Мати самоучкою (за пiдручником арифметики) навчилася читати, а пiзнiше екстерном здала iспити за гiмназiю. У Чигиринi один за одним з’явилися дiти — троє синiв i двi дочки. Катя була передостанньою дитиною.
Чигирин — стародавнє красиве мiсто. Батько добре знав його iсторiю, водив учнiв школи на екскурсiї по iсторичних мiсцях, пов’язаних із козацькою вольницею, багато розповiдав про минуле мiста на своїх уроках.
У 1937 роцi його визнали українським нацiоналiстом (хоча українською вiн говорив з явним акцентом, що вiдразу видавало його росiйське походження) i заарештували.
Катерина Ющенко вчилася тоді на першому курсi фiзикоматематичного факультету Київського унiверситету iменi Т. Г. Шевченка. У Києвi вчилися ще кiлька її однокласникiв із Чигирина. То одному, то другому стали приходити звiстки про арешт батькiв, родичiв, близьких. Бiльшiсть студентiв були комсомольцями.
Раз по раз відбувалися збори, що тривали iнодi цiлу нiч, щодо виключення з факультетської органiзацiї синiв i дочок новоявлених «ворогiв народу».
Катерину теж виключили. Вона пiшла до ректора i запитала:
— Хiба є закон, що дозволяє виключити мене з iнституту?
— Є! — вiдповiв ректор. — Телефонограма народного комiсара освiти Затонського.
Вона не повiрила i пiшла на прийом до нього. Зайняла чергу, вiдмiчалася кiлька днiв — список охочих потрапити до народного комiсара був величезний — i, нарештi, стала чотирнадцятою. Коли вона прийшла наступного дня, черги не було, а кабiнет Затонського був опечатаний. Їй сказали, що вiн виявився «ворогом народу».
Катерина попросила в унiверситетi повернути документи i поїхала до Овруча до старшої сестри. Тiльки тут довiдалася, що мати теж заарештована. Вона намагалася довести невиннiсть батька i принесла чекiстам документи про його участь у революцiйному русi.
Назад не повернулася. Її, як i батька, засудили на 10 рокiв тюремного ув’язнення. Принесенi матiр’ю документи спалили на її очах. У Чигиринi залишався десятилiтнiй брат Володимир і Катерина поїхала до нього...
Улiтку 1938 року Катерина Ющенко їде у Самарканд до Узбецького державного унiверситету, який оголосив набiр студентiв. Катерина уся вiддалася навчанню. Не пропускала жодної лекцiї, читала i перечитувала пiдручники, розв’язувала всi задачi, якi були в пiдручниках i задачниках.
I так було всi три роки. Можливiсть завершити, нарештi, свою освiту окрилила її й допомагала пережити лихо, що прийшло. Але вона завжди пам’ятала своїх батькiв i таку далеку вiд Самарканда Україну.
По війні Катерина повернулася в Україну і з вересня 1944 року працювала вчителькою середньої школи на Житомирщині, де вела уроки математики, фiзики, креслення i навiть української лiтератури. У наступному роцi за запрошенням старшого брата — учителя фiзики переїхала до Стрия i 1945–1946 рiк працювала у мiськiй середнiй школi.
Довiдавшись, що у Львовi вiдкрилася фiлiя Iнституту математики АН України, Катерина поїхала туди — тут їй дуже пощастило — першим до кого вона звернулася, був Борис Володимирович Гнеденко, майбутнiй академiк АН України. Побачивши в її дипломi самі п’ятiрки, вiн вiдразу запропонував роботу в його вiддiлi теорiї ймовiрностей...
Катерина Ющенко займалася спецiальними питаннями теорiї ймовiрностей, якими зацiкавилася, працюючи у Львовi. Вона отримала оригiнальнi результати з багатомiрних стiйких законiв розподiлу, важливих для розвитку квантової механiки. Тож вона пiдготувала та у 1950 роцi успiшно захистила кандидатську дисертацiю. Її перший опонент, академiк Андрiй Миколайович Колмогоров, дав високу оцiнку Катериненій роботi.
У 1950 роцi Гнеденко обрали дiйсним членом АН України, його вiддiл перевели у Київський iнститут математики АН України. Коли Борис Володимирович запропонував їй переїхати до Києва, Ющенко вiдразу ж погодилася.
Iнститут математики був у ті роки на злетi. Його директор академiк Олександр Юрiйович Iшлинський займався теорiєю гiроскопiв — дуже актуальною проблемою на той передсупутниковий час. Йому треба було робити складнi розрахунки. З цiєю метою було закуплено комплект лiчильноаналiтичних машин i встановлено у пiдвалi будинку президiї АН України.
Катерину Ющенко призначили керiвником новоствореної обчислювальної лабораторiї, яка розташовувалася пiд Києвом в одному з будинкiв колишнього монастиря у Феофанiї. Так талановита учена опинилася в iсторичному мiсцi, де пiд керiвництвом С. О. Лебедєва у 1948–1951 роках була створена перша на континентi Європа ЕОМ «МЭСМ».
Із 1954 року у зв’язку з експлуатацією першої в СРСР електронної обчислювальної машини «МЭСМ» і нагальною потребою подальшого розвитку електроннообчислювальної техніки в країні Катерина Логвинівна переключилася на обчислювальну математику й розробку алгоритмів, призначених для розв’язання важливих класів задач методами як класичної, так і дискретної математики, що швидко розвивалися.
Сюди належать — розробка алгоритмів розв’язання задачі зовнішньої балістики для ракетнокосмічних комплексів, розрахунки плану виробництва й випуску продукції тощо.
За короткий час Катерина Ющенко стала одним із провідних фахівців із програмування, першим у СРСР доктором фізикоматематичних наук, якому цей ступінь присвоєно за роботи з програмування.
Важливий етап в її науковій діяльності пов’язаний із дослідженнями та розробками у галузі адресного програмування. Вона запропонувала одну з перших у світовій практиці мов програмування — адресну мову, конструкції якої увійшли до сучасних мов як класичні структури.
Висунуті на цьому етапі ідеї отримали подальший розвиток у роботах її учнів і сформувалися в окремі напрями теорії та технології програмування, які отримали міжнародне визнання. Під її керівництвом та за безпосередньою участю були створені багато інструментальнотехнологічних комплексів.
Катерина Логвинівна — автор понад 200 наукових праць, у тому числі 23 монографій та навчальних посібників. Частина з них вийшла двоматрьома виданнями й перекладена за кордоном — у Німеччині, Чехії, Угорщині, Франції, Данії та інших країнах світу.
Серед її учнів — 45 кандидатів й 11 докторів наук. Катерина Ющенко була двічі лауреатом Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1978, 1991) й премії ім. В. Глушкова (1985). Нагороджена орденом княгині Ольги (1999). Одне слово, її внесок у розвиток вітчизняної науки важко переоцінити, і це не просто слова, це — щира правда.