Жіноча збірна України втратила шанс поборотися за командні ліцензії ще рік тому, на чемпіонаті світу у Наньніні. Підопічні Оксани Слюсарчук, зупинившись на 27-й позиції, залишилися за межами прохідного бар’єра, який становить 24 найкращі команди світу. Тож до Глазго змагатися за єдину можливу для України путівку поїхала 24-річна Ангеліна Кисла. Конкуренції за це місце у синьо-жовтій жіночій збірній практично не було.
Єдина реальна опонентка Ангеліни — Христина Санькова через проблеми зі здоров’ям вибула з цих перегонів ще на початку підготовчого періоду. У Глазго у Кислої була чітко окреслена і, за великим рахунком, реальна мета — потрапити в багатоборстві у топ-24, а отже, здобути право на передолімпійських тестових змаганнях поборотися за ліцензію. Але киянка не змогла витиснути максимум зі своїх програм. Її з легкістю обійшли представниці таких ще донедавна негімнастичних країн, як Бельгія, Нідерланди чи Угорщина.
А послідовниця легендарної Лариси Латиніної і «золотої» Лілі Подкопаєвої змушена задовольнитися... 91-м місцем (серед 191 учасниці). Пройшовши без грубих похибок опорний стрибок (14,033), вільні вправи (12,566) та комбінацію на брусах (13,333), Ангеліна відверто завалила вправи на колоді. Похитування чи не після кожного елемента врешті-решт завершилися падінням (10,733).
З іншими амбіціями подалися до Глазго наші чоловіки. Знекровлена після лондонської Олімпіади збірна поки що не може втрутитися у боротьбу за місце на п’єдесталі. На зміну непересічним майстрам — Олегу Степку та Петру Пахнюку, гімнастику яких Азербайджан оцінює сотнями тисяч доларів, та досвідченому Миколі Куксенкову, який посилив команду Росії, — прийшли призер юнацької Олімпіади Владислав Гріко та Володимир Окачев.
Пліч-о-пліч з харків’янами змагаються багатоборець Микита Єрмак та Максим Семянків. Максим, який на минулорічному чемпіонаті континенту був співучасником «бронзового» успіху нашої команди, залікувавши травми, обіцяв допомогти у найпроблемніших для нас видах — вільних вправах та на перекладині.
А козирями цієї поки що скромної команди є титулований багатоборець Олег Верняєв та володар цілої колекції найпрестижніших нагород в опорному стрибку та на кільцях Ігор Радівілов. Рік тому у Наньніні українці зупинилися за півкроку до вісімки найкращих команд, поступившись менш ніж півбалом Швейцарії. У Глазго підопічні Олександра Горіна мали всі підстави, не чекаючи наступного сезону, витягти олімпійський квиток. Однак не склалося.
Після п’ятої ротації команда Верняєва скотилася на десяту позицію, пропустивши вперед німців, французів і корейців, яких просто змушена була перемагати. Не маючи права на помилку, наші хлопці дозволили собі надто велику розкіш — похибки у вільних вправах та на перекладині, що відразу ж позначилося на загальнокомандній оцінці. Новенький килим, який завдяки Національному олімпійському комітету прилаштували у Кончі-Заспі акурат за тиждень до початку чемпіонату, дозволив хлопцям трішечки призвичаїтися до принципово нових відчуттів на акробатичних діагоналях. Та цього виявилося замало, аби ахіллесова п’ята стала коронним видом. Від лідерів — команди Японії (358,884 бала) нас відділила ціла прірва — 17 балів.
У проморолику до чемпіонату світу у Глазго організатори перебирали усіх можливих кандидатів — ні, не на перемогу, а тих сміливців, хто зумів би кинути виклик «королю Кохеї». П’ятиразового абсолютного чемпіона світу і олімпійського чемпіона Лондона Кохеї Утімуру останні шість років ніхто не може посунути з вершини п’єдесталу.
Хлопець, який виховувався у гімнастичній сім’ї, з пелюшок марив гімнастикою. У цьому мареві 27-річний спортсмен продовжує жити й до сьогодні. Його неможливо побачити ні на розіграші Кубка світу, ні на жодному іншому турнірі. Із зарубіжними суперниками Кохеї виходить змагатися лише раз на рік — на чемпіонаті світу.
А про те, що він робить на тренуваннях, у гімнастичному світі з року в рік складають дедалі неймовірніші легенди. Наче кожного нового змагального дня він може практично на кожному снаряді презентувати іншу програму — позахмарного рівня складності, не повторюючись навіть у дрібницях. А на змаганнях японець видає лише ту складність, якої вистачило б якраз для того, щоб на кілька балів обійти найближчих переслідувачів.
Так ось, першим у списку тих, хто змусив би Утімуру видати небачений досі набір елементів, є 22-річний донецький хлопчина Олег Верняєв. Олегові, який протягом року зібрав увесь можливий набір абсолютних перемог, для колекції бракує ще «золота» чемпіонату світу. І дехто з гімнастичних фахівців вірить, що Верняєв уже доріс до цього титулу. У спорті є таке поняття, як «плюс старт». Перекладаючи на звичну мову, це вміння на відповідальних змаганнях подати себе у привабливому вигляді. Підопічний Геннадія Сартинського якраз і належить до тих небагатьох, для кого «чим важче, тим краще».
І Утімура, який десь поряд на помості зриває оплески своїми фірмовими «ультра-сі», для українця є лише додатковим стимулом і подразником. У кваліфікації Олег розташувався на другому рядку, поступившись легендарному японцю 0,450 бала (Верняєв віддав супернику лише опорний стрибок і перекладину) і став на той час єдиним учасником кваліфікації, хто за результатами однієї вправи перейшов рубіж 16 балів.
На улюблених брусах донеччанин, презентувавши програму з коефіцієнтом складності 7,1 (максимальна складність Верняєва, зафіксована на змаганнях — 7,3), набрав гросмейстерські 16,133 бала. Тож так невдало розпочавшись для нас, цей чемпіонат світу насправді обіцяє подарувати приємний сюрприз.

Михайло ГЕРАСИМЕНКО та Антон ШУЛЬГА