Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Березень 28, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 06 Грудень 2019 15:04

Проза вишукана і різноманітна

Rate this item
(0 votes)

10 ГРУДНЯ — 60 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ ВАСИЛЬОВИЧА ГАБОРА (1959), УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА, ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦЯ, ЖУРНАЛІСТА

Народився ювіляр 10 грудня 1959 року в родині Василя і Марії Габорів на Закарпатті в селі Олександрівка (раніше — Шандрово), що на Хустщині. З його материнської лінії (рідний дядько мами) походить відомий закарпатський поет, представник празької школи Іван Колос (справжнє прізвище Іван Кошан).

Василь Габор закінчив факультет журналістики Львівського державного (нині — національний) університету ім. Івана Франка (1986). Працював у львівських газетах (1987–1990) та історико-краєзнавчому журналі «Літопис Червоної Калини» (1991–1992).

З 1993 року він — науковий працівник, а з 2000-го — завідуючий відділом досліджень іншомовної періодики відділення «Науково-дослідний центр періодики» (нині — «Науково-дослідний інститут пресознавства» Львівської національної наукової бібліотеки України ім. Василя Стефаника).
У 1997 році Василь Габор захистив дисертацію на тему «Закарпатська україномовна преса 20–30-х років XX століття в контексті національного відродження краю». Він — лауреат Премії імені родини Куриласів за найкраще інтерв’ю про підпілля Української греко-католицької церкви (1914) та літературної імені Лесі і Петра Ковалевих (2006). Кандидат філологічних наук (1997). Член Асоціації українських письменників (1997).
Живе і працює у Львові. Одружений із Наталією Габор, доцентом факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка.
Василь Габор має солідний творчий доробок. Він — автор збірки новел «Книги екзотичних снів та реальних подій» (1999) та один з авторів книги «Четверо за столом: Антологія чотирьох приятелів» (2004), історико-бібліографічного дослідження «Українські часописи Ужгорода (1867–1944)» (Львів, 2003) та історико-краєзнавчого есе «Моє Шандрово» (2003), есеїв, літературних розвідок та інтерв’ю «Від Джойса до Чубая» (2010), нарису життя і творчості, бібліографії, публікацій «Іван Колос — поет Карпатської України» (2010).
Завдяки його клопотам у 2000 році відбулося перевидання літературно-мистецького самвидавного журналу «Скриня» (1971), Габор виступив укладачем біобібліографічного покажчика «Дарія Віконська (1893–1945)» (2007), упорядником відомих концептуальних антологій «Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстика кінця XX століття» (2002), «Незнайома. Антологія української «жіночої» прози та есеїстики другої пол. ХХ — поч. XXI ст.» (2005), «Дванадцятка». Наймолодша львівська літературна богема 30-х років XX ст.: Антологія урбаністичної прози» (2006), «Бу-Ба-Бу (Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак): Вибрані твори: Поезія, проза, есеїстика» (2007) та інших.
Його прозові твори було опубліковано в альманахах «Вітрила’87» (1987), «Високий Замок» (1989), «Королівський ліс» (2000, 2002), а наприкінці 90-х років XX сторіччя — в журналах «Авжеж!», «Буковинський журнал», «Дзвін», «Кур’єр Кривбасу», «Сучасність», «Україна», «Українські проблеми» та багатьох газетах.
Його твори вміщено в антологіях «Десять українських прозаїків. Десять українських поетів» (К., 1995), «Квіти в темній кімнаті: Сучасна українська новела» (К., 1997), «Нічний гість: Моторошні оповіді» (Львів, 2001), «Приватна колекція» (Львів, 2002), «Сновиди: Сни українських письменників» (К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010).
Окремі новели Василя Габора перекладено англійською, німецькою, хорватською, сербською, словацькою та японською мовами.
Як літературознавець Василь Васильович вів у 1993 році «Антологію «нової» і «постнової» української прози на сторінках львівської газети «Просвіта». Підготував дев’ятнадцять «зустрічей» прозаїків нового покоління з передмовами про них.
Упродовж декількох років від 1994-го по 1997-й він вів у журналі «Кур’єр Кривбасу» розділ «Проза нової і найновішої генерацій», в якому вміщував твори молодих письменників із передмовами та літературою про авторів. Опублікував тридцять три подачі. Загалом надрукував майже 40 коротких розвідок про прозаїків нової і найновішої генерацій.
Окремо Василь Габор досліджував творчість закарпатського поета Івана Колоса та літературний процес 20–30-х років, присвятивши цій темі низку статей, зокрема: «Пісня вівсяного колоса», «Кошан Іван» («Хуст над Тисою»), «Спішу зустріти дні прозорі», «Поет Іван Колос і літературний процес на Закарпатті (за матеріалами преси 20–30-х рр.)», «Конкістадор, гордий та суворий: Поет «празької школи» Іван Колос та літературний процес на Закарпатті 1920–1930 років», «Розмова наодинці з самотнім поетом (до 90-ї річниці з дня народження Івана Колоса)»...
Василь Габор також автор статей про сучасний літературний процес та з історії літератури, зокрема «Українська проза нової літературної хвилі останнього десятиліття: тенденції розвитку та пошуки шляхів Грааля людяності», «Призабуті сторінки української Джойсіани (за матеріалами львівських періодичних видань 30-х рр. XX ст.)», а також наукових статей та історико-краєзнавчих есеїв про княжі міста (Белз, Буськ, Теребовля), опублікованих на сторінках журналу «Літопис Червоної Калини» у 1991–1993 роках.
У львівському літературному агентстві «Піраміда» Василь Габор реалізовує видавничий проєкт сучасної літератури «Приватна колекція», в якому представляє творчість письменників літературної генерації 80-х років XX сторіччя, найкращих прозаїків 60-х років XX століття та майстрів українського перекладу.
У «Приватній колекції» вийшли друком книги Ніни Бічуї «Землі роменські» (2003), Галини Пагутяк «Захід сонця в Урожі» (2003; 2-е доп. вид., 2007), «Мій Близький і Далекий Схід» (2009) та «Потонулі в снігах» (2010), Віктора Неборака «Введення у Бу-Ба-Бу: (Хронопис кінця тисячоліття)» (2003), Романа Іваничука — первісна версія «Манускрипту з вулиці Руської» (2004), «Люлька з червоного дерева» (2009) та романний триптих «Хресна проща» (2011) й багато інших.
Тут-таки побачили світ і книги перекладів оповідань Франца Кафки «Перетворення» (2005) у перекладі з німецької Івана Кошелівця, а у серії «Майстри Українського Перекладу» — вибрані новели Акутагави Рюноске «Павутинка» (2006) та «Усмішка богів» (2008) у перекладі з японської Івана Дзюби, повість і новели Кавабати Ясунарі «Сплячі красуні» (2007) у перекладі з японської Мирона Федоришина, повісті Леопольда фон Захер-Мазоха «Венера в хутрі» (2008) у перекладі з німецької Наталі Іваничук, Оскара Вайльда «Щасливий Принц: Вибрані казки та оповідання» (2008) у перекладі з англійської Ілька Корунця, Данила Кіша «Книга любові і смерті: Трикнижжя оповідань» (2008) у перекладі із сербської Алли Татаренко, оповідань та притч Франца Кафки «Перевтілення» (2010) у перекладі з німецької Євгена Поповича.
До всього у серії «Приватна колекція дітям» вийшли «Лічилки» (2009) у художньому оформленні Соломії Лободи та українські народні казки «Про бідного чоловіка і Воронячого царя. Летючий корабель» (2010) у художньому оформленні Людмили Лободи.
Найкращою атестацією кожному літераторові буде, звісно, оцінка колег по цеху. Ніна Бічуя зазначила, зокрема: «Уміти бути прихильним і не заздрити ніколи й нікому — це Василеві Габору вдається зовсім легко. Сам талановитий прозаїк, він представляв на сторінках нашої газети багатьох своїх колег... З номера в номер упродовж року ми перші завдяки Габорові друкували твори молодих, яких ще й не всі знали. До кожної публікації Василь подавав короткий, але щоразу оригінальний вступ».
А ось Віктор Неборак зауважує щодо творчості Габора таке: «Є в ній і дивовижні з’яви зі світу паранормальних явищ, і реставрація дійсних трагічних подій з життя євреїв Шандрова, рідного села Габора на Закарпатті, і тривожні сни, і перегуки дитинної ніжності з дорослим болем. Письменник не ставить собі за мету здивувати читача експериментами з формою і змістом, та, на мою думку, його проза — і вишукана, і різноманітна».

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».