Мені пригадувалося, що на торішньому турнірі в Каунасі естонці на чолі з капітаном Робертом Рообою до останнього туру претендували на перемогу. Тому я цілком щиро зробив невеличкий комплімент, сказавши, що «в естонців багато хороших хлопців».
Райно відповів із дзеркальною ввічливістю, мовляв, «в України теж багато хороших хлопців». Він уже хотів було піти, але зупинився у дверях, на мить думаючи, як би точніше сформулювати на незвичній для нього мові. І нарешті сказав: «Так, у нас багато хороших хлопців, але нам не вистачає хороших хокеїстів».
У цьому жарті адекватно відбилося ставлення естонців до своєї команди. Звичайно, її люблять, палко за неї вболівають. Але ставляться критично, без перебільшення можливостей. І на матчах збірної Естонії на талліннській арені «Тондіраба», до речі, вільні місця в залі завжди залишалися.

Вирішальний п’ятий тур
А тепер повертаємося до турніру. Отже, Румунія — Нідерланди — перший матч останнього п’ятого туру. Несподівано він виявився надзвичайно важливим, визначальним. Щоб гарантувати собі перемогу в турнірі, румунам потрібно було вигравати в основний час матчу (і тоді вони ставали недосяжні для поляків).
Голландцям, щоб зберегти шанси на збереження прописки в Дивізіоні IB, треба було як мінімум відібрати якісь очки у Румунії, в ідеалі — теж виграти в основний час (і тоді вже все залежало від того, скільки очок зуміє Україна відібрати у Естонії в самому останньому матчі).
Зі сказаного вже зрозуміло, що за грою з неослабною увагою стежили не тільки румунські та голландські вболівальники, а й наші та поляки. Ми вболівали, ясна річ, за Румунію, поляки — за Нідерланди.
Швидкої і гарної гри, як в матчі з японцями, які «і самі грають, і іншим дають», у голландців не вийшло. Румуни показали себе на цьому чемпіонаті командою як вольовою, так і технологічною. Вони нав’язали супернику в’язку гру, а самі технічно реалізували свої шанси і на початку другого періоду повели в рахунку — 2:0.
Далі Румунія «засушила» гру і все, що змогли зробити голландці, це скоротити перевагу суперника до мінімуму — 1:2. При цьому в третьому періоді румуни заробили два штрафи поспіль. Однак і за ці 4 хвилини не дали супернику створити особливо небезпечних моментів.
Наприкінці гри голландці зняли воротаря. Проте вражаючого штурму не вийшло. Навпаки, румуни закинули шайбу в порожні ворота. 3:1! Вигравши цей матч, Румунія виграла і весь турнір, завоювавши путівку до Дивізіону IA на наступний рік.
А решта матчів перетворилася на формальність, в «тренування з підвищеним рівнем відповідальності». Польські військовослужбовці з розміщеного в Естонії контингенту НАТО, які приїхали на матч своїх, подумали-подумали — і вирішили на зустріч з японцями не залишатися.
Не знаю, може, потім і пошкодували, тому що гра була хоч і не вирішальна, проте дуже весела. Після двох періодів Польща вела 5:1, але в третьому періоді японці зуміли зменшити розрив. Причому останню шайбу закинули за 2 секунди до сирени. Підсумок — 7:4.
Ну і наші почали матч з Естонією вражаюче («Ніби «озвірину» прийняли», — сказав хтось з уболівальників). Минуло лише дві хвилини, а Ігор Мережко і Віталій Лялька вже вивели Україну вперед — 2:0. Через дві хвилини естонці скоротили рахунок — 2:1.
Але наші не розклеїлись, а продовжували грати так само впевнено. Під кінець 15-ї хвилини Сергій Бабинець відновив різницю в рахунку — 3:1.
Так, у першому періоді гра української збірної виглядала вражаюче. І шайби закидалися на будь-який смак: комбінація і точний кидок із середньої дистанції (Мережко); приголомшливий дриблінг, у ході якого була «накручена» чи не вся команда суперників (Лялька), снайперський кидок у дев’ятку з дальньої дистанції (Бабинець).
При цьому треба підкреслити, що Естонія в цій грі була аж ніяк не статистом. Їй потрібна була тільки перемога, причому в основний час матчу. Так би естонці отримали бронзові медалі Дивізіону IB, що важливо для турніру, який проводиться вдома.
І публіка, що прийшла на матч (гра вже починалась, а черга за квитками вишикувалася досить довга), гнала синьо-чорно-білих уперед. Але українська збірна теж хотіла закінчити чемпіонат на мажорній ноті (плюс — преміальні).
У другому періоді точилась уперта боротьба зі взаємними шансами. Дуже потрібно було піти на перерву, зберігши різницю в рахунку. На жаль, за півхвилини до кінця наші таки пропустили. А в третьому періоді український тренерський штаб вирішив зіграти надійніше і перейшов на гру в три п’ятірки.
Природно, що наші втомлювалися швидше і пресинг естонців посилився. В середині періоду вони зрівняли рахунок. А наприкінці основного часу матчу замінили воротаря на шостого польового гравця, щоби вирвати так потрібну їм перемогу в основний час.
Наші відстояли свої ворота і більш того — вразили порожні ворота суперника точним кидком здалеку. Однак фінальна сирена пролунала буквально на мить раніше. А в овертаймі ми заробили вилучення. І капітан естонців Роберт Рооба закинув четверту шайбу.
Але пізно — бронза від естонців уже спливла до японців, що мали стільки ж очок — шість, але мали перевагу в особистій зустрічі.

Знаючи про мінуси, шукаємо плюси
На турнір приїхав один із найвідоміших літописців збірної — Віктор Жалій, який торік випустив (у співавторстві) книгу «Національна збірна України на чемпіонатах світу. 1993–2018. Цифри. Факти. Коментарі».
Мені здалося цікавим узяти коментар про підсумки турніру саме у цього фахівця.
— Перше, що можу сказати, — почав Жалій. — Мені здається, що ця збірна виглядала, очевидно, краще, ніж та, що була минулого року в Каунасі.
— Ну а тепер про все по черзі. Щодо складу — чи вдалося зібрати всіх найсильніших?
— У цілому так, за деякими винятками. Капітан команди на минулому чемпіонаті Віктор Захаров вирішив не брати участі в першості, аби побути з дружиною, в якої скоро пологи.
Ще два хороших наших хлопці грають у студентських лігах у США. Однак із різних причин вони також не змогли вибратися на цей чемпіонат. І в усіх матчах турніру, за винятком, мабуть, гри з поляками, наші в цілому виглядали гідно, грали на рівних.
— Але що ж завадило досягти кращого результату?
— Ну якщо по лініях і по гравцях. Перш за все воротарська пара у нас була найслабша на цьому турнірі. Надійний воротар або фіксує шайбу, або відкидає її подалі від воріт. Тут же занадто багато залишалося на п’ятачку. І захист не завжди встигав підчищати, іноді мандражував.
Ми багато пропустили через таке нервування біля воріт. При цьому наш основний воротар Богдан Дьяченко відначально — обдарований гравець. Але він виступає за «Донбас», найсильніший український клуб не найсильнішої Української ліги. Йому там не вистачає досвіду таких ось жорстких сутичок, і він не прогресує, як міг би.
— Які ще найпомітніші недоліки нашої команди?
— Дуже не вистачає захисників із поставленим дальнім кидком. У колишніх командах були такі люди — взяти хоча б нинішніх тренерів збірної Андрія Срюбка, Сергія Климентьєва (особливо «Клим» — надзвичайно сильний кидок).
Такий недолік дуже звужував наші можливості під час атаки. Тому команда часто надмірно багато комбінувала, ніби намагалася просто завести шайбу у ворота. Але це, як ви розумієте, експрес-коментар на ходу. Для більш точної оцінки потрібно дивитися статистику по кожному матчу і по всьому турніру в цілому.
— А який головний системний недолік українського хокею?
— Ну, це не секрет. І це для всіх, загалом-то, очевидно. У нас зараз слабенька внутрішня першість. Тому підростаючі покоління гравців не прогресують, як мали б.
Тим часом у багатьох європейських країнах хокей сьогодні — все популярніший. А ми на цьому тлі відстаємо в темпі. Поки така ситуація не зміниться, очікувати якісних змін важко.
За цифрами підсумки чемпіонату Дивізіону IB такі. Румунія — 13, Польща — 13, Японія — 6, Естонія — 6, Україна — 4, Нідерланди — 3. Румунія наступного року буде грати в Дивізіоні IА. У нашу ж групу повертається Литва, яка не зуміла втриматися там.
А з Дивізіону IIА до нас підніметься Сербія, що у впертій боротьбі випередила Хорватію. Так що склад турніру наступного року буде такий: Литва, Польща, Японія, Естонія, Україна, Сербія. Де пройде чемпіонат, поки невідомо. Найочевиднішим варіантом уболівальникам видається Польща (і їх передбачення часто виправдовуються).
Приємно виглядає для нас таблиця кращих бомбардирів талліннського турніру за системою гол+пас. У першій шістці — три поляки і три українці (з уточненням). На перших двох місцях поляки. Капіца — 10 (6+4), Коморовський — 7 (6+1).
Потім два українці: Лялька — 7 (6+1), Міхнов — 7 (2+5). Поляк Нойпауер — 6 (3+3). І українець Борисенко, з цього чемпіонату грає за Румунію — 6 (2+4). На жаль...

Олег КУДРІН,
Укрінформ