Спочатку завданням ОГРВ була оборона величезних військових складів (десятки тисяч тонн зброї і амуніції, Кремль оцінює, що після розпаду СРСР у регіоні залишилося понад 40 тисяч тонн амуніції), переважно у Колбасній і «столичному» Тирасполі, а потім формування «миротворчого» контингенту. Свободу превентивних наступальних дій дає ОГРВ припис, що вона діє в інтересі і за наказом Генерального штабу збройних сил РФ.
Компонент повітряної підтримки становлять вертольоти групи: 2 Мі-24П, 2 Мі-24К і 2 Мі-8МТ. Спроба її зміцнення у 2013 році не вдалася — Київ не погодився на проліт вертольотів через територію України.
Батальйон «миротворчих сил» налічує трохи більше 400 солдатів і контролює 15 пунктів переходу і спостереження на підставі тристороннього молдавсько-придністровсько-російського договору. Оскільки Придністров’я втиснуте між неприхильними країнами — Молдовою і Україною,— ротація відбувається в рамках сил, які перебувають у республіці (замість батальйону «миротворчих сил» залишається батальйон ОГРВ і навпаки).
Російські сили в Придністров’ї можуть доповнюватися за рамками офіційних структур угруповання. Принаймні рік у Придністров’я могли прибувати (і, напевно, прибували, хоча важко встановити кількість) російські солдати, агенти ГРУ, козаки, бойовики націоналістичних організацій тощо. Іншим джерелом зміцнення ОГРВ є місцеві, які вже служили у збройних формуваннях республіки. Організатором цих «добровільних формувань самооборони» є ФСБ, яка діє за посередництвом повністю підконтрольного КДБ Придністров’я.
Потенціал збройних сил сепаратистської республіки оцінюється приблизно у 7 тисяч військовиків різних формувань (у тому числі 4,5 тисячі у регулярній армії — республіканській гвардії), озброєних радянською та російською зброєю.
Після повної мобілізації разом із формуваннями, підпорядкованими МВС, територіальним ополченням, мобілізаційний потенціал Придністров’я може досягати навіть 20–25 тисяч осіб.
Збройні сили повністю залежать від Росії і не тільки у чисто військовому сенсі (зброя, амуніція і логістичне забезпечення), але й в кадровому — всі кадри збройних сил республіки походять з 14-ї армії, а потім ОГРВ; у структурах служби безпеки ключові посади також займають спеціалісти з Росії.
Варто у цьому контексті згадати, що багато років в ОГРВ масово відбуваються «трансферти» місцевих військовиків (етнічних молдаван і українців). Наприклад, у 2005 році тільки 7% особового складу угруповання мали російський паспорт. Це дає досить великі можливості швидкого збільшення потенціалу ОГРВ (до кількох тисяч солдатів), навіть без необхідності перекидання військ із території РФ.
Російське угруповання у Придністров’ї не становить, принаймні на сьогодні, еквівалента повноцінної моторизованої бригади — отже, має досить обмежені наступальні можливості з точки зору класичного конфлікту. Тим не менше Придністров’я може стати базою для проникнення через кордон розвідувально-диверсійних груп або провокування дестабілізації у сусідніх державах віртуальними членами «самооборони» (добровольців), від яких Кремль може легко відмежуватися. Потенціал кількох тисяч добре вишколених і мотивованих військовиків у гібридній війні важко переоцінити.
При цьому належить пам’ятати, що Придністров’ю складно або взагалі неможливо реально зміцнювати російський бойовий потенціал у регіоні (приміром, авіацією або артилерією). Росіяни, проте, мають у цьому регіоні накопичене озброєння і інфраструктуру, врешті власну силу і резерв особового складу з перенавчених сепаратистів, які служили в армії Придністров’я або у місцевих формуваннях козаків.
Симптоматично, що українські прикордонники інформували про активність російських безпілотників з боку не тільки Криму, але й Придністров’я. Тепер охорона кордону України посилена за рахунок Національної гвардії і, можна сподіватися, дозволить українцям почуватися впевненіше. Враховуючи все викладене і пам’ятаючи про проросійські настрої значної частини населення в регіоні, не дивує факт, що з точки зору Києва територія Одеської області визнана особливо небезпечною і потенційно загрозливою.
Петро ПЕТРІВ