За умов, коли в країні в першому півріччі 2016 року на одне робоче місце претендували десять безробітних, турбота держави про тих, хто захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брав безпосередню участь в антитерористичній операції, здається цілком виправданою.
Учасникам бойових дій, які рік і навіть більше провели на передовій, значно важче знайти роботу після повернення до мирного життя. За цей рік не лише багато чого змінилося в країні і, як кажуть, збігло води, а й подекуди «втекли» їхні робочі місця, які роботодавці мали зберігати за ними.
Ще у гіршому стані ті з бійців АТО, котрі до призову в армію не працювали: їм доводиться шукати роботу «з нуля» і дуже важко конкурувати на переповненому безробітними ринку праці.
Чиновники кажуть, що реалізація положень зазначеного закону сприятиме працевлаштуванню учасників антитерористичної операції, оскільки відповідно до ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавцю, який працевлаштує на нове робоче місце, за направленням Державної служби зайнятості, учасників АТО строком не менше, ніж на два роки, щомісяця компенсуватимуться фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Крім того, за цією категорією безробітних закріплюється квота в 5% на підприємствах, установах та організаціях, де працює більш ніж 20 співробітників. Держслужба зайнятості вважає, що завдяки закону безробітні учасники АТО зможуть працевлаштуватися на 40% швидше.
Це — теорія. А як на практиці реалізуються положення закону для безробітних з «особливим» статусом? Якщо у пошуках відповіді ви підете не до чиновницьких кабінетів, а поспілкуєтеся з тими, заради кого приймали закон, то зрозумієте, що в житті все значно складніше, ніж на папері. Чимало учасників бойових дій, навіть кілька місяців потому, як демобілізувалися, все ще не можуть знайти роботи і мають жити із своїми родинами на допомогу по безробіттю.
Полтавщина, де нині на обліку у соціальних службах стоять п’ять тисяч учасників АТО, не виняток. Не виняток тому, що офіційно півтори тисячі учасників бойових дій на Сході України шукають роботу і стоять на обліку в центрах зайнятості області.
Про те, як вони можуть працевлаштуватися і яке ставлення чиновників до вчорашніх бійців, журналістам днями розповіла директор Полтавського обласного центру зайнятості Катерина Клавдієва. За її словами, на Полтавщині один із найбільших в Україні показників щодо безробітних учасників АТО, хоча вже вдалося працевлаштувати близько чотирьох сотень із них. Цьому є пояснення, уточнила директриса, бо корені проблеми не в тому, що недостатньо добре працюють центри зайнятості, скільки в інших факторах.
Приміром, як сталося так, що майже кожен третій фронтовик нині не може знайти роботи? Усе через те, що до них прикуто дуже багато уваги. Так, у регіоні заведений порядок, коли до кожного учасника АТО, одразу після його звільнення та повернення додому, обов’язково приходить соціальний працівник і з’ясовує всі його потреби, в тому числі і щодо працевлаштування.
Тому, акцентувала увагу представників ЗМІ К. Клавдієва, жодного з бійців не обділено увагою, всі вони постійно перебувають у полі зору соціальних служб, а також центрів зайнятості. Поки для учасників бойових дій підшукують роботу, більшості з них пропонують перенавчатися на професії, які користуються попитом на регіональному ринку праці і добре оплачуються.
«Ми сьогодні готові учасникам АТО запропонувати навчання за будьякою професією, але проблема в тому, що допомога по безробіттю часто перевищує зарплату, яку пропонує роботодавець, — зізнається К. Клавдієва. — Тому допоки ідуть такі виплати, учасники АТО більш активно беруть участь у громадських роботах, зокрема з охорони правопорядку».
Отже, існуюча система виплат допомоги по безробіттю, коли для учасників АТО ця сума значно більша, ніж зарплата, яку їм платитимуть у разі працевлаштування роботодавці, аж ніяк не стимулює фронтовиків до працевлаштування.
Справді, за інформацією, яку почули журналісти, нині на Полтавщині допомога по безробіттю для учасників АТО становить 3,5–5,8 тисячі гривень щомісяця (це при тому, що середньомісячний розмір допомоги по безробіттю в області — 1724 грн. — Àâò.). А зарплату їм, у разі працевлаштування, пропонують у сумі 2,0–2,5 тисячі гривень. Тож чи варта овчинка вичинки? Тобто, чи слід поспішати з працевлаштуванням тим, хто звільнився з передової і може майже рік отримувати допомогу по безробіттю, яка на порядок вища від середньої зарплати в Полтавській області?
