Латвійський комітет прав людини тримає у Ризі невеликий офіс. Тут шукають допомоги пенсіонери, які отримують російські пенсії, або квартиронаймачі з проблемами оплати за житло. «Це переважно російськомовні особи», — говорить Наталія Йолкіна, одна з керівників Комітету. Щоденно тут чергують чотири юристи і група перекладачів, які допомагають у підготовці скарг, в разі потреби — також і до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі.
В Естонії російськомовним мешканцям допомагає неурядова організація — Центр прав людини у Таллінні. Естонський центр також фінансується Росією. Нині він займається правилами, які мають стосуватися таксистів: щоб отримати у майбутньому ліцензію, вони мають володіти естонською мовою. «Для таксистів у Нарві це буде величезний удар», — пояснює директор Центру Олексій Семенов. Нарва розташована у Північно-Східній Естонії, на кордоні з Росією. У місті 95% російськомовних мешканців.
Дискримінація російськомовних мешканців балтійських країн є поширеною темою конференцій і публікацій діючих там неурядових організацій. В Естонії і Латвії вони мають офіційний статус «негромадян». Після відновлення незалежності ці обидві країни відмовилися надавати громадянство особам, які прибули після 1940 року з інших радянських республік. Статус негромадян мають також їхні спадкоємці. Негромадяни не мають права голосу і не можуть працювати в органах влади. Неурядові організації вважають це порушенням прав людини. «Вибори без голосів негромадян є тільки опитуванням громадської думки», — критикує Володимир Бусаєв з Латвійського комітету прав людини.
Органи влади Латвії і Естонії вже давно тримають у полі своєї уваги ці та інші неурядові організації. У щорічній доповіді латвійської поліції міститься зауваження, що завданням фінансованих Росією організацій є поширення «необ’єктивних і фальшивих інформацій» стосовно внутрішніх справ Латвії. Власті Латвії та Естонії також аргументують, що порушення прав росіян може стати приводом для агресії Росії.
У Литві негромадян немає. Після відновлення незалежності Литва надала громадянство всім особам, які тоді проживали на її території. Російськомовні неурядові організації також існують у Литві. Однак вони концентруються на «боротьбі з фашизмом».
Власті Латвії і Естонії вважають, що розмови про відродження нацизму на їхній території є міфом, підтримуваним неурядовими організаціями. Вони, у свою чергу, закидають владі, що та підтримує фашистські рухи. Особливі суперечки викликає щорічний марш латвійських ветеранів підрозділів «Ваффен СС» у Ризі. Багато латишів аргументують, що це були борці за свободу і визволення від комуністичного режиму СРСР, російськомовні мешканці вважають, що це були фашистські колабораціоністи.
Неурядові організації заперечують, ніби вони керовані з Москви. «Я антифашистка — і це позиція всіх європейських країн», — заявляє засновниця Латвійського комітету прав людини Тетяна Жданок. Одночасно це не заважає їй захищати на всіх російських телеканалах і пропагандистських ток-шоу агресію Володимира Путіна проти України.
Активісти неурядових організацій практично на постійній основі присутні на російському телебаченні. Серед них і Олександр Гапоненко з латвійського руху «Конгрес негромадян». Проти нього точиться справа про заклики до ненависті за етнічними мотивами. Гапоненко написав у Фейсбук, що американські танки, перебуваючи у Латвії, служать для поневолення російськомовного населення і захисту нацистських маршів.
Розмови про відродження нацизму у балтійських державах смішні, вважає Гатіс Пелненс, латиський політолог, експерт із проблем Росії. «Нема жодних заворушень за ідеологічними мотивами, ні поширення націоналістичних ідей», — аргументує Пелненс.
Глядачі російського телебачення можуть, щоправда, отримати враження, що росіян переслідують у балтійських країнах, «але щодня нема жодних конфліктів». На думку Пелненса, до цієї негативної картини своє додає політика, яка проводиться щодо російськомовного населення. І добре, що неурядові організації борються за їхні права.
Експерти також вважають, що вплив російськомовних неурядових організацій є обмеженим і вони не становлять загрози. «Ці організації нині борються за виживання, тому часом драматизують події», — пояснює Рііна Кальюранд із Міжнародного центру оборонних досліджень у Таллінні.
Євген ПЕТРЕНКО