всіх військово-політичний союз турків з іракськими курдами водночас не заважає Туреччині запекло воювати із сирійськими курдами.
Безпосереднє військове проникнення Росії на сирійські задвірки Туреччини не могло не знайти турецької відповіді у відродженні напівзабутого туранського проекту. Він має тривалу історію. У далекому 1924 році, коли Мустафа Ататюрк модернізував Туреччину після розпаду Османської імперії, ідея союзу турків з іншими тюркомовними народами, насамперед Центральної Азії, була своєрідною психологічною компенсацією за втрачену імперію. Однак за часів існування СРСР туранський проект перебував у летаргічному сні.
На початку 1990-х років після розпаду СРСР Туреччина активно включилась у реанімацію цього проекту. Першою такою битвою стала вірменсько-азербайджанська війна за Нагірний Карабах, під час якої Туреччина виступила на боці тюркомовного Азербайджану. Але після військової перемоги Вірменії основний напрямок туранського проекту відтоді був спрямований на культурно-політичне співробітництво Туреччини з країнами Центральної Азії.
Особливо цікавою у цьому сенсі є співпраця з Туркменістаном, який від 1993 року визнаний ООН нейтральною країною. Специфічну актуальність за умов дії російських санкцій набуває економічна турецько-туркменська співпраця. Туреччина демонструє зацікавленість в участі у реалізації енергетичних проектів у Туркменістані.
Дзеркальним геополітичним антитурецьким проектом можна вважати спробу активізації процесу створення незалежного Курдистану. За критерієм вразливості для турецької державності це питання можна порівняти хіба що з вразливістю російського Північного Кавказу. Зважаючи на ці тенденції, найближчим часом у разі загострення російсько-турецьких відносин глобальну систему безпеки чекають серйозні ризики.
Андрій МАРТИНОВ