Теоретично всі країни, які є виробниками нафти, мають спільний інтерес у припиненні зниження ціни нафти. Протягом кількох останніх місяців світ потребує приблизно 90 млн барелів нафти щоденно і ні краплі більше — передусім через гальмування Китаю, стагнацію в Європі і технологічний прогрес американської економіки, яка за останнє десятиріччя зменшила потребу у нафті аж на 1,8 млн барелів щоденно. Однак попри очевидні сигнали про обмеження видобутку нафтові потуги до цього часу не думають зменшувати виробництво, яке вже перевищує 92 млн барелів щоденно.
ОПЕК напередодні нового року навіть збільшив видобуток до 31 млн барелів щоденно, хоча офіційно країни-члени зобов’язалися дотримуватись усталеного ліміту 30 млн барелів. Якщо цінове падіння триватиме, держави, яким видобуток нафти обходиться найдорожче, відчують проблеми з бюджетом, а це, у свою чергу, обмежить їм можливість пошуку нових родовищ і здобуття нових технологій. У результаті, коли ціни знову підуть угору, нафтові важковаговики будуть мати для себе більше місця на ринку.
Одна країна вже визнала, що не витримує цієї цінової каруселі.
Виступ президента Венесуели Ніколаса Мадуро, який намагався пояснити наслідки падіння ціни на нафту, венесуельці слухали уважно: він заявив, що компенсувати втрату доходів від нафти неможливо.
У прогнозуванні ціни на нафту Каракас помилився ще більше, ніж Москва, бо бюджет був розрахований на ціну 110 доларів за барель. Бюджетний дефіцит команда Мадуро намагається залатати кредитами, але інвестори вже відчули «запах крові» і позичають не менше як під 19%. В Європі навіть Греція позичає гроші у 2 рази дешевше.
«Зробимо все, щоб переконати наших партнерів в ОПЕК зупинити падіння ціни нафти», — обіцяв президент виборцям. Але хотіти — це одне, а могти — інше.
В ОПЕК, чиї представники збиралися для обговорення можливого зменшення обсягу видобутку, першу скрипку грає Саудівська Аравія. А Ер-Ріяд віддавна вважається у цьому товаристві провідником інтересів США. Обидві країни ще в епоху Кіссінджера уклали неформальний союз, в якому США зобов’язалися купувати море арабської нафти, а Саудівська Аравія взамін за це розміщувати свій бюджетний профіцит у доларах і американських облігаціях. Нині, коли США самі стають нафтовою потугою, фундамент союзу починає крушитись, але залишається ще густа мережа зв’язків та інтересів, плюс спільний ворог — Іран.
Саудити, зрештою, мають ще одну причину, щоб не прикладатися до вирівнювання падіння ціни на нафту, у чому їм так сприяють американці, — нею є Росія. Для правителів Саудівської Аравії великодержавні амбіції Москви не мають, очевидно, такого значення, як для Вашингтона, але вони не образяться, коли у рейтингах найбільших виробників нафти обміняються місцями з Росією. Ер-Ріяд не бачить причин, щоб разом із Москвою рятувати курс чорного золота.
«Про спільну акцію США і Саудівської Аравії, яка має поставити Росію на коліна за допомогою заниженої ціни на нафту, говорять уже не тільки російські політики, але й об’єктивні аналітики нафтового ринку», — вважає експерт нафтового ринку Філіпп Прінжер.
Росіяни досі пам’ятають, що сталось у часи боротьби Рональда Рейгана з «імперією зла»: у 1985 році під тиском Вашингтона Саудівська Аравія за кілька місяців збільшила видобуток нафти з 2 до 10 млн барелів щоденно, збивши ціну чорного золота з 32 до 10 доларів. Розгублений Кремль продавав нафту навіть по 6 доларів за барель, але й так соціалістична економіка розпалась як картковий будинок.
Нині Росія в кращій формі, але це не означає, що може витримати тривалу війну за виживання: майже три четверті бюджетних доходів Росії походить від експорту сировини, переважно нафти і газу. Валютні резерви протягом року зменшилися майже на 30%. А тепер ще ослаб рубль, через що зростають кошти обслуговування російських облігацій. Про амбіційні плани пошуку нових родовищ вуглеводнів вартістю 500 мільярдів доларів, які б поповнили танучі російські запаси, доведеться забути: російські нафтові і газові корпорації не зроблять цього за свої кошти. Лише «Роснафта» взяла у Кремля майже 50 мільярдів доларів позики на оплату облігацій і завершення вже розпочатих інвестицій.
Тому аналітики американського дослідницького центру Стратфор переконані, що найближчим часом ОПЕК не буде зменшувати видобуток нафти, щонайбільше зробить косметичне корегування порядку 500 тисяч барелів щоденно. У Перській затоці вартість видобутку не перевищує 10 доларів за барель. США, щоправда, не є такими стійкими до зниження цін, але Джейсон Фурман, керівник групи економічних радників Барака Обами, заспокоює, що «навіть при ціні 60 доларів 8 з 10 свердловин надалі приноситимуть прибуток».
Вартість видобутку нафти у США постійно знижується завдяки новим технологіям. Найдешевше в експлуатації родовище у США Грін Рівер у Колорадо нині поставляє нафту по 50 доларів за барель, а нафтовики Дакоти заявили, що в їхньому регіоні поріг рентабельності становить менше 42 доларів. Не кажучи вже про те, що сланцева технологія дозволяє легко і дешево відновити видобуток, як тільки він знову стане рентабельним.
Словом — як США, так і країни ОПЕК із Саудівською Аравією і Кувейтом на чолі можуть спокійно перечекати найближчі місяці, аж — як у китайському прислів’ї — рікою попливуть «трупи» нафтовиків із Москви, Каракаса чи Тегерана.
Євген ПЕТРЕНКО