На бажання батька вступив на геологічний факультет Львівського університету, але покинув, оскільки прагнув здобути філологічну освіту. Один рік пропрацював учителем початкової школи в селі Трач.
У 1948 році Роман Іваничук знову вступив до Львівського університету на філологічний факультет (українську філологію), але через те, що не хотів йти до комсомолу і на свята ходив у вишиванці, на нього написали донос, і в 1949 році Романа Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність». Відслужив три роки в армії (в Азербайджанській РСР) і в 1953-му поновився у Львівському університеті.
У 1954 році у студентському альманасі Львівського університету опублікував свою першу новелу «Скиба землі», яку схвально зустріла критика.
По закінченні у 1957 році Львівського університету поїхав працювати вчителем української мови і літератури в селище Щирець Львівської області. Продовжував писати й вступив до Спілки письменників УРСР.
У літературі вважав своїми вчителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.
1958 року вийшла друком перша збірка його новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.
1961-го переїхав до Львова, а від 1963 року працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (до 1990 року).
У цей період виходять збірки новел Романа Іваничука «Не рубайте ясенів» (1961), «Під склепінням храму» (1961), «Тополина заметіль» (1965). У 1968 році вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини.
За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс. Тож письменник зосереджується на історичній прозі.
Як згадував сам Іваничук, він починав із новелістики, а на історичні романи перейшов, аби з пам’яті поколінь остаточно не стерлась історія України. Адже у радянські часи її цілеспрямовано ігнорували — треба було якось рятуватись.
«У цьому напрямі рухався не лише я, а й Загребельний, Ліна Костенко, Юрій Мушкетик... Когорта історичних новелістів працювала над тим, щоб вберегти спадщину України. Прикро, що нам залишилось ще багато фальсифікатів від небіжки радянської влади. А в часи СССР люди шукали правдивої історії як ковтка свіжого повітря, вчитувались у кожен рядок, знаходили у підтекстах порятунок душі».
Тему роману «Черлене вино» — про захист Олеського замку від польських загарбників у 1431–1432 роках під час так званих Воєн Свидригайла — підказав Романові Івановичу відомий літературознавець Григорій Нудьга. Цей твір побачив світ у 1977 році.
Тут чи не вперше в українській літературі змальовано побут середньовічного Львова. За ним з’явився роман «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), який змальовує картини міського життя кінця XVI — початку XVII сторіччя у Львові. Обидва романи отримали широке визнання.
За роман «Манускрипт з вулиці Руської» Роман Іванович у 1979 році отримав премію ім. Андрія Головка. У третьому «львівському романі» — «Вода з каменю» (1982) — йдеться про Львів початку ХІХ сторіччя й юність Маркіяна Шашкевича.
Наступний роман — «Четвертий вимір» (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважається вершинним твором автора. За ці два твори у 1985 році автор удостоївся Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Після цього вийшов друком історичний роман «Шрами на скалі» (1987) про стосунки Івана Франка з письменниками угруповання Молодої музи.
У період перебудови Іваничук бере активну участь у національно-визвольному русі. У червні 1988 року на пропозицію Ігоря Мельника погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови. У 1990 році Роман Іваничук завідував відділом прози журналу «Дзвін».
Навесні 1990 року був обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акта про незалежність України 24 серпня 1991 року.
У доробку письменника — 20 історичних романів, якими він прагнув заповнити білі плями у нашій історії. Його твори перекладено французькою, російською та іншими мовами.
Праця патріота в ім’я рідного краю була високо оцінена — Іваничукові було присвоєне звання «Герой України» із врученням ордена Держави. Так були відзначені його самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження Української держави, плідна літературна і громадська діяльність.
Окрім цього, Роман Іваничук був нагороджений орденами — «За заслуги» II й ІІІ ступеня й орденом Трудового Червоного Прапора.
Помер видатний письменник і громадянин на 88-му році життя, вранці 17 вересня 2016 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.