«Можливо, тому, коли ми пропонуємо учасникам АТО роботу, чуємо у відповідь прохання дати їм ще час для, приміром, відпочинку, реабілітації або навіть збору урожаю на власному городі, бо поміж них чимало жителів сіл», — констатує К. Клавдієва.
Але центри зайнятості Полтавщини наполегливо працюють над тим, щоб працевлаштувати якомога більше вчорашніх учасників бойових дій. При цьому використовують різні форми. Приміром, як розповіла далі К. Клавдієва, принцип роботи під «єдиним дахом». Якщо учасник АТО став на облік у центрі зайнятості, щомісяця його разом з іншими безробітними фронтовиками запрошують на зустріч з директором центру зайнятості.
На зустріч приходять також представники більшості чиновницьких структур, які або відповідають за роботу з учасниками АТО, або можуть посприяти їм у працевлаштуванні: представники відділів земельних ресурсів, соціальні працівники, заступники голів РДА, роботодавці та ін. На таких зустрічах з’ясовують потреби учасників бойових дій, консультують їх із різних питань.
Підсумки зустрічей оформлюють протокольно і видають доручення всім, хто має вирішувати проблеми, з якими стикаються учасники АТО, в тому числі — з працевлаштування. Тобто, кажуть у обласному центрі зайнятості, так учасники АТО не лише постійно охоплені пошуком роботи, а й соціальним супроводом.
І все ж, констатує К. Клавдієва, ситуація, коли допомога по безробіттю для учасників АТО виявляється більшою, ніж зарплата, стає серйозною проблемою, яка гальмує їхнє працевлаштування. Ситуацію намагаються виправити, адже ця проблема характерна для всіх регіонів України, де в центрах зайнятості на обліку перебувають учасники бойових дій.
«Днями відбулася зустріч голови Державної служби зайнятості Валерія Ярошенка з працівниками регіональних центрів зайнятості, котрі опікуються працевлаштуванням учасників АТО. До речі, працювати з ними довіряють не всім працівникам, а лише тим, хто готовий до того, щоб надати їм ще й психологічну підтримку, — уточнила К. Клавдієва.— Ми порушили питання щодо того, аби при прийомі на роботу учасників АТО роботодавець мав право на компенсацію зарплати на певний період. Пропозиція визнана слушною, підтримана центральним апаратом, сподіваємося, що буде розроблений відповідний нормативний акт. На кшталт того, як виплачують компенсацію внутрішньопереміщеним особам. Тому чекаємо законодавчого врегулювання цього питання, адже воно дуже актуальне».
Як працевлаштувати безробітних з особливим статусом
А поки в обласному центрі зайнятості чекають змін у законодавстві, учасники бойових дій продовжують шукати роботу. У більшості випадків, з огляду на зазначені причини, безрезультатно. Воно й зрозуміло, адже роботу за фахом та пристойною платнею на сьогодні можуть знайти хіба що по знайомству, або, як раніше говорили, по блату.
На Полтавщині підприємств, де обіцяють зарплату, на яку ще можна прожити — у 10–15 тисяч гривень, можна перелічити на пальцях однієї руки. Переважно це в Горішніх Плавнях (колишньому Комсомольську) або Кременчуці. До речі, з кадрами зпоміж місцевих там справи кепські, бо всі вони практично працевлаштовані. Тож керівники підприємств пропонують роботу вахтовим методом — транспортом підприємства ладні привозити з інших населених пунктів робітників. Їм обіцяють місця в гуртожитках, харчування в їдальнях заводів тощо. Зміна — раз на сім— десять днів.
Один із учасників АТО, який приїхав до Полтави з Решетилівського району в пошуках роботи, у розмові з кореспондентом «ДУ» доволі критично поставився до вахтового методу. Колишній боєць проживає в селі, вдома господарство, яке потребує постійного догляду і щоденної праці, дружина, двійко дітей, літні батьки. Залишати домівку навіть на кілька днів, каже Олексій, йому аж ніяк не можна. Він хоча і безробітний, але головний у хаті.
Йому дуже не хочеться тижнями проживати в гуртожитку: набридло життя в польових умовах у зоні АТО. Дуже скучив за домашнім затишком та рідними, тож знову їхати з дому ні за що у світі вже не хоче. До того ж, каже безробітний Олексій, нічого доброго в тому, що чоловіки тижнями самі живуть у гуртожитку, немає...
Якщо знайде роботу в обласному центрі — за сорок кілометрів від свого села, то буде добре. Бажано охоронцем, щоб відчергувати добу, а потім двітри відпочивати. Так буде достатньо часу, щоб поратися по господарству та приділяти увагу родині. А от працювати за дві сотні кілометрів від домівки він не хоче.
Чоловік відверто зізнається, що не дуже вірить обіцянкам щодо зарплати в 10–15 тисяч гривень на місяць. До речі, і К. Клавдієва це підтверджує, інформуючи, що, як правило, на підприємствах, де обіцяють дуже високі зарплати, новачкам спочатку платять 2–2,5 тисячі гривень. І тільки згодом, через місяцьдва, коли ті опанують свої обов’язки та зарекомендують себе як вправні робітники, можуть виплачувати преміальні та ще деякі надбавки.
Погоджується з тим, що працевлаштування учасників АТО є проблемою для Полтавщини і Валерій Довженко, керівник Центру допомоги учасникам антитерористичної операції в Полтавській області. Причин такої ситуації він бачить чимало. Іноді роль відіграють навіть не брак вакансій, а бюрократичні перепони.
Так, ділиться В. Довженко, чимало його побратимів місяцями вже після демобілізації не можуть витребувати із своїх військових частин необхідні для центрів зайнятості документи, тому їм доводиться «сидіти на мінімалці» в центрах зайнятості — отримувати найменшу за розміром, ніж мали б, допомогу по безробіттю.
Правда, зазначає В. Довженко, питання працевлаштування учасників бойових дій, кількість яких нині на Полтавщині вже перевалила за п’ять тисяч, «двояке». Є поміж учасників бойових дій і такі, котрі чекають, поки до них прийдуть із списком вакансій...
«Держава робить для учасників АТО все можливе, щоб їх працевлаштувати. У тому числі і стимулює до самостійного пошуку роботи. Хтось із них сповна користується наданою можливістю і виявляє ініціативу, а хтось, як кажуть «не чухається», — констатує В. Довженко.— Але вже слід зрозуміти, що соціалізм закінчився. Пошук роботи — це проблема самого бійця. Ніхто не має бігати за ним і пропонувати роботу. Хочеш годувати родину — шукай роботу! Не можеш знайти, звертайся до влади і проси допомоги. Але таки потрібно й самому діяти, щоб працевлаштуватися».
Водночас, погоджується керівник центру, серйозною перешкодою для працевлаштування учасників бойових дій стає мізерна зарплата, яку роботодавці готові їм платити. Справді, робота є, але платять за неї копійки, констатує керівник Центру допомоги учасникам антитерористичної операції.
Для людей, котрі під час служби отримували доволі пристойну платню від держави, те, що їм наразі пропонують, здається сміхотворною сумою, на яку не можна ані прожити самому, ані утримувати родину. Тому на Полтавщині все ще стільки безробітних учасників АТО. Ситуація може дедалі погіршитися після чергової хвилі демобілізації, яка вже почалася. Отож лави безробітних у регіоні поповняться ще десятками учасників АТО...
Згідно з повідомленням Державної служби зайнятості, від початку бойових дій на Сході України статус безробітного мали 38,6 тис. учасників АТО, з них 36,5 тис. осіб отримували допомогу по безробіттю. Працевлаштовані 8,4 тис. учасників бойових дій. При цьому кожен четвертий, працевлаштований за сприяння служби зайнятості, обіймає керівні посади, а ще майже дві тисячі учасників АТО відкрили власний бізнес, теж за сприяння служби зайнятості, отримавши одноразову допомогу.
Водночас посадовці не приховують, що далеко не всі з учасників бойових дій справді хочуть знайти роботу. Більшість приходить до центрів зайнятості по допомогу, а не в пошуках роботи, розповів журналістам заступник голови Державної служби зайнятості Сергій Кравченко:
«Учасники АТО приходять до нас і не хочуть того, аби їм знайшли роботу. Їм потрібний лише відпочинок. Із 38,5 тисячі, які до нас звернулися, лише незначна їх кількість справді хоче працювати. Більшість хоче перебувати на обліку в службі зайнятості та отримувати допомогу по безробіттю».
Він також зазначив, що дуже часто громадянам, котрі повертаються зі служби в зоні АТО, вже не підходить раніше набута ними професія, і таким доводиться перенавчатися, чого так само деякі фронтовики не хочуть.
Отже, проблема працевлаштування учасників бойових дій, схоже, ще дуже довго залишатиметься причиною для головного болю не лише для спеціалістів центрів зайнятості, а й для всього суспільства, в якому щедро роздали багато обіцянок, однак не створили умов для їхньої реалізації.
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава
