Тоді у російському експертному середовищі не було одностайної думки щодо доречності асиметричної взаємодії Росії і Китаю у Центральній Азії. Прагматична частина російського експертного середовища зазначала, що, зважаючи на членство Казахстану, Таджикистану, Узбекистану, Киргизстану у Співдружності Незалежних Держав, вплив Москви у регіоні все одно залишиться визначальним.
Песимісти вважали, що зазначені центральноазійські країни стрімко економічно дрейфують у китайському напрямку. Значення торговельних відносин із Китаєм є домінантним не тільки для Узбекистану, а й для учасників Євразійського економічного союзу Казахстану, Таджикистану, Киргизстану.
Це не дивно, бо за умов економічних санкцій проти Росії, які запровадили США та країни Євросоюзу, Китай стає пріоритетним торговельним партнером для самої Росії. У цьому контексті цікаво простежити за новітньою еволюцією ШОС. У 2002 році ця організація створювалась як координаційна політична рада, заточена на протидію ісламському тероризму.
Зважаючи на проникнення до регіону Центральної Азії прихильників радикальної «Ісламської держави Іраку і Леванту», ця проблематика залишається актуальною для ШОС. Свідченням цього є щорічні військові навчання, які проводять усі країни ШОС.
Незважаючи на досить тісне військово-політичне співробітництво, вони досі заперечують намір створити євразійське НАТО. Звичайно, Росія, яка зараз воює у Сирії та конфліктує з членом НАТО Туреччиною, не дочекавшись солідарності від Білорусі, Вірменії та центральноазійських країн — членів Організації Договору колективної безпеки (ОДКБ), мріє про солідарність Китаю. Але Пекін, який переживає непростий період у відносинах з Японією та США, не готовий ще більше загострювати ситуацію та відкрито де-юре визнавати свій військовий союз із Росією, який існує де-факто.
Аби нівелювати звинувачення, які часто лунають із західних країн, де ШОС називають «союзом диктаторів», загрозою демократичним цінностям і миру у світі, останні чотири роки країни — члени ШОС акцентують увагу на своїй економічній інтеграції. Власне, за цей напрямок співробітництва й відповідають глави урядів країн — членів ШОС.
Однак, аналізуючи цей напрямок співпраці у форматі ШОС, треба враховувати, що пріоритетним напрямком торговельно-економічних відносин Китаю залишаються США, Японія, Республіка Корея, країни Південно-Східної Азії.
Держави, які входять до ШОС, за валовими показниками торгівлі з Китаєм суттєво поступаються вищепереліченим державам і регіонам. Утім, ШОС є китайським дипломатичним проектом, так би мовити, на виріст. Адже регіон Центральної Азії і Росія є важливими постачальниками сировини та енергетичних ресурсів для китайської економіки.
Зважаючи на загострення конкуренції Китаю з Японією і США за джерела ресурсів у країнах Африки та Латинської Америки, країни ШОС є тиловим постачальником цих стратегічно важливих для розвитку китайської економіки ресурсів. Тому у сучасному світі можна очікувати подальшого зміцнення зв’язків у форматі ШОС як у військово-політичній, так і у економічній сферах.
Крім того, Росія і Китай зацікавлені у підтриманні стабільності у країнах Центральної Азії, які, враховуючи вік Іслама Карімова, Нурсултана Назарбаєва та виклики «Ісламської держави», у кращому разі у середньостроковій перспективі можуть стати постійними джерелами напруги у надто вибуховонебезпечних зонах як Росії, так і Китаю.
Андрій МАРТИНОВ