Працював робітником на лісозаводі, кореспондентом Львівської молодіжної газети, завідувачем літературної частини Дрогобицького музично-драматичного театру, головним спеціалістом Львівського управління культури, заступником міського голови Львова, радником.
...Спочатку хлопчисько ріс, як і всі інші діти і, повірте, нічим особливим свою талановитість не виказував. Ось хіба що риму яку гарну придумає. Або ще було... Стане, прислухається до голосу своєї душі дитячої, наївної, і всі ті його дитячі зауваги згодом вилились у пісні.
Перші яскраво виражені прояви незвичайної поетичної натури стались у Богдана вже у Львові (свої 9-й і 10-й класи він провчився у Львівській 22-й школі). Саме тут Богдан написав свій перший рядок, свою першу поезію.
Уже студентом спочатку Львівського національного університету, а потім і Академії друкарства Богдан Стельмах напрацьовує багатий матеріал. Про поета говорять його твори. Твори його промовляють до нас цілими збірками.
Він є автором книжок «Примула, квітка віща», «Земний вогонь», «Батькові слова», «Пшеничне перевесло», «Сто пісень», «Тарас: дилогія «Писанка», «Початок радісних пісень», «Вірші про Україну», «Тарас: драматична поема-тетралогія», «Ця осінь називається Марія», «Правдива пісня». З перекладів слід назвати переспіви давньоєгипетської лірики, інтерпретацію поеми «Слово про Ігорів полк».
Упродовж останніх років автор плідно працює як драматург. У репертуарі Театру ім. М. Заньковецької дві його п’єси для дітей — «Чари правдивої пісні» та «Біда навчить». У Першому українському театрі для дітей та юнацтва донедавна йшли п’єси Стельмаха «Тарас» і «І золотої й дорогої», комедія «Фрак для доцента».
Член Національної спілки письменників України (від 1977), лауреат Літературної премії ім. І. Котляревського (1992), ім. М. Шашкевича (1994), ім. Л. Українки (1996).
Його кандидатуру свого часу навіть кілька разів виставляли на Шевченківську премію, але кожен раз у Комітеті знаходили «гідніших». Від 1977 року Богдан Стельмах — на творчій роботі.
Першу пісню «Аеліта» написав у 1962 році із Мирославом Скориком, шість пісень на його слова створив Володимир Івасюк, 24 — Ігор Білозір, десятки — Богдан Янівський та Віктор Камінський. На вірші Богдана Стельмаха також писали пісні О. Екімян, Л. Дутківський, О. Кушнарьов, В. Морозов.
Піснетворчої популярності поета може вистачити на кілька поколінь складачів текстів. Досить назвати «Тільки раз цвіте любов», «Мамину світлицю», «Пшеничне перевесло», «Розпитаю про любов», «Джерело», «Гуси-лебеді» та інші твори, які по-своєму уособлюють найвищі злети нашої української естради.
Пісня — душа народу. Стельмах збагнув це вчасно, він побачив, що його пісню підхопив народ. Вона цвіте на народних святах, хрестинах, весіллях та при всіляких інших «оказіях», де репертуар «не спускають», його обирає серце.
В одному інтерв’ю Богдан Стельмах зізнався: «Визріває слово у кожному з нас непомітно, і зафіксувати якось цей процес неможливо. Так визріває овоч — від зав’язі, щодня більшаючи, із зеленого стаючи жовтим, рум’яним чи ще якимось.
Але слово, на відміну від овоча, — не в’яне, не перезріває, і його не з’їдають. Слово вічне — у піснях, у книгах, у молитві. Людина потребує слова щодня, щогодини, щомиті. І шукає його постійно. А воно, слово, шукає тебе. Особливо коли є матеріалом творчості.
Отут уже взаємний пошук, і кожна щаслива знахідка стає великою радістю. Слова — то діти Бога. Бо хто ж їх міг укласти в наші уста, в наші душі, як не Всюдисущий».
Із цієї таїни словотворення народжуються такі шедеври, як «Батьківське жито», «Мамина світлиця». «Мамина світлиця», приміром, пісня, яка без перебільшення стала візитною карткою не лише легендарного гурту «Ватра», але й автора її слів — поета Богдана Стельмаха.
Справді, поетичне слово Богдана Стельмаха так і проситься на ноти. Тому й не дивно, що пісні на його тексти виконували всі найвідоміші гурти і співаки України: Василь Зінкевич, Софія Ротару, Віктор Шпортько, Мар’ян Шуневич, Оксана Білозір, Назарій Яремчук, Ігор Богдан, Віктор Морозов, Леся Боровець, тріо «Либідь», ансамблі «Світязь», «Ватра», «Арніка», «Кобза», «Водограй»...
У доробку автора є й лібрето двох українських класичних опер «Купало» Вахнянина та «Роксолана» Січинського. А ще він друкує твори для дітей. Дещо раніше — поему-казку «Правдива пісня», збірку «Батькові слова», а трохи згодом, у 1991-му — драматичну поему-дилогію «Тарас» і книжку «Прекрасні пригоди у країні погоди», і, нарешті, свій шедевр для малят — збірку «Писанка» у 1993 році.
Талант Богдана Стельмаха різнобічний. Поет, драматург, перекладач. А ще — діяч громадського плану, який у дечому відійшов від своєї літературної діяльності, віддаючись роботі у Львівській мерії у 90-х роках.
Свою позицію громадянина Богдан Стельмах висловив поезією «Стрілецькі могили». А в 2000 році Богдан Михайлович втілив у життя одну зі своїх давнішніх мрій — видав книгу переспівів лірики Стародавнього Єгипту, ідею якої виношував ще з 1966 року, коли вперше прочитав «Лирику Древнего Египта» у перекладах Анни Ахматової та Віри Потапової.
Збірка «Початок радісних пісень» — особливе явище в сучасному літературному процесі, бо сьогодні рідкість — така копітка, багаторічна робота — знайти відповідний український еквівалент єгипетським голосам із Вічності...
Особливим доробком творчості Богдана Стельмаха визнано книгу «Атентат», до якої увійшли 5 драматичних поем автора. Метр здійснив атентат на байдужість сучасних авторів до колись заборонених тем.
Тому в книзі — сценічний портрет Романа Шухевича «Атентат», героїчна комедія з трагічним фіналом «Діти командира», драматичні поеми «Вовки любові» (присвячена побратиму Ярославу Стельмаху), «Брати», «Стріла з Божого лука». Усі твори тим чи іншим способом висвітлюють болючу тему збройної боротьби героїчної ОУН-УПА за українську Незалежність.
Дуетом до цієї книги долучилися збірки «Гребля» (2008) — п’ять комедій на всілякі «житейські теми»: «Мольфар» — том поезії, яка поповнює блискучу творчу скарбничку автора.
Нині Майстер зустрічає ювілей, та Богдан Стельмах не звик почивати на лаврах, і ми бажаємо йому нових творчих звершень та відкриттів у царині духу й краси. Щастя, здоров’я Вам, Богдане Михайловичу!