Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Вересень 28, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 04 Грудень 2015 03:23

Туреччина йде ва-банк

Rate this item
(0 votes)

24 лис­то­па­да ВПС Ту­реч­чи­ни зби­ли ро­сій­ський бом­бар­ду­валь­ник Су-24, який по­ру­шив ту­рець­кий по­віт­ря­ний прос­тір у при­кор­дон­ній із Си­рією про­він­ції Га­тай. Ту­рець­ка сто­ро­на за­яви­ла, що не­од­но­ра­зо­во по­пе­ре­джа­ла ро­сі­ян, та­кож без­по­се­ред­ньо пе­ред ін­ци­ден­том.

Літак упав у сирійській провінції Латакія — на території, де проживають сирійські турки. Через кілька годин після події російський президент Володимир Путін заявив, що Су-24 перебував включно у сирійському повітряному просторі і жодним чином не загрожував Туреччині, а його знищення назвав «ударом у спину з боку «поплічників терористів».
На прохання Анкари негайно було проведено засідання послів держав НАТО у Брюсселі, після якого генеральний секретар НАТО запевнив про повну підтримку територіальної інтегральності Туреччини, закликавши Анкару і Москву до деескалації конфлікту. У подібному тоні також висловилися президенти США Барак Обама і Франції Франсуа Олланд під час зустрічі у Вашингтоні; при цьому американський лідер підтвердив, що Туреччина має право захищати власний повітряний простір.

Турецькі інтереси у Сирії повністю розходяться з російськими. Головною метою Анкари є усунення від влади президента Башара Асада, створення зони безпеки у Північній Сирії і послаблення сирійських курдів. З цією метою Туреччина послідовно підтримує антиасадівські збройні угруповання (зокрема, «Вільну сирійську армію»).
Для Москви, навпаки, Асад є головним партнером, а збереження його при владі — найважливішою політичною метою. Відносини між Анкарою і Москвою загострило російське військове втручання у громадянську війну в Сирії. Тим більше що російська авіація атакує переважно підтримувані Туреччиною загони, які воюють проти Асада. Ситуацію загострили часті випадки порушення російськими літаками турецького повітряного простору з метою тестування ПВО НАТО і демонстрації сили на адресу Туреччини.
Збиття російського бомбардувальника відбулося безпосередньо після наступу підтриманих російською авіацією військ режиму Асада на півночі регіону Латакія, безпосередньо на кордоні з Туреччиною. Акція, на думку Анкари, була спрямована проти сирійських турків. Це — тюркомовна етнічна меншина, чиї партизанські загони воюють на боці «Вільної сирійської армії».
Справа сирійських турків порушувалась Анкарою на міжнародному рівні ще до знищення російського літака — 23 листопада Туреччина звернулась у Раду Безпеки ООН з проханням щодо обговорення цієї проблеми. Турецька сторона також звертала увагу на можливість провокування напливу чергової хвилі біженців із Сирії.
Проте позиція Туреччини у сирійському питанні зазнала подальшого ослаблення через міжнародні наслідки замаху на російський пасажирський літак над Синайським півостровом і терористичні акції у Парижі, після яких позиції Росії і Заходу зблизилися. 14 листопада на засіданні Міжнародної групи підтримки Сирії у Відні було вироблено рамковий план вирішення сирійського конфлікту без урахування турецьких постулатів (зокрема, усунення Асада і створення зони безпеки між містами Джарабулус і Маре у Північній Сирії).
Поразкою Анкари став також саміт G20 у турецькій Анталії (15–16 листопада), під час якого Туреччина була де-факто проігнорована у сирійському питанні, а Володимир Путін навіть заявив, що Анкара підтримує «Ісламську державу».
Знищення російського літака не виглядає випадковим: воно сталося під час візиту президента Олланда до Вашингтона і якраз напередодні переговорів лідерів США і Франції з Путіним та є, очевидно, спробою Анкари відвернути негативні для неї тренди у грі навколо Сирії. Анкара демонструє Росії і Заходу, що її інтереси належить не тільки враховувати, вона має брати участь у прийнятті рішень стосовно Сирії. Знищуючи російський бомбардувальник, Анкара прекрасно розуміла ризикованість цього кроку.
Наважившись на такий безпрецедентний вчинок (подібні інциденти між військами держав НАТО і Москвою відбувалися лише у 50-х роках ХХ століття), Туреччина прагне, ймовірно, до недопущення можливого союзу Заходу і Росії у сирійському питанні.
Хоча Москва відразу відкинула військову відповідь, інцидент, безумовно, негативно вплине на турецько-російські відносини: міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров скасував візит в Анкару і запропонував росіянам відмовитися від поїздок у Туреччину. Москва оголосила про припинення військової співпраці з Туреччиною та встановила торговельні санкції. Одночасно Кремль заявив, що енергетична співпраця буде продовжена: її припинення або обмеження вдарило би по обох сторонах (Росія — головний постачальник вуглеводнів у Туреччину, яка, у свою чергу, один із найважливіших клієнтів Кремля).
Збиття російського літака ставить Захід у дуже складну ситуацію. З одного боку, Туреччина — член Північноатлантичного альянсу, який мусить рахуватись з її інтересами, щоб зберегти власну ідентичність і продемонструвати єдність, а також виразити формальну солідарність з Анкарою. З іншого — поведінка Туреччини ускладнює спроби вироблення спільного з Росією плану вирішення конфлікту в Сирії і загрожує напруженням на лінії НАТО — Росія.
У цій ситуації здається, що Захід буде намагатись якнайшвидше зняти напругу, продовжуючи діалог із Москвою, а разом із тим запевнюючи Анкару, що її інтереси будуть враховуватись із більшою увагою.
Петро ПЕТРІВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».