У 1832 році троє товаришів — 21-літній Маркіян Шашкевич, його ровесник Іван Вагилевич та 17-літній Яків Головацький створили літературний гурток, який назвали «Руська Трійця». Лідером гуртка був обраний Маркіян Шашкевич. Його учасники стояли на слов’янофільських позиціях і використовували традиційні слов’янські імена (Шашкевич — Руслан, Вагилевич — Далібор, Головацький — Ярослав).
Основною метою діяльності «Трійці» було: звільнити народну мову від церковнослов’янських та чужомовних впливів і створити літературну мову. Крім того, вони прагнули розширити сферу використання української мови серед населення та в державних установах тощо.
Члени «Руської Трійці» ходили в народ, записували місцевий фольклор. Крім цього, «трійчани», зокрема І. Вагилевич, проводили агітацію серед селянства, закликаючи боротися за свої права, за що Вагилевич був неодноразово заарештований австрійською поліцією.
Крім Шашкевича, Вагилевича та Головацького, до складу «Руської Трійці» входило ще близько 20 членів, які також були студентами та семінаристами. «Трійця» підтримувала зв’язки з польським національним рухом, зі слов’янськими будителями Яном Коларом, Павелом Шафариком, Бартоломеєм Копітаром та Карелом Гавлічеком, з якими регулярно листувалися.
Особливо тісні зв’язки «Трійці» були із Наддніпрянщиною, такими діячами українського національного руху, як Ізмаїл Срезневський, Михайло Максимович, Йосип Бодянський.
Результатом їхньої діяльності була підготовка рукописів збірок авторських поезій слухачів духовної семінарії «Син Руси» (1833) і «Зоря» (1834), що через цензуру не побачили світ, а головне — виданого у Будапешті альманаху «Русалка Дністровая» (1837), яка вирішально вплинула на національне відродження та розвиток української літератури в Галичині.
Правопис «Русалки Дністрової» — перша фонетична система правопису української мови на основі адаптованого алфавіту, вжита «Руською Трійцею» в альманасі «Русалка Дністровая». Вживання фонетичного принципу орфографії мотивувалося у передмові Маркіяна Шашкевича тим, що «знати нам конче, яке теперішному язикови истинноє лице; за-для-того держалисмо-ся правила: «пиши як чуєшь, а читай як видишь»*.
Орфографія «Русалки Дністрової» не прищепилася в Галичині, але стала основою для пізніших систем українського фонетичного письма і, зрештою, сучасної української абетки.
Девізом книги були слова Яна Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія». Своїм поворотом до народної мови й уведеним її упорядниками правописом «Русалка Дністровая» справила великий вплив на українське національне відродження і на розвиток української літератури в Галичині. За словами І. Франка, збірка «була свого часу явищем наскрізь революційним». «Русалка Дністровая» була передрукована 1910 року в Тернополі й офсетом у Києві (1950, із вступною статтею Олександра Білецького) та у Філадельфії (1961).
Перший опублікований вірш Шашкевича «Голос галичан» з’явився в 1835 році. Крім кількох інтимно-ліричних поезій («До милої», «Туга за минулим», «Думка»), Шашкевич писав переважно вірші патріотичного характеру («Руська мова», «Дайте руки», «Слово до чтителей руського язика», «Побратим», «Лиха доля» тощо), також на історичні теми: «Хмельницького обступлення Львова», «О Наливайку», «Болеслав Кривоустий». Поетична спадщина його відносно невелика, але високо оцінена І. Франком та пізнішими дослідниками.
У 1836 році Шашкевич опублікував брошуру «Азбука і Abecadlo» (1836), спрямовану проти спроб запровадження в українській мові латинської абетки. Переклав частину «Слова о полку Ігоревім» та Святого Письма («Євангеліє від Матея і Йоана») народною мовою (1842). Посмертно Яків Головацький видав «Читанку» Маркіяна Шашкевича для малих дітей (1850).
Помер Шашкевич у злиднях від туберкульозу і був похований у Новосілках Лісних. Слава пробудителя національної свідомості й зачинателя нової української літератури в Галичині почала зростати вже по смерті. У 1893-му тлінні останки його перенесено до Львова. В 1911 році, у століття народження письменника, відбулося величне шашкевичівське свято з установленням йому на Білій Горі хреста-пам’ятника.
За новіших часів культ Шашкевича зростає як реакція на русифікацію України й асиміляцію українців у діаспорі. У 1959 році в Підліссі відкрито літературно-меморіальний музей, а в 1962-му — поставлено бронзове погруддя Шашкевича.
У канадському місті Вінніпег у 1962 році було засновано Інститут Маркіяна Шашкевича, що з 1963-го видавав протягом 25-ти років збірник «Шашкевичіяна» та «Бібліотеку Шашкевичіяни» (редактор М. Марунчак). У 1944 році там споруджено і пам’ятник із бронзовим погруддям Шашкевича, а на честь 170-річчя від дня народження письменника іменем Шашкевича названо місцевий парк.
У 2003 році ім’я Маркіяна Шашкевича присвоєно Бродівському педагогічному коледжу.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