Цей саміт Туреччини та Євросоюзу відбувався на тлі різкого загострення відносин між Анкарою та Москвою. Збивши 24 листопада російський бомбардувальник, Туреччина спробувала внести корективи у російську сирійську політику. Оскільки турецька ідея розв’язання проблеми біженців полягала у створенні поблизу сирійської провінції Латакія, де й розмішуються російські військово-морська та військово-повітряні бази, «зони безпеки» для біженців під охороною турецьких військ.
Натомість Росія розглядає Латакію, де переважають адепти шиїтської алавітської громади, як запасний варіант на випадок невдачі зі збереженням Башара Асада при владі на всій території Сирії. Тому збитий російський бомбардувальник став лише проявом загострення геостратегічних протиріч між Анкарою і Москвою.
Росія звинувачує Туреччину у підступному намірі розшматувати територію Сирії у спробах реалізації неоімперського османського проекту. У свою чергу, Туреччина закидає Росії наміри підтримати сепарацію від Туреччини курдських районів. Європейський Союз закликав Туреччину і Росію не нагнітати атмосфери у двосторонніх відносинах та не втягувати у конфронтацію Північноатлантичний альянс.
Водночас звертає на себе увагу неоднозначність оцінок турецьких засобів масової інформації щодо перспектив європейської інтеграції Туреччини. Зазначений процес розпочався у 1964 році, коли Туреччина підписала Угоду про асоціацію. Потім новітня турецька історія зазнала декілька періодів згортання демократії та правління військових включно з грецько-турецькою війною 1974 року за Кіпр та загострення турецько-курдських відносин. Усі ці процеси суттєво уповільнили зближення Туреччини з Європою. Тільки у 1991 році Туреччина підписала з об’єднаною Європою Угоду про зону вільної торгівлі.
Але лише у 2005 році розпочалися переговори про вступ Туреччини до ЄС, які фактично відразу були заблоковані Німеччиною. Попри факт численної турецької громади у ФРН донедавна християнські демократи не вважали ісламську Туреччину ідеальним претендентом на членство в Євросоюзі. Ця країна має майже таку саму кількість населення, що й Німеччина, тому у випадку повноправного членства Туреччини в Євросоюзі Німеччині доведеться, наприклад, мати таку само кількість депутатів Європейського парламенту, що й Туреччина. Збалансовувати тоді ісламський вплив в Євросоюзі доведеться гіпотетичним прийняттям України.
Утім, усі ці роздуми, скоріше, зі сфери геополітичних фантазій. Поки що предметно переговори про вступ Туреччини до Євросоюзу відбуваються дуже складно. Зокрема, чимало претензій до Анкари Брюссель має щодо свободи слова та ісламської нетерпимості до надто ліберальних, як на думку турецьких традиціоналістів, європейських моральних цінностей. Зрозуміло, що ймовірним успіхом, якщо брати до уваги винятково прагматичні інтереси сторін, переговори про вступ Туреччини до Євросоюзу завершаться навіть не у середньотерміновій перспективі. Але рух у цьому напрямку Туреччина відновила.

Андрій МАРТИНОВ